Постанова

від 15.09.2014 по справі 826/10271/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 вересня 2014 року 11:00 № 826/10271/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Струм - 1» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Струм - 1» (далі по тексту - позивач, ТОВ «НВП «Струм - 1») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 24 червня 2014 року №87526552208 та №87626552208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 11 серпня 2014 року.

У судовому засіданні 11 серпня 2014 року судом оголошувалась перерва до 18 серпня 2014 року у зв'язку з витребуванням у представників сторін додаткових доказів на підтвердження викладеної у позові та запереченнях на нього позиції.

У судовому засіданні 18 серпня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав та надав додаткові документи. Представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, а також надав суду додаткові письмові пояснення.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом 18 серпня 2014 року ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні та зобов'язання представника відповідача подати витребувані судом документи.

29 серпня 2014 року через канцелярію суду представником позивача подано додаткові пояснення та документи, на обґрунтування викладеної позиції.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 28 травня 2014 року по 03 червня 2014 року працівником ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 27 травня 2014 року №1621, згідно з пункту підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, статтею 79 Податкового кодексу України та у зв'язку з надходженням постанови старшого слідчого СУ ГУ МВС України в Київській області старшого лейтенанта міліції Слончака Д.О. від 10 квітня 2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВП «Струм - 1» з питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Б.К. Борисфен» (код за ЄДРПОУ 38007086) за період з 29 травня 2012 року по 30 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складно Акт №506/26-55-22-08/21492444 від 11 червня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 86760,00 грн., та вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пунктів 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 91099,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки, 16 червня 2014 року суб'єктом господарювання до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві направлено заперечення на акт перевірки за вих. №22.

24 червня 2014 року, у зв'язку з виявленням зазначених порушень, відповідачем складено податкові повідомлення - рішення №87526552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 86760,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 21690,00 грн., та №87626552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 91099,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 22775,00 грн.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для визначення грошових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток, ТОВ «НВП «Струм - 1» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування позовних вимог суб'єкт господарювання посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій за договорами підряду, укладеними між позивачем та ТОВ «Б.К. Борисфен», документально та нормативно не підтверджуються. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, які безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «НВП «Струм - 1». Крім того, в період укладення та виконання відповідних договорів, так само як і на момент звернення до суду з даним позовом, контрагент позивача зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість. Також позивач послався на винесення оскаржуваних рішень в порушення положень пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, яким заборонено виносити податкові повідомлення - рішення за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 названого Кодексу.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме поясненнях громадянина ОСОБА_2 від 29 жовтня 2013 року, яка згідно реєстраційних документів є засновником ТОВ «Б.К. Борисфен», згідно з якими вона жодного відношення до діяльності товариства не має, а зареєструвала суб'єкт господарської діяльності за фінансову винагороду. Крім того, представник відповідача зазначив про безпідставність тверджень позивача про порушення податковим органом пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, оскільки постанова про призначення перевірки позивача винесена в рамках кримінального провадження, порушеного щодо посадових осіб ТОВ «Б.К. Борисфен».

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону, облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

В ході судового розгляду справи встановлено, що між ТОВ «НВП «Струм - 1» (замовником) і ТОВ «Б.К. Борисфен» (підрядником) укладено письмові договори підряду, а саме №180612 від 18 червня 2012 року та №270612 від 27 червня 2012 року, відповідно до пунктів 1.1. яких замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання з матеріалів замовника на власний ризик та власними силами виконати у відповідності до умов договору та робочої проектної документації комплекс електромонтажних робіт в торгово-офісному центрі за адресою: м. Київ, вул. Л. Толстого, 57 (договір №180612) та в торгово-розважальному центрі «Океан-Плаза» за адресою: м. Київ, вул. Горького (договір №270612), (далі - об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити приймання та сплатити вартість виконаного комплексу робіт у відповідності до умов договору.

Комплекс робіт (далі - роботи) включає до себе роботи по постачанню, монтажу та наладці, підготовці необхідної документації, отриманню усіх необхідних узгоджень у компетентних контролюючих органах, здачі в експлуатацію результатів робіт (пункти 1.2. договорів).

Сума договору являє собою суму підписаних сторонами актів приймання виконаних робіт по формі КБ-2в та КБ-3, а оплата проводиться протягом 5 банківських днів після їх підписання (розділи 2 договорів).

Порядок передачі - приймання підрядником матеріальних цінностей поставлених замовником врегульований розділом 3 названих договорів.

Так, замовник постачає та передає за актом передачі - приймання підряднику матеріальні цінності (матеріали, комплектуючі вироби, обладнання, тощо) для виконання останнім робіт згідно договору. Всі матеріальні цінності, які передаються підряднику залишаються у власності замовника упродовж усього строку дії договору.

На підтвердження виконання сторонами своїх договірних зобов'язань (виконання робіт та відповідно оплати їх вартості) за вказаними договорами позивачем надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- актів приймання виконаних будівельних робіт (без обладнання) за липень 2012 року, серпень 2012 року, вересень 2012 року, жовтень 2012 року, листопад 2012 року та довідок про вартість виконаних будівельних робіт (та витрат) за відповідні місяці;

- свідоцтва №200049923 про реєстрацію платника податку на додану вартість - ТОВ «Б.К. Борисфен»;

- ліцензії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, виданої ТОВ «Б.К. Борисфен» на здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створення об'єктів архітектури з додатком.

Додатково під час розгляду справи позивачем надано оригінали та належним чином завірені копії наступних документів:

- договору підряду №СП 4/12 від 02 квітня 2012 року та договору будівельного підряду №260612 від 26 червня 2012 року, укладені між ТОВ «НВФ Електротехнологія» (замовник) та позивачем (підрядник) на виконання комплексу підрядних електромонтажних робіт на об'єкті «Торгово-офісний центр по вул Л. Толстого, 57 у Голосіївському районі м. Києва», а також комплексу робіт з монтажу внутрішніх електричних мереж в торгово-розважальному центрі «Океан-Плаза» за адресою: м. Київ, вул. Горького;

- актів №1 від 02 липня 2012 року, №2 від 01 серпня 2012 року, №3 від 03 вересня 2012 року, №4 від 01 жовтня 2012 року та №5 від 01 листопада 2012 року про передачу ТМЦ замовником підряднику для виконання робіт згідно договору №260612 від 26.06.2012р.;

- актів №4 від 02 липня 2012 року, №5 від 01 серпня 2012 року, №6 від 03 вересня 2012 року, №7 від 01 жовтня 2012 року та №8 від 01 листопада 2012 року про передачу ТМЦ замовником підряднику для виконання робіт згідно договору №СП 4/12 від 02.04.2012р.;

- актів приймання виконаних будівельних робіт (без обладнання) за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2012 року та довідок про вартість виконаних будівельних робіт, підписаних та складених у зв'язку з виконанням договорів №СП 4/12 від 02.04.2012р. та №260612 від 26.06.2012р.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88. Також, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Б.К. Борисфен» на ім'я позивача за результатами проведення авансових розрахунків за договорами підряду, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, факт виконання договорів підряду з боку ТОВ «Б.К. Борисфен» також підтверджено нотаріально засвідченою письмовою заявою громадянина ОСОБА_4, який у відповідному періоді був директором зазначеного товариства.

Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платника податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

Також відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб .

Аналізуючи позицію податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Б.К. Борисфен», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 названого Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно частини 1 зазначеної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України може бути визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та наданих відповідачем документів, в них відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та ТОВ «Б.К. Борисфен», визнані судом недійсними.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що посадові особи відповідача при складанні акту перевірки вийшли за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнали нікчемними договори, укладені між позивачем та його контрагентом.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (замовника - позивача) покладена відповідальність за здійснення фіктивного підприємництва - контрагентом (виконавцем - ТОВ «Б.К. Борисфен»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, в іншій ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «НВП «Струм - 1» та ТОВ «Б.К. Борисфен», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цих правочинів не уповноваженими на те особами, при тому, що єдиною підставою для висновків щодо нікчемності таких правочинів зазначено нікчемність угод, укладених між контрагентом позивача та його постачальниками по ланцюгу.

Так, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Б.К. Борисфен» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

За визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 1 та 4 статті 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення позивачу або посадовим особам його контрагента - ТОВ «Б.К. Борисфен», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів. Наведеного, на думку суду, також не спростовують посилання відповідача на пояснення громадянина ОСОБА_2, надані під час допиту його в якості свідка, про те, що він як засновник створив ТОВ «Б.К. Борисфен» за грошову винагороду.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

У той же час, суд не приймає до уваги та вважає помилковими твердження позивача про допущення відповідачем порушення вимог пункту 86.9 статті 86 ПК України, оскільки названою правовою нормою встановлено обмеження щодо прийняття податкового повідомлення - рішення за результатами перевірки суб'єкта господарювання відносно посадових осіб якого розслідується кримінальне правопорушення.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24 червня 2014 року №87526552208 та №87626552208.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Струм - 1» (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, 4-Л, код ЄДРПОУ 21492444) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 444 (чотириста сорок чотири) грн. 65 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Кузьменко