Постанова

від 06.10.2014 по справі 826/12802/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2014 року 14:00 № 826/12802/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні житлові технології ВТК» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні житлові технології ВТК» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Сучасні житлові технології ВТК») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23 квітня 2014 року №57726552208 та №57626552208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 10 вересня 2014 року.

У судове засідання 10 вересня 2014 року з'явився представник позивача, який позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, витребувані ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2014 року документи не надав.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 10 вересня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні та повторно витребував у відповідача документи, зазначені в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2014 року.

11 вересня 2014 року через канцелярію суду представником відповідача подано письмові заперечення проти позову та документи, витребувані судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 13 березня 2014 року по 08 квітня 2014 року працівником ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 11 березня 2014 року №857, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1. статті 78, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 79 Податкового кодексу України, у зв'язку з надходженням постанови слідчого другого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Шевченківьскому районі ГУ Міндоходів у м. Києві капітана податкової міліції Носадачого Р.Е. від 15 жовтня 2013 року, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сучасні житлові технології ВТК» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ріо-Гранддес» (ПН 38256561) за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2013 року.

За результатами перевірки складно Акт №311/26-55-22-08/36757604 від 08 квітня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 57360,00 грн., в тому числі за ІІI квартал 2012 року в сумі 803,00грн., за 2012 рік в сумі 41536,00 грн., за 2013 рік у сумі 15824,00 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на зальну суму 54548,00 грн., в тому числі у вересні 2012 року на суму 14118,00 грн., жовтні 2012 року на суму 14405,00 грн., листопаді 2012 року на суму 6203,00 грн., грудні 2012 року на суму 3165,00 грн., січні 2013 року на суму 3394,00 грн., березні 2013 року на суму 3396,00 грн., квітні 2013 року на суму 7506,00 грн., травні 2013 року на суму 2361,00 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в Акті перевірки, 15 квітня 2014 року товариством до податкового органу подані письмові заперечення, які листом від 16 квітня 2014 року №18542/10/26-55-22-08-10 залишені без розгляду.

На підставі Акту перевірки 23 квітня 2014 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесла податкові повідомлення - рішення:

- №57726552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 68185,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 54548,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 13637,00 грн.;

- №57626552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 71700,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 57360,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 14340,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю зазначених податкових повідомлень - рішень, 08 травня 2014 року ТОВ «Сучасні житлові технології ВТК» звернулось зі скаргою до Головного управління Міндоходів у м. Києві.

За результатами розгляду скарги платника податків, 27 червня 2014 року Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення №5773/10/26-15-10-06-15, яким податкові повідомлення - рішення №57726552208 та №57626552208 залишені без змін, а скарга без задоволення.

За результатами оскарження до Міністерства доходів і зборів України названі податкові повідомлення - рішення залишені без змін, про що складено рішення №12776/6/99-99-10-01-15 від 17 липня 2014 року.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що зумовили прийняття рішень про збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та додану вартість, ТОВ «Сучасні житлові технології ВТК» звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу валових витрат за період, що перевірявся, платником податків включені витрати, понесені у зв'язку з придбанням у ТОВ «Ріо-Грандес» товарів, виготовлених із давальницької сировини. Взаємовідносини між позивачем та зазначеним контрагентом проводились на підставі договору №9-0812 про виготовлення продукції з давальницької сировини.

На виконання умов договору під час перевірки позивачем надано протоколи узгодження договірної ціни виготовленої готової продукції згідно технічних карток, підписаних як додатки №1-№18, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), звіти про витрачені матеріали (сировину), акти приймання - передачі матеріалів (сировини), податкові накладні, картку рахунку №631 по контрагенту ТОВ «Ріо-Гранлес» та банківські виписки.

Однак, за результатами вивчення зазначених документів, а також враховуючи отримання акту Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 10 жовтня 2013 року №1188/22-00/38256561 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ріо-Грандес» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із платниками податків за період з 01 червня 2012 року по 31 серпня 2013 року», в якому встановлено, що господарські операції між ТОВ «Ріо-Грандес» та контрагентами - постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, що в свою чергу порушує вимоги статті 185 Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання, податковим органом зроблено висновки про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Ріо-Грандес». Крім того, відповідачем враховано інформацію, викладену у протоколі допиту свідка ОСОБА_2, який згідно установчих та реєстраційних документів зазначений як засновник та директор ТОВ «Ріо-Грандес», щодо проведення ним реєстрації зазначеного товариства за грошову винагороду та не здійснення ним від імені ТОВ «Ріо-Грандес» фінансово-господарської діяльності, у тому числі й підписання будь-яких договорів.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2 Порядку).

Одночасно, відповідно до положень пункту 6.3 цього Порядку, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Так, у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначено, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що 15 серпня 2012 року між ТОВ «Сучасні житлові технології ВТК» та ТОВ «Ріо-Грандес» укладеного договір №9-0812 про виготовлення продукції з давальницької сировини, згідно з яким у порядку та умовах, визначених договором, замовник (позивач) доручає виконавцеві (ТОВ «Ріо-Грандес»), а виконавець приймає на себе зобов'язання виготовити продукцію з наданих замовником матеріалів(сировини), та/або з використанням власних матеріалів(сировини) та передати замовнику готову продукцію.

Кількість, асортимент готової продукції та вартість виконаних робіт визначені в специфікаціях (додатках), що є невід'ємною частиною договору.

Розділом 2 договору закріплено, що замовник зобов'язаний надати виконавцю матеріали (сировину), необхідних для виготовлення продукції, кількість та парламенти яких визначаються у додатках. Передача матеріалу (сировини) відбувається шляхом складання актів приймання - передачі.

Виконавець згідно із покладених на нього обов'язків повинен здійснити згідно з актами приймання - передачі отримання матеріалів (сировини), повідомити замовника про закінчення виконання робіт та відзвітувати перед замовником про витрачені матеріали (сировину).

Приймання - передача виготовленої продукції здійснюється на складі замовника протягом 1-2 календарних днів з моменту її виготовлення та оформляється відповідним актом. В кінці кожного місяця виконавець зобов'язаний надати замовнику звіт про використані матеріали (сировину) для виготовлення продукції.

Вартість робіт та порядок розрахунків врегульовані в розділі 3 договору. Так, за виготовлення продукції замовник сплачує виконавцеві винагороду в розмірі, передбаченому в підпункті 1.2. договору та /або вказану в актах здачі - прийняття робіт (надання послуг), наданих для кожного окремого виду продукції.

Замовник перераховує винагороду на банківський рахунок виконавця протягом 90 банківських днів з моменту приймання готової продукції.

На підтвердження фактів виконання сторонами своїх договірних зобов'язань за вказаним договором позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- договір №9-0812 про виготовлення продукції з давальницької сировини від 15 серпня 2012 року (том 1 а.с. 211);

- протоколи узгодження договірної ціни виготовлення готової продукції згідно технологічних карт, підписані як додатки №1-№18 до договору (том 1 а.с.213-230);

- технологічні картки на виготовлення продукції із зазначенням матеріалів, які використовуються для виготовлення (том 1 а.с. 231-243);

- акти списання матеріалів необхідних для виготовлення продукції (том 1 а.с.244-250 том 2 а.с. 1-65);

- товарно-транспорті накладні, складені у зв'язку з транспортуванням матеріалів ТОВ «Ріо-Грандес» (том 2 а.с. 74-82);

- акти приймання - передачі матеріалів (сировини) за договором №9-0812 від 15 серпня 2012 року (том 2 а.с. 83-90);

- товарно-транспорті накладні, складені у зв'язку з транспортуванням виготовленої продукції від ТОВ «Ріо-Грандес» позивачу (том 2 а.с. 91-119);

- акти приймання - передачі готової продукції за договором №9-0812 від 15 серпня 2012 року (том 2 а.с. 120-133);

- звіти про витрачені матеріали (сировину) за договором №9-0812 від 15 серпня 2012 року (том 2 а.с.134-146);

- акти здачі - прийняття (надання послуг) (том 2 а.с. 147-179);

- податкові накладні (том 2 а.с. 180-210, том 4 а.с. 225-226);

- виписки з банку на підтвердження проведення позивачем розрахунків з ТОВ «Ріо-Грандес» (том 2 а.с. 211-216).

Також на підтвердження реальної можливості здійснення господарської діяльності та економічної доцільності укладення договору з ТОВ «Ріо-Грандес», позивачем надано оригінали та належним чином завірені копії наступних документів:

- договір №021209/2 оренди нежитлових приміщень та додаткову угоду №7 до зазначеного договору від 02 грудня 2013 року, згідно з якими позивач орендує нежитлові приміщення, в яких здійснює господарську діяльність (том 1 а.с. 137-145);

- штатні розгляди, введені з 01 січня 2012 року, 01 червня 2012 року, 01 жовтня 2012 року та 01 січня 2013 року, згідно з якими в штаті позивача відсутні працівники виробничих спеціальностей (том 1 а.с. 146-149);

- видаткові накладні на придбання матеріалів, які були використані для виготовлення продукції ТОВ «Ріо-Грандес (том 1 а.с. 151-171);

- виписки з банку на підтвердження проведення розрахунків з постачальниками за придбані матеріали (том 1 а.с.172-203);

- звіти про переміщення товарів на складах (том 1 а.с 204-210);

- видаткові накладні, згідно з якими проведена реалізація виготовленої ТОВ «Ріо-Грандес» продукції та довіреності на відпуск такої продукції (том 2 а.с. 222-250, том 3 а.с. 1-263, том 4 а.с. 1-8);

- виписки з банку на підтвердження отримання позивачем грошових коштів за реалізовану продукцію ( том 4 а.с. 9-161).

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88. Також, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Ріо-Грандес» на ім'я позивача за результатами виконання договору про виготовлення продукції з давальницької сировини, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Посилання відповідача в обґрунтування правомірності зменшення валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість на зазначення в актах приймання - передачі матеріалів (сировини) та в актах приймання - передачі виготовленої продукції про їх підписання з боку виконавця - директором ПП «Стрим» ОСОБА_3, суд до уваги не приймає, оскільки наявні у матеріалах справи копії зазначених актів та надані під час судового розгляду їх оригінали містять підпис директора ТОВ «Ріо-Грандес» ОСОБА_2

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем під час проведення перевірки транспортних накладних CMR, які б підтверджували дату та місце фактичного отримання товару та період його подальшої реалізації, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання товару та період його подальшої реалізації покупцям, оскільки під час розгляду справи позивачем були надано копії товарно-транспортних накладних, якими підтверджується перевезення матеріалів (сировини) виконавцю за спірним договором та виготовленої продукції від виконавця замовнику. Крім того, відповідачем не наведено нормативного обґрунтування необхідності надання позивачем саме названої форми транспортної накладної, а також пояснення щодо неврахування під час перевірки інших первинних документів, які підтверджують здійснення господарської операції та облік отриманої за результатами її проведення продукції.

На обґрунтування правомірності висновків, викладених в Акті перевірки, податковий орган посилається на протокол допиту свідка ОСОБА_2, який зазначив, що реєстрацію ТОВ «Ріо-Грандес» здійснив за грошову винагороду та жодного відношення до фінансово-господарської діяльності зазначеного товариства не має, договорів та інших документів як директор не підписував.

Однак, суд критично ставиться до викладених у протоколі пояснень, оскільки зі змісту постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 21 березня 2014 року у справі №821/26/14 за позовом ТОВ «Ріо-Грандес» до Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, вбачається, що директор ТОВ «Ріо-Грандес» підписав зазначений вище протокол допиту не розуміючи його змісту, що у подальшому зумовило його звернення до слідчого та надання показів в якості свідка з використанням послуг адвоката, під час яких він підтвердив створення та здійснення підприємницької діяльності ним як засновником та директором ТОВ «Ріо-Грандес».

З огляду на викладене, а також враховуючи відсутність вироку суду за результатами розгляду кримінального провадження, в рамках якого відбирались пояснення у громадянина ОСОБА_2, суд не приймає їх до уваги як належним та допустимий доказ у справі.

Також під час розгляду справи відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Ріо-Грандес») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємства не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірного правочину. Відтак, наявна в матеріалах справи копія податкової накладної, на підставі якої позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідає вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку - контрагентом (виконавцем - ТОВ «Ріо-Грандес»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати. Крім того, суд звертає увагу, що в акті Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 10 жовтня 2013 року №1188/22-00/38256561 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ріо-Грандес» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із платниками податків за період з 01 червня 2012 року по 31 серпня 2013 року» зафіксовано декларування ТОВ «Ріо-Грандес» податкових зобов'язань за результатами виконання договору №9-0812/2.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, в іншій ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-яких належних доказів нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Сучасні житлові технології ВТК» та ТОВ «Ріо-Грандес», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цього правочину не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Ріо-Грандес» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 1 та 4 статті 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам позивача або його контрагента - ТОВ «Ріо-Грандес», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірного правочину.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарської операції та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкової накладної, виданої зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23 квітня 2014 року №57726552208 та №57626552208.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні житлові технології ВТК» (01024, м. Київ, провул. Чекістів, 10, кв. 20, код ЄДРПОУ 36757604) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 179 (сто сімдесят дев'ять) грн. 77 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Кузьменко