Постанова

від 02.10.2014 по справі 826/9915/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9915/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Матківський А.С.

від відповідача Анголенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-будівельний дім «Олді» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 серпня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальності «Торговельно-будівельний дім «Олді» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, податковий, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 02.07.2014 року № 000552208 та № 0006562208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 серпня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТБД «Олді» щодо підтвердження господарських відносин платника податків з ТОВ «Компанія Авертус» за період з 01.01.2011 по 31.03.2014.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 19.06.2013 245/1-22-08-04738845, в якому встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 153 246 грн., в тому числі по звітних періодах: за 2011 рік в сумі 153 246 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 133 257,00 грн., в тому числі по періодах: за червень 2011 року в сумі 133 257,00 грн.

На підставі акті перевірки від 19.06.2013 245/1-22-08-04738845 податковим органом 02.07.2014 прийнято наступні податкове повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0006552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 229 869,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 153 246,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 76 623,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0005652208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 199 885,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 133 257,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 66628,50 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Компанія Авертус» в період, що перевірявся, не мали реального характеру, первинні документи, видані на їх виконання, не відповідають встановленим вимогам, та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом ТОВ «Компанія Авертус» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Спірні правовідносини стосуються стосуються господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Торговельно-будівельний дім «Олді».

Судом встановлено, що між ТОВ «Торговельно-будівельний дім «Олді» (Замовник) та ТОВ «Компанія Авертус» (Виконавець) укладено договір про надання послуг № 280211-4 від 28.02.2011 (далі по тексту - Договір).

Згідно з умовами договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання за завданням Замовника надати йому рекламні послуги, послуги по розміщенню реклами в транспорті, маршрутних таксі, в метрополітені, послуги ВТL, послуги по розміщенню реклами, промо-рекламні заходи, виробництво рекламної сувернірної продукції з логотипом «Замовника», дизайн та виробництво рекламних матеріалів «Замовника», виробництво упаковки, коробок для транспортування та інше. Замовник зобов'язується сплатити послуги Виконавця відповідно до рахунків, які Виконавець виставляє до замовника.

Положеннями пп. 2.1 Договору передбачено, що Виконавець зобов'язується погоджувати із Замовником питання, пов'язані з розробкою і наданням всього комплексу послуг , надавати Замовникові звіт про надані послуги згідно форми і в терміни, затверджені Замовником.

Пунктом 2.2 Договору передбачено право Замовника своєчасно отримати рекламні матеріали і всю необхідну інформацію для виконання зобов'язання за даною угодою.

Вимогами п. 2.3 Договору встановлено обов'язок Замовника затвердити узгоджену Сторонами програму і план-графік надання послуг, затвердити узгоджені Сторонами форми звітності і терміни їх надання, своєчасно забезпечити Виконавця матеріалами і інформацією, необхідною для надання послуг за даною угодою, здійснювати приймання наданих послуг шляхом підписання акту про надання послуг.

Відповідно до умов Договору (п.3) ціна послуг, що надаються Виконавцем за даною угодою, визначається в Рахунках-фактурах до цього Договору.

Після завершення надання послуг Виконавець надає Замовникові акт про надання послуг (п. 4.1 Договору).

На підтвердження фактичного виконання умов спірного договору позивачем надано витяг з реєстру отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «ТБД «Олді» за 2011-2013 рр. та податкові накладні: від 31.03.2011 № 164, від 31ю03.2011 № 165, від 31.03.2011 № 166, від 29.04.2011 № 395, від 29.04.2011 № 396, від 29.04.2011 № 397, від 31.05.2011 № 347, від 31.05.2011 № 348 та акти здачі-приймання виконаних робіт (послуг) від 31.03.2011 № 247, від 31.03.2011 № 298, від 31.03.2011 № 483, від 29.04.2011 № 387, від 29.04.2011 № 490, від 29.04.2011 № 492, від 31.05.2011 № 590, від 31.05.2011 № 589, ефірну довідку, медіаплан розміщення реклами в березні 2011 року.

На підтвердження оплати послуг за вказаним договором позивачем надано картку рахунку та акт звіряння розрахунків за період 2011 року.

Колегією суддів встановлено, що всі первинні документи, оформлені на виконання Договору, зі сторони Виконавця підписано директором ТОВ «Компані Авертус» ОСОБА_4

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції в судовому засіданні було допитано в якості свідка директора ТОВ «Компані Авертус» ОСОБА_4, який показав, що фінансово-господарську діяльність від імені товариства не здійснював, документи не підписував. Про те, що останній є директором ТОВ «Компані Авертус» ОСОБА_4 дізнався від працівників податкової міліції у 2011 році.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, оскільки, з актів здачі-приймання виконаних робіт (послуг), наданих позивачем, неможливо встановити обсяг виконаних робіт (послуг), зміст господарської операції. Акти не містять посилань на те, які саме конкретні послуги в рамках договору були надані виконавцем. Отже, суд вважає, що вказані акти здачі-прийняття робіт носять опосередкований характер, не відображають зміст господарської операції та її вимірник, а відтак не можуть вважатись первинним документом бухгалтерського та податкового обліку, що відображають фактично здійснені позивачем господарські операції.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наведені правові норми, а також встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем акти приймання-передачі на підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товару від контрагента, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право податковий кредит.

Крім цього, позивачем не надано доказів передання Виконавцю чи створення останнім рекламних матеріалів, іншої інформації, узгодження програми і графіка надання послуг, як передбачено умовами Договору (п. 2).

В матеріалах справи відсутні докази використання отриманих послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Тобто, по суті позивачем не надано тих матеріалів, які зазвичай супроводжують операції такого роду та у сукупності підтверджують їх фактичне виконання.

Позивачем не наведено та не доведено обставин, не надано інших доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності або окремо підтверджувати фактичне вчинення спірних операцій та зумовлювали право позивача на формування спірних сум податкових вигод.

Відтак, виходячи з встановлених судом обставин та наведених вище норм законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність наявності сукупності умов, обставин та підстав (фактичного виконання спірних операцій саме контрагентом позивача) з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для їх формування.

Суд у взаємозв'язку з наведеним також враховує, що наявність оплати на користь контрагента сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників спірних операцій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Компанія Авертус» не мали реального характеру, оскільки не підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія Авертус» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Компанія Авертус» не повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах та встановлення реальності господарської операції, за наслідками якої було сформовано господарські зобов'язання в період, за який проведено перевірку.

Колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на постанову слідчого по кримінальному провадженню № 32014100000000004 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, з якої вбачається що ТОВ «Компанія Адвертіс» є фіктивним підприємством, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню № 32014100000000004 не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначена особа надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

Одночасно суд звертає увагу, що наявність порушень податкового законодавства, що була встановлена відповідачем під час проведення перевірки, є приводом для застосування до позивача відповідальності, згідно з вимогами законодавства у сфері оподаткування, що і було зроблено податковим органом шляхом винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Як вбачається з розрахунку фінансових санкцій до акта перевірки ТОВ «ТБД Олді» до податкового повідомлення-рішення № 0005652208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 199 885,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 133 257,00 грн., податковим органом згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції в розмірі 66628,50 грн. (50% від суми податкового зобов'язання) (а.с. 31).

З розрахунку фінансових санкцій до акта перевірки ТОВ «ТБД Олді» до податкового повідомлення-рішення № 0006552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 229 869,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 153 246,00 грн., вбачається, що вказаним рішенням до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 76 623,00 грн. (50% від суми податкового зобов'язання) (а.с. 29).

Пунктом 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Проте, при визначенні позивачу податкових зобов'язань, відповідачем не враховано положень п. 7 п. 7 підрозділу 10 Прикінцевих та перехідних положень Податкового Кодексу України.

Згідно із п. 113.3 ст. 113 Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України. Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених Кодексом та іншими законами України - не дозволяється.

Відповідно до п. 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Актом перевірки від 19.06.2013 245/1-22-08-04738845 встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а, саме: заниження податку на прибуток всього в сумі 153 246 грн. за 2 квартали 2011 року (а.с. 25), тобто за період з 01 січня по 30 червня 2011 року, та заниження податку на додану вартість за червень 2011 року в сумі 133 257,00 грн., а тому, враховуючи вищевказані положення Податкового кодексу України, за порушення строків сплати до позивача мала бути застосована штрафна санкція у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про скасування податкових повідомлень-рішень 02.07.2014 року № 0006552208 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 76 622,00 грн. та № 0005652208 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 66 627,50 грн.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-будівельний дім «Олді» задовольнити частково

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 серпня 2014 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-будівельний дім «Олді» задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 02.07.2014 року № 0006552208 в частині про визначення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 76 622,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 02.07.2014 року № 0005652208 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 66 627,50 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 06.10.2014 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.