Ухвала

від 17.09.2014 по справі 2а-948/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/36656/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 по справі №2а-948/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи СТК» до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерні системи СТК» (далі - ТОВ «Інженерні системи СТК», позивач) до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова (далі - ДПІ у Московському районі м. Харкова, відповідач) задоволено. Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 03.09.2010 №0000371504/0, від 04.10.2010 №0000371504/1, від 11.11.2010 №0000371504/2, від 04.02.2011 №0000371504/3.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 16.06.2011 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 01.09.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статей 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта №8279/15-407/33122117 від 25.08.2010, складеного за результатами документальної невиїзної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Інженерні системи СТК» з питання правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2010 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Білстройд» (далі - ТОВ «Білстройд»), відповідачем було прийнято податкове-повідомлення рішення від 03.09.2010 №0000371504/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 48416,20грн., з яких 34583,00грн. за основним платежем та 13833,20грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Після завершення процедури адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, та винесено податкові повідомлення-рішення від 04.10.2010 №0000371504/1, від 11.11.2010 №0000371504/2, від 04.02.2011 №0000371504/3.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання став висновок податкового органу про порушення останнім вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2010 року за господарськими операціями з ТОВ « Білстройд». При цьому, податковий орган виходив з нікчемності укладених правочинів між позивачем та ТОВ « Білстройд», з огляду на те, що у звітному періоді останнє не включило до складу своїх податкових зобов'язань суму податку на додану вартість сплачену позивачем у ціні товару, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 34583,33грн.

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам зареєстрованим як платники податку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг), та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункт 7.5 статті 7 вказаного Закону).

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8 - 1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Судами встановлено, що 01.03.2010 між ТОВ «Інженерні системи СТК» (покупець) та ТОВ «Білстройд» (постачальник) було укладено договори поставки №1, №2, №3 предметом яких є поставка збірних дерев'яних будинків для відпочинку в комплексі з збірною дерев'яною банею згідно ескізного проекту №1.

На виконання умов вищевказаних договорів ТОВ «Білстройд» поставило позивачу товар, про що свідчать акти приймання-передачі.

На підтвердження факту поставки товару на адресу позивача свідчать податкові накладні від 19.05.2010 №190501, №190502, №190503 копії яких наявні в матеріалах справи, та які за своєю формою та змістом відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Загальна сума податку на додану вартість за переліченими податковими накладними склала 34583,33грн.

Факт сплати позивачем на користь ТОВ «Білстройд» повної вартості товарів, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Досліджені в процесі розгляду справи документи в повній мірі підтверджують реальність та товарність фінансово-господарських відносин між позивачем та ТОВ «Білстройд».

Невідображення продавцем сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 09.09.2008 у справі №21-500во08, від 01.06.2010 у справі №21-573во10, постанові від 31.01.2011. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів з ТОВ «Білстройд» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Тобто, позивачем було включено до складу податкового кредиту за травень 2010 року суми податку на додану вартість, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів підтверджених документально, на підставі дійсних, реально виконаних правочинів.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220 1 , 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2011 по справі №2а-948/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв