Рішення

від 30.09.2014 по справі 127/16085/13-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/16085/13-ц

Провадження № 2/127/5274/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2014 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Сичук М. М.,

при секретарі Гороховій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Вінницької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на боці відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕТ ГРУП" про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2013 року ОСОБА_1, який є власником квартири АДРЕСА_1, звернувся до суду із позовом про визнання недійсним та скасування рішення Вінницької міської ради від 27 листопада 2009 року № 2608 щодо безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 254 кв.м, яка є прибудинковою територією вказаного будинку.

Вважає це рішення незаконним, так як ОСОБА_2 не є власником чи користувачем нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, а тому не було ніяких правових підстав для її передачі йому у власність. Також зазначив, що при розробленні проектної документації, що передувала передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2, не враховані права та інтереси користувачів сусідніх земельних ділянок, до яких відноситься і позивач, не визначені межі, межові знаки не встановлено. Здійснюючи фактичне відчуження нерухомості на користь ОСОБА_2, Вінницька міська рада не врахувала відсутності у неї правоустановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1, право власності на який у неї не оформлено.

ТОВ "ЗЕТ ГРУП", купивши у ОСОБА_2 вказану земельну ділянку, пошкодило вхідні ворота до прибудинкової території і розпочало на ній будівельні роботи, чим порушуються права позивача, як власника частини будинку і користувача ділянки. Пізніше до участі в справі в якості співвідповідача був притягнутий ОСОБА_5, якому вказану земельну ділянку перепродано на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.2013 року під час розгляду даної справи в суді.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 1 листопада 2013 року, залишеним без змін згідно ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 27 листопада 2013 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 4 червня 2014 року справу передано на новий розгляд.

Представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові та просили суд його задовольнити.

Представник відповідачів та третьої особи ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, про що надала суду письмові заперечення.

Відповідач Вінницька міська рада в судове засідання представника з належно оформленими повноваженнями не направила, хоча належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, в звязку з чим суд розглянув справу у їх відсутність.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Судом встановлено, що згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 18.07.2003 року ОСОБА_1 як спадкоємцю ОСОБА_8 належить спадкове майно, а саме квартира № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 8).

Згідно з витягом з рішення Вінницької міської ради 41 сесії 5 скликання від 27.11.2009 року № 2608 ОСОБА_2 було передано безоплатно у власність земельну ділянку по АДРЕСА_2, площею 254 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В рішенні зазначено, що дана територія знаходиться в охоронній зоні пам"яток архітектури та містобудування місцевого значення, будь-які роботи повинні бути погоджені з органами охорони культурної спадщини, за рахунок земель територіальної громади міста, за умови компенсації втрат територіальній громаді міста вартості ліквідації окремо розташованої будівлі по АДРЕСА_2, затвердженої виконкомом міської ради від 11.06.2009 року № 1328, шляхом укладення інвестиційної угоди з перерахуванням коштів до бюджету міста (т. 1 а.с. 11).

18.05.2010 року ОСОБА_2 видано державний акт на вказану вище земельну ділянку (т. 1 а.с. 12).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.01.2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ "ЗЕТ ГРУП" про визнання недійсним та скасування державного акту на земельну ділянку серії ЯЛ № 804249 від 17.05.2010 року, скасування запису в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011006800240 від 17.05.2010 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.02.2011 р., укладеного між ТОВ "ЗЕТ ГРУП" та ОСОБА_2 відмовлено. Усунено ТОВ "ЗЕТ ГРУП" перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 металевого гаражу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.06.2013 року вказане рішення залишено без змін (т. 1, а.с. 50-57).

Згідно листа державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області від 15.10.2013 року №10-02/4093/13 вбачається, що кадастрова зйомка земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 здійснювалась в 2009 році, внаслідок чого в липні було складено план відведення земельної ділянки. У протоколі погодження та закріплення меж земельної ділянки від 15.02.2010 року наявний підпис ОСОБА_2, Начальника управління Держкомзему у м. Вінниці Магери А.П., Начальника управління земельних ресурсів Вінницької міської ради Бондарчука О.О. та представника ДП "Поділлягеодезкартографії" Білокриницького С. Так, у плані зовнішніх меж опис суміжних землекористувачів зазначено, що від А до Б проїзд загального користування, від Б до В землі громадян ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, від В до Г землі міської ради, від Г до Д землі дитячої клінічної стоматологічної поліклініки, від Д до А землі міської ради (ЖЕК № 3), проте від Д до А суміжними землекористувачами є ОСОБА_1 власник квартири АДРЕСА_1 та власник квартири № 2 ОСОБА_15 (т. 1 а.с. 65-67).

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 11.04.2011 року позов ОСОБА_2, ТОВ "ЗЕТ Груп" до ВМР про визнання протиправним та скасування рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ВМР № 340 від 01.07.2011 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність ОСОБА_2 Дана постанова залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 14.05.2013 р.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач вказує на те, що він є користувачем земельної ділянки в будинковолодінні АДРЕСА_1, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.07.2003 року, в той же час зазначений будинок являється багатоквартирним.

Отже, необхідним є дослідження питання щодо наявності порушення прав та інтересів позивача. Так, позивач посилаючись на вимоги ст. 42 ЗК України, Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", рішення Конституційного суду України від 09.11.2011 року, зазначає про порушення його прав на прибудинкову територію, відсутність власності на майно у Вінницької міської ради, не вилучення земельної ділянки з прибудинкової території, порушення вимог ст. 198 ЗК України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 116 ЗК України набуття права власності чи користування землями державної або комунальної власності здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Надання у власність або користування земель, які перебувають у власності чи користуванні інших фізичних або у відповідних випадках юридичних осіб, провадиться лише після вилучення чи викупу зазначених земельних ділянок, в порядку визначеному ЗК України.

Згідно з положеннями ст. 38 ЗК України до земель житлової чи громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Відповідно до п. б ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Прибудинковою територією у визначенні ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" є територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування цього будинку.

В тому разі, коли об'єднання співвласників не створене, земельна ділянка, на якій розміщена прибудинкова територія, залишається у користуванні підприємства чи організації, яка здійснює управління цим будинком, як це визначено ч. 2 ст. 42 ЗК України.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки визначаються проектами розподілу території кварталу на підставі землевпорядної документації.

Якщо свідоцтво на право власності на землю видано на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування таке рішення відповідно до способів захисту права, передбачених ст. 152 ЗК, визнається недійсним.

Відповідно до чинного законодавства підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов"язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв"язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації позивача у справі.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Органами, уповноваженими розпоряджатися землями в межах населених пунктів, є відповідні сільські, селищні, міські ради відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України. Згідно ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Статтю 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначена загальна компетенція сільських, селищних, міських рад, а саме, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, при переході права власності на будівлю, право власності чи користування земельною ділянкою під цією будівлею переходить не автоматично, а за відповідним рішенням уповноважених органів у встановленому чинним законодавством порядку.

У відповідності до ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної земплевпорядної документації.

Відповідно до пп. 14.1.205 ст. 14 Податкового кодексу України прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Таким чином, у вказаному законодавчому акті чітко визначено, що право постійного користування прибудинковою територією і право власності на таку не може належати певному власнику квартири у багатоквартирному будинку.

Статтею 16 Закону України "Про планування та забудову територій" встановлено, що проект розподілу території - це містобудівна документація, яка розробляється для мікрорайону (кварталу) чи його частини з метою розмежування земельних ділянок.

Статтею 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

За ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В ст. 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, по даній справі було прийнято рішенння судами першої та апеляційної інстанції, які були скасовані судом касаційної інстанції ухвалою від 04.06.2014 року. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначено, що суди не зазначали, яким чином порушуються права позивача рішенням Вінницької міської ради від 27.11.2009 року в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки АДРЕСА_2 щодо земельної ділянки, яка є прибудинковою територією багатоквартирного житлового будинку.

Згідно ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Отже, як зазначено вище ст.ст. 125, 126 ЗК України визначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

А отже, з огляду на вищевикладене, будь-яких прав на прибудинкову територію багатоквартирного будинку у ОСОБА_1 не має, отже його права не порушено.

Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду", рішення Конституційного суду України від 09.11.2011 року, на які посилається позивач регулюють правовідносини виключено щодо квартир і підсобних приміщень в багатоквартирноиу будинку і не поширюються на земельні правовідносини.

Крім того, як на підстави позову позивач посилається на відсутність правовстановлюючих документів на майно у Вінницької міської ради з посиланням на листи та доповідні записки посадових осіб Вінницької міської ради.

Ч. 2 ст. 59 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14.11.1985 року № 1984 "Про встановлення права комунальної власності на будинки" будинковолодіння під АДРЕСА_1 являються комунальною власністю, що також підтверджується реєстраційним посвідченням виданим КП ВМБТІ від 18.12.1985 року. Суд вважає, що посилання позивача на зняття будинку з балансу МКП «ЖЕК-3» з 1 листопада 2009 року (том. 1, а.с. 120) не може бути підставою для задоволення позову, оскільки будинок не втратив свій статус.

Відповідна обставина раніше вже встановлювалась судовим рішенням апеляційного суду Вінницької області від 06.12.2011 року, що набуло законної сили, отже у відповідності до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України є обставиною, що не потребує доказуванню.

Крім того, рішенням Вінницької міської ради від 04.04.2008 року №1845 вказаний багатоквартирний будинок увійшов до переліку комунальної власності.

Як зазначалось рішенням Вінницької міської ради 41 сесії 5 скликання від 27.11.2009 року №2608 ОСОБА_2 було передано безоплатно у власність по АДРЕСА_2 земельну ділянку площею 254 кв.м. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з умовою компенсації Вінницькій міській раді по інвестиційному договору вартості будинку (під літерою "Б") у розмірі 35174,40 грн., що підтверджується квитанцією від 20.01.2010 р.

Щодо доводів позивача про непогодження та не встановлення меж слід зазначити, що згідно ст. 196 ЗК України державний земельний кадастр включає: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування ґрунтів; економічну оцінку земель; грошову оцінку земельних ділянок; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель.

Ст. 198 ЗК України, регламентує, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Тобто процедура погодження межі може проходити лише на етапі визнання факту виникнення права власності на землю, тобто з моменту державної реєстрації цих прав і лише з особами, яким земельна ділянка надалась у встановленому порядку, ОСОБА_1 такою особою не являється.

Щодо встановлення меж, то у відповідності до вимог п.п. 1.4, 1.16., 2.1-2.4. "Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею", затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999р. №43" (в редакції на час видачі державного акту) державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право власності та право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. З наведеного підзаконного нормативно-правового акту вбачається, що встановлення меж в натурі на місцевості здійснюється на етапі видачі державного акта, а не прийняття рішення Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування якого просить позивач.

Крім того, згідно акта встановлення (відновлення) меж від 15.02.2010 року межі встановлені межовими знаками встановленого зразка 3-ма металевими штирями. В іншій частині межі земельної ділянки проходять по будівлі та цегляній огорожі тому у відповідності до вимог ст. 55 Закону України "Про землеустрій", якою визначено, що у разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

А отже з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів про наявність підстав для задоволення поданого ним позову порушення його прав на земельну ділянку.

На підставі вищевикладеного, куруючись ст. 14 Конституції України, ст.ст. 12, 20, 38, 39, 42, 83, 116, 118, 124, 125, 126, 152, 198 Земельного кодексу України, ст. 377 ЦК України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про планування та забудову територій", ст.ст. 3, 4, 10-11, 15, 57-61, 88, 212-215, 338 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Вінницької міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на боці відповідачів, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕТ ГРУП" про скасування рішення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :