Постанова

від 29.09.2014 по справі 917/838/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року Справа №917/838/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивач - Цапенко І.В., Сундалова М.В.;

відповідач - Богдан Т.М., Курило В.О., Фесенко В.Д.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2123П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 08 липня 2014 року по справі №917/838/14

за позовом Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Австрійсько-Українське підприємство "Інтермедіо", м. Полтава

про стягнення 133280,00 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08 липня 2014 року по справі (суддя Погрібна С.В.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача 133280 грн., з яких 68000 грн. штраф та 65280 грн. пені.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить його скасувати в частині стягнення з товариства пені у розмірі 65280 грн. і прийняти нове, яким відмовити позивачу в стягненні пені в розмірі 65280 грн.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що при нарахуванні пені територіальне відділення діяло в межах чинного законодавства, яке безпосередньо регулює діяльність органів АМКУ та визначає процесуальні засади прийняття рішень та заходи їх примусового виконання. На підставі чого вважає доводи, приведені в апеляційній скарзі, необґрунтованими та безпідставними, а рішення господарського суду таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. У зв'язку з чим просив залишити рішення суду без змін, а скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні відповідач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення скасувати.

Позивач проти задоволення скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Полтавським територіальним відділенням Антимонопольного комітету 14 лютого 2014 року було винесено рішення №2/38-рш у справі №02-15-1/128-2013 про порушення Австрійсько-Українським підприємством «Інтермедіо» (СП ТОВ «Інтермедіо») законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу, яким постановлено:

- визнати дії СП ТОВ "Інтермедіо" щодо застосування в назві медичної стоматологічної практики "Інтермедіо" слова "клініка", порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, а саме поширення суб'єктом господарювання невизначеному колу осіб відомостей, які містять неправдиві дані (розміщення напису "клініка"), що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо одержання (замовлення) послуг саме в цього суб'єкта господарювання;

- за порушення зазначене в пункті 1 резолютивної частині рішення, відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" накласти на СП ТОВ "Інтермедіо" штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що оскільки позивач направив на адресу відповідача рішення №02/38-рш від 14.02.2014 року із супровідним листом № 02/1286 від 17.02.2014 року, останнім вказане рішення отримано, про що свідчить поштове відправлення №3600110752189 від 24.02.2014 року, однак борг не сплачено, рішення комітету не оскаржено, то, у відповідності до статей 56, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" відповідач мав сплатити штраф до 24.04.2014 року.

Згідно ч. 3 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" 24.04.2014 року закінчився двомісячний строк, протягом якого відповідач повинен був сплатити штраф, накладений рішенням №02/38-рш від 14.02.2014 року.

Однак, на момент розгляду справи штраф не сплачений, у зв'язку з чим позивачем нараховано штраф у розмірі 68000 грн. та пеню в розмірі 65280 грн. за період з 25.04.2014 року по 27.06.2014 року.

Суд попередньої інстанції погодився із нарахуваннями суми боргу і пені, зробленими Антимонопольним комітетом України відповідно до статей 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статей 21, 27 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Надаючи правову кваліфікацію висновкам, викладеним у рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів.

Стаття 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про накладення штрафу.

У відповідності до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Стаття 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює граничний розмір штрафів за порушення у сфері господарювання.

Частина 3 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зазначає, що доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.

Частиною 5 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" закріплено, що якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім частини другої цієї статті, - у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом четвертим частини другої цієї статті, - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі потреби розмір доходу (виручки) може бути визначений органами Антимонопольного комітету України на підставі адміністративної інформації, отриманої з інших джерел.

Із статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" кореспондується стаття 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", яка встановлює, що вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Якщо доходу (виручки) немає, або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф, передбачений ч. 1 цієї статті, накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, і стаття 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і стаття 21 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" встановлюють, що органи Антимонопольного комітету України повинні для встановлення доходу (виручки) повинні звернутись із відповідною вимогою до суб'єкту господарювання, а у разі ненадання останнім таких відомостей та у разі відсутності іншої інформації щодо доходу накладати штраф у розмірі десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, позивач доказів звернення із відповідною вимогою до відповідача не надав та пояснив, що до відповідача не звертався, а з метою отримання інформації про дохід відповідача лише телефонував до податкової інспекції та не отримавши цієї інформації, прийняв рішення про накладення штрафу у розмірі 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Втім, позивач посилається на норми, які містять правила, що регулюють загальні засади нарахування штрафу та пені, інформації ж щодо письмового звернення про розмір доходу (виручки) відповідача позивачем суду надано не було.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновки, яких дійшов місцевий господарський суд є передчасними у зв'язку з чим, воно підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, а апеляційна скарга відповідача - задоволенню.

Керуючись ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 08 липня 2014 року по справі №917/838/14 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст постанови підписаний 29.09.2014 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.