Постанова

від 01.10.2014 по справі 822/2069/14

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/2069/14

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Марцісь Ю.А.

за участю представників сторін:

відповідача: Шевчука В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного Управління Міністерства доходів і зборів України у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного Управління Міністерства доходів і зборів України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ФОП ОСОБА_3 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2014 форми "Р" №0010551704/627. Позовні вимоги мотивовано тим, що ДПІ у м. Хмельницькому проводилась позапланова невиїзна документальна перевірка ФОП ОСОБА_3, за результатами якої був складений акт від 05.03.2014 №812/17-1/НОМЕР_1. На підставі даного акту було винесено податкове повідомлення-рішення від 21.03.2014 форми "Р" №0010551704/627. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині стягнення судових витрат, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів України у Хмельницькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ "Лілока" (код ЄДРПОУ - 38104490) та ТОВ РВД "Апхіл" (код ЄДРПОУ - 36588639) їх реальності та повноти відображення в обліку за червень-вересень 2013, результати якої зафіксовано в Акті перевірки №812/14-1/НОМЕР_1 від 05.03.2014.

перевіркою виявлено порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового Кодексу України, чим підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 46942,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів України у Хмельницькій області прийняте податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 21.03.2014 №0010551704/627, про сплату грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 57916,25 грн. в т.ч. основного зобов'язання - в розмірі 46333,00 грн., штрафних санкцій в розмірі 11583,25 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2013 р. між ТОВ "Лілока" (Постачальник) та ФОП ОСОБА_3 (Замовник) укладено договір поставки №1575. Предметом даного договору є встановлення довгострокових відносин по постачанню товарів в асортименті (вказаному в рахунку-фактурі, накладній або в акті, що є невід'ємною частиною даного договору), кількості і згідно цін, визначеними даним договором.

На підтвердження виконання зобов`язань по договору поставки №1575 від 01.08.2013 позивачем надані видаткові та податкові накладні, квитанції, які знаходяться в матеріалах справи.

Так ТОВ "Лілока" поставлено, а позивачем прийнято та оплачено товар - запчастини до спецтехніки, про що оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, видаткові та податкові накладні. Розрахунки між контрагентами підтверджені квитанціями до прибуткового касового ордера.

Також між ТОВ "Рекламно-виробничий дім "Апхіл" (Постачальник) та ФОП ОСОБА_3 (Замовник) укладено договір поставки №7/13 від 01.06.2013. Предметом даного договору є встановлення довгострокових відносин по постачанню товарів в асортименті (вказаному в рахунку-фактурі, накладній або в акті, що є невід'ємною частиною даного договору), кількості і згідно цін, визначеними даним договором.

На виконання умов даного договору позивачем прийнято та оплачено товар (запчастини до спецтехніки), про що оформлені видаткові та податкові накладні. Розрахунки між контрагентами підтверджені квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Крім того, на підтвердження подальшого використання отриманої позивачем продукції, суду були надані відповідні податкові та видаткові накладні, оформлені належним чином відповідно до законодавства.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Апеляційний суд погоджується із тим, що Податковий кодекс України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Невиконання контрагентом своїх податкових зобов'язань тягне відповідальність та негативні наслідки тільки для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати, згідно ст. 87 КАС України, складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково присудив стягнути судові витрати відповідача шляхом їх безспірного списання з рахунку, оскільки такі витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду. Підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права (ч.1 ст. 201 КАС України).

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позову, однак помилково застосував норми права, відтак рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного Управління Міністерства доходів і зборів України у Хмельницькій області залишити без задоволення .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного Управління Міністерства доходів і зборів України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - змінити .

В абзаці третьому резолютивної частини постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року слова "шляхом їх безспірного списання із рахунка ДПІ у м. Хмельницькому головного управління Міндоходів у Хмельницькій області" виключити.

В решті постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 03.10.14 .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.