Постанова

від 30.09.2014 по справі 914/2162/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2014 р. Справа № 914/2162/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Давид Л.Л.

Новосад Д.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ванкувер Грант"

б/н від 26.08.2014 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2014р.

у справі № 914/2162/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат

харчових концентратів", м. Дніпропетровськ

до відповідача Приватного підприємства "Ванкувер Грант", м. Львів

про стягнення 363 977,67 грн.

за участю представників:

від позивача - Торорощенко Г.В. - представник (довіреність № 21-08/874

від 30.12.2013р.)

від відповідача - Папроцький І.М. - представник (довіреність б/н від 26.06.2014р. )

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2014р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Галушко Н.А., Новосад Д.Ф. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ванкувер Грант" прийнято до провадження. У зв'язку з зайнятістю судді Галушко Н.А. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 року, у склад колегії по розгляду даної справи замість судді Галушко Н.А. введено суддю Давид Л.Л.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.08.2014р. у справі № 914/2162/14 (суддя Крупник Р.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "Ванкувер Грант" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" 329 565,42 грн. боргу, 13 092,74 грн. пені, 2 089,09 грн. три відсотки річних та 18 505,90 грн. інфляційних втрат; в решті позовних вимог - відмовлено; стягнуто з Приватного підприємства "Ванкувер Грант" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" 7 264,99 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо купівлі-продажу товару, зобов'язання по яких відповідачем виконані не у повному обсязі, у зв'язку з чим у Приватного підприємства "Ванкувер Грант" утворилася заборгованість, доказів погашення якої та штрафних санкцій, відповідно, станом на день розгляду спору суду не подано.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду ПП "Ванкувер Грант" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 26.08.2014 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2014р. у справі № 914/2162/14 в частині стягнення з ПП "Ванкувер Грант" на користь ПАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" 13 092,74 грн. пені, 2 089,09 грн. 3% річних та 18 505,90 грн. інфляційних втрат та в цій частині відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що при постановленні рішення щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що товар зазначений у накладних від 19.02.2014р., від 12.03.2014р. та від 02.04.2014р. у визначеному договором та законом порядку не поставлявся ПП «Ванкувер Грант», оскільки з них вбачається, що такий товар отримувала інша не встановлена фізична особа, яка не була уповноваженою від ПП «Ванкувер Грант» на прийняття товаро-матеріальних цінностей. Відтак, скаржник зазначає, що ПП «Ванкувер Грант» не отримував товар, згідно представлених позивачем накладних, а отже у нього відсутній обов'язок сплачувати вартість товару.

Крім цього, апелянт зазначає, що у момент поставки товару особа, яка отримувала товар не була уповноваженою на вчинення будь-яких дій з отримання для ПП «Ванкувер Грант» товаро-матеріальних цінностей, оскільки такі довіреності на вчинення цих дій були видані після складання відповідних видаткових та товарно-транспортних накладних.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, ПАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та зазначає про відсутність порушень господарським судом Львівської області при винесенні судового рішення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 30.09.2014р.

У зв'язку зі зміною складу суду розгляд справи розпочато спочатку.

В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2014р. у справі № 914/2162/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ванкувер Грант" без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до Статуту Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" (затвердженого загальними зборами акціонерів Закритого акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів", протокол № 1 від 05.04.2011р.) (а.с. 10-12) ПАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" є правонаступником усіх майнових прав та обов'язків ЗАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" у зв'язку зі зміною його найменування на Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" згідно вимог Закону України "Про акціонерні товариства" (п. 2.1.).

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 01 лютого 2010 року між Закритим акціонерним товариством "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" (Продавець) та Приватним підприємством "Ванкувер Грант" (Дистриб'ютор) укладено Договір купівлі-продажу №5Д (10) (надалі - Договір) (а.с. 13-18), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим Договором прийняти та оплатити продукцію (надалі - Товар). Асортимент та ціни зазначаються в накладній на товар (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 1.7. Договору строк поставки товару - протягом 4-ох днів, з моменту одержання Продавцем письмової заявки Дистриб'ютора і внесення оплати за товар, згідно розділу 7 цього Договору.

У відповідності до п. 7.3. Договору сторони погодили, що Дистриб'ютор оплачує 100% вартості товару протягом 45 календарних днів, з дня його поставки.

Як з'ясовано в ході розгляду справи, згідно документальних доказів на виконання умов Договору, ПАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" (Продавцем) було поставлено ПП "Ванкувер Грант" (Дистриб'ютору) товар, що підтверджується:

· накладною № 2400606 від 19.02.2014 року на суму 126 139,60 грн., товарно-транспортною накладною № 2400606 від 19.02.2014р. та довіреністю № 4 від 20.02.2014р. (а.с. 27-28, 29-30, 31);

· накладною № 2400972 від 12.03.2014 року на суму 101 960,03 грн., товарно-транспортною накладною № 2400972 від 12.03.2014р. та довіреністю № 5 від 14.03.2014р. (а.с. 32-33, 34, 35);

· накладною № 2401288 від 02.04.2014 року на суму 131 649,34 грн., товарно-транспортною накладною № 2401288 від 02.04.2014р. та довіреністю № 6 від 04.04.2014р. (а.с. 36-37, 38-39, 40).

Таким чином, Продавець поставив Дистриб'ютору товар на загальну суму 359 748,97 грн.

Поряд з цим встановлено, що Покупець частково оплатив вартість отриманої продукції, сплативши кошти у розмірі 30 183,55 грн., що підтверджується виписками з рахунку Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" від 16.04.2014р. (а.с. 60-61).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач заборгованість перед позивачем не погасив, що призвело до виникнення боргу у відповідача у сумі 329 565,42 грн., доказів погашення якої сторонами не подано.

Крім цього, відповідно до довідки ПАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" від 05.08.2014р. №21-08/630 (а.с. 83), заборгованість відповідача перед позивачем, станом на 05.08.2014р. складає 329 565,42 грн.

Таким чином, предметом даного спору є вимога ПАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" про стягнення заборгованості у розмірі 329 565,42 грн., що виникла у результаті неналежного виконання ПП "Ванкувер Грант" умов Договору купівлі-продажу № 5Д(10) від 01.02.2010 року.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарювання відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, з огляду на викладене та з врахуванням документальних доказів у справі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 329 565,42 грн. за неналежне виконання укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 5Д(10) від 01.02.2010 року.

Більше того, відповідно до листа вих. № 68 від .04.14р. (дата не зазначена) (а.с. 47) відповідач визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 329 565 грн. та зобов'язувався її погасити одразу після сплати заборгованості контрагентами відповідача.

З'ясуванням доводів апеляційної скарги встановлено, що скаржник оскаржує рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому слід враховувати, що статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Одночасно, перевіривши доводи позивача встановлено, що ПАТ "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" просить (враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог № 21-08/570 від 14.07.2014р.), зокрема, стягнути з відповідача збитки заподіяні інфляцією у розмірі 19 110,89 грн., 3 % річних у розмірі 2 089,09 грн. та пеню у розмірі 13 212,27 грн.

Оскільки встановлено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені Договором купівлі-продажу № 5Д(10) від 01.02.2010 року та прострочив сплату коштів в сумі 329 565,42 грн., у зв'язку з чим позивачу завдані збитки у вигляді втрат за рахунок інфляції та витрат, які ним понесені для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Таким чином, колегія суддів покликається на те, що якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, провівши перерахунок нарахування та 3% річних, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 2 089,09 грн. за період з 06.04.2014р. (19.02.2014 року, з врахуванням часткової проплати + 45 днів) по 14.07.2014р. (дата визначена позивачем згідно поданого розрахунку а.с. 3-5, 74-76); з 27.04.2014р. (12.03.2014 року + 45 днів) по 14.07.2014р. (дата визначена позивачем згідно поданого розрахунку а.с. 3-5, 74-76); з 17.05.2014р. (02.04.2014р. + 45 днів) по 14.07.2014р. (дата визначена позивачем згідно поданого розрахунку а.с. 3-5, 74-76).

Разом з тим, щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

При цьому, порядок нарахування інфляції передбачений листом Верховного суду України від 03.04.1997 року № 62-97 "Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ". Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок господарський суд повинен виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції. Водночас, розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

З огляду на викладене та здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення інфляційних нарахувань в розмірі 18 505,90 грн.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, пунктом 9.1. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати відпущеної продавцем партії товару, дистриб'ютор виплачує йому пеню, з розрахунку 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення оплати товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також відшкодовує збитки, штрафну неустойку та упущену вигоду.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене, враховуючи роз'яснення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та здійснивши перерахунок нарахування пені, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 13 092,74 грн. пені.

Таким чином, оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині покликання апелянта на те, що товар зазначений у накладних від 19.02.2014р., від 12.03.2014р. та від 02.04.2014р. ПП «Ванкувер Грант» не поставлявся, оскільки вказаний товар отримувала інша не встановлена фізична особа, яка не була уповноваженою від ПП «Ванкувер Грант» на прийняття товаро-матеріальних цінностей, колегія суддів вважає такі надуманими.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. За приписами статті 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення господарського, бухгалтерського і податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи накладних № 2400606 від 19.02.2014р. (а.с. 27-28), № 2400972 від 12.03.2014р. (а.с. 32-33) та № 2401288 від 02.04.2014р. (а.с. 36-37), такі підписані уповноваженими представниками підприємства та скріплені печаткою ПП «Ванкувер Грант».

Таким чином, судова колегія зазначає, що накладні № 2400606 від 19.02.2014р., № 2400972 від 12.03.2014р. та № 2401288 від 02.04.2014р. свідчать про реальну передачу відповідачеві товару за Договором купівлі-продажу № 5Д (10) від 01.02.2010 року.

Поряд з цим, покликання апелянта на те, що ПП «Ванкувер Грант» не отримував товар, згідно представлених позивачем накладних, а отже у нього відсутній обов'язок сплачувати вартість товару, колегія суддів вважає спростованими з огляду на матеріали справи та часткову оплату боргу відповідачем по накладній № 2400606 від 19.02.2014 року.

Враховуючи вищенаведене та те, що скаржник оскаржує рішення господарського суду Львівської області в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2014р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2014р. у справі № 914/2162/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ванкувер Грант" б/н від 26.08.2014 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 03.10.2014р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Новосад Д.Ф.