Ухвала

від 01.10.2014 по справі 826/9902/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9902/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

01 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Кобаля М.І.,

Петрика І.Й.,.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Парус Плюс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування наказів і податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс» задоволено повністю.

- визнано протиправним та скасовано наказ начальника ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.11.2013 року №2526;

- визнано протиправним та скасовано наказ начальника ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 11.01.2014 року №67;

- визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо порядку проведення перевірки та оформлення результатів перевірки ТОВ «Парус Плюс» (код ЄДРПОУ 33058948) - суб'єкта малого підприємництва;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2014 року №22326552210;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2014 року №22426552210;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2014 року №10326551702;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2014 року №10226551702;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2014 року №22826551702;

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права, та винести нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.1 ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи у порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ч. 2 статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі направлень №1243/26-55-22-01 від 09.12.2013 року №1244/26-55-22-01 від 09.12.2013 року, №1245/26-55-22-01 від 09.12.2013 року, №1246/26-55-01, №202/26-55-17-02 від 09.12.2013 року, №1229/26-55-22-06 від 09.12.2013 року, №202/26-55-17-02 від 09.12.2013 року, №1229/26-55-22-06 від 09.12.2013 року, №1240/26-55-22-03 від 09.12.2013 року, згідно із п.п 75.1.2 п.75.1 ст.75, 77 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.11.2013 року №2526 в період з 09.12.2013 року по 23.01.2014 року проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складеного акт №86/26-55-22-01/33058948 від 29.01.2014 року про результати планової виїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс» (код ЄДРПОУ 33058948) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято:

податкове повідомлення-рішення №22326552210 від 13.02.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 281169,00 грн.

податкове повідомлення-рішення №22426552210 від 13.02.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 298937,00 грн. за основним платежем, 74734,00 грн. - за штрафними санкціями.

податкове повідомлення-рішення №10326551702 від 13.02.2014 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн. за штрафними санкціями.

податкове повідомлення-рішення №10226551702 від 13.02.2014 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 706,00 грн., з яких 565,00 грн. за основним платежем, 141,00 грн. за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження вищезазначених податкових повідомлень-рішень останні залишені без змін, а скарга №2014-02/21 від 21.02.2014 року - без задоволення.

Крім того, на підставі акта перевірки №86/26-55-22-01/33058948 від 29.01.2014 року та рішення про результат розгляду первинної скарги Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.04.2014 року №5369/7/26-15-10-04-04 прийнято податкове повідомлення-рішення №22826551702 від 29.04.2014 року, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 125,00 грн., з яких 100,00 грн. за основним платежем та 25,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві, позивач подав повторну скаргу від 30.04.2014 року №2014-04/29 до Міністерства доходів і зборів України, за наслідками розгляду якої прийнято рішення від 27.06.2014 року №11584/6/99-99-10-01-15 про залишення податкових повідомлень-рішень без змін, а скарги - без задоволення.

Незгода з діями податкового органу та податковими повідомленнями-рішеннями зумовила звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи та діям відповідача щодо проведення перевірки, у взаємозв'язку з нормами чинного законодавства, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Статтею 75 Податкового кодексу України визначено види перевірок.

Так, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.75.1.2 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно п.75.1 документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Стаття 77 Податкового кодексу України визначає порядок проведення документальних планових перевірок.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Відповідно до п.77.6 ст.77 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Згідно п.77.7 ст.77 Податкового кодексу України строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок визначає ст. 81 Податкового кодексу України.

Так, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до п. 82.1 ст.82 Податкового кодексу України тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Судом першої інстанції вірно встановлено з оскаржуваного наказу №2526 від 27.11.2013 року про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Парус Плюс» документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року триватиме 20 днів з 09.12.2013 року по 10.01.2014 року.

Водночас, з копій направлень на перевірку вбачається, що прийняті вони на підставі наказу №2086 від 31.10.2013 року, з яким позивача не ознайомлено.

У зв'язку з цим, позивач листом №2013-12/30 від 25.12.2013 року звернувся до начальника ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві із проханням вручити під розпис копію наказу від 31.10.2013 року №2086 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві або надіслати його на податкову адресу ТОВ «Парус Плюс».

11.01.2014 року податковий орган на підставі п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України прийняв наказ №67 про подовження термінів проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Парус Плюс» на 10 робочих днів, а саме з 11.01.2014 року по 23.01.2014 року.

Листом від 14.01.2014 року №2014-01/2 начальнику ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві позивач повідомив, що ТОВ «Парус Плюс» є суб'єктом малого підприємництва, тому термін його перевірки не повинен перевищувати 10 робочих днів (продовження строків перевірки можливе не більше як на 5 робочих днів).

Також, позивач 16.01.2014 року та 17.01.2014 року повідомив контролюючий орган про те, що на перевірку прибули особи, які не зазначені в наказі від 27.11.2013 року №2526, на підставі якого проводилась перевірка ТОВ «Парус Плюс». При цьому, позивач просив підтвердити юридичну легітимність знаходження на перевірці суб'єкта малого підприємництва ТОВ «Парус Плюс» даних посадових осіб.

З листа №2014-01/8 від 28.01.2014 року вбачається, що в листі ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.01.2014 року №2058/10/26-55-22-01-01 ОСОБА_3 стверджує, що «згідно з планом-графіком проведення перевірок на грудень 2013 року термін проведення перевірки ТОВ «Парус Плюс» становить 10 днів. При підготовці наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.11.2013 року №2526 про проведення документальної планової перевірки було помилково зазначено термін проведення перевірки 20 робочих днів».

Водночас, перевірка ТОВ «Парус Плюс» тривала з 09.12.2013 року по 10.01.2014 року, що підтверджується листом №2014-01/3 від 15.01.2014 року та не заперечується відповідачем.

Враховуючи вище встановлене, колегія суддів приходить до висновку про порушення податковим органом вимог ст.82 Податкового кодексу України при проведенні перевірки позивача, у зв'язку з чим наказ №2526 від 27.11.2013 року та наказ №67 від 11.01.2014 року підлягають скасуванню.

Даючи правову оцінку обставинам справи та діям відповідача, в частині правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень, колегія суддів апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

З матеріалів справи вбачається, що 01.04.2011 року між ТОВ «Статус-2008» та ТОВ «Парус Плюс» укладено договір №0104-11, згідно умов якого продавець передає покупцю у власність товари побутової хімії, канцелярські товари, паперову продукцію та інші офісні товари, для їх реалізації на умовах відстрочення оплати. Покупець реалізує товар, переданий продавцем на умовах, передбачених цим договором, третій стороні.

Згідно п.2.1 договору №0104-11 найменування та кількість товару, який передається від продавця покупцю, оформляється видатковими накладними та змінюється в залежності від потреб покупця.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано видаткові та податкові накладні, які містяться в матеріалах справи та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

23.02.2012 року між ТОВ «Колорфлекс» та ТОВ «Парус Плюс» укладено договір №12725, предметом якого є товари побутової хімії, канцелярські товари, паперова продукція та інші офісні товари для їх реалізації на умовах відстрочення оплати.

12.03.2012 року між ТОВ «Колорфлекс» та ТОВ «Парус Плюс» укладено договір №13027, згідно умов якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по друкуванню бланків на матеріалах замовника (папір формата А4 або А3), а також порізці (при необхідності) та пакуванню виготовлених бланків в пачки (по 1000 шт. в одній пачці).

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано: акт №1 прийому-передачі матеріалів від 02.04.2012 року, акт прийому-передачі готової продукції від 02.04.2012 року, акт прийому-передачі готової продукції від 02.04.2012 року, акт №16 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 02.04.2012 року, акт №16 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 02.04.2012 року, акт №17 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 02.04.2012 року, видаткові та податкові накладні, які містяться в матеріалах справи

При цьому, колегія суддів зазначає, що податкові накладні маю всі обов'язкові реквізити, визначені у п.201.1. ст.201 ПК України.

Розрахунки за поставлені контрагентами товари та послуги здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Також, як вбачається з матеріалів справи, придбаний товар/послуги були використані в господарській діяльності позивача та реалізований замовникам.

Податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від контрагента, що містяться в матеріалах справи, які були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством, як платники податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є достовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірним.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за недостовірні відомості про них, які можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Розглядаючи дану справу, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з контрагентами відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Як вбачається з акту перевірки №86/26-55-22-01/33058948 від 29.01.2014 року, підставою для висновків перевіряючого органу про порушення позивачем податкового законодавства стали:

- акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус-2008» (код ЄДРПОУ 36094507) щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Галактика М» (код ЄДРПОУ 31890900) за грудень 2011 року Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, яким встановлено ознаки фіктивності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Статут-2008». За наслідками проведених заходів підрозділом ВПМ Лівобережної МДП м. Дніпропетровська ТОВ «Статус-2008» підпадає під категорію «транзитер» відповідно критеріальним показникам параметрів відбору та класифікації за категоріями і підлягає включенню до категорії «транзитер». В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від підприємств-постачальників ТОВ «Статус-2008», у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

- акт №18/226/35862497 від 09.01.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Колорфлекс» (код ЄДРПОУ 35862497) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за березень, квітень, травень 2012 року, згідно висновків якого по ТОВ «Колорфлекс» відсутній факт реального вчинення господарських операцій за березень, квітень, травень, липень 2012 року.

За сукупністю даних матеріалів, податковий орган прийшов до висновку, що перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій між ТОВ «Парус Плюс» та ТОВ «Статус-2008» та ТОВ «Колорфлекс».

При цьому, колегія суддів зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, тощо не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі порушення контрагентами по ланцюгу постачання послуг чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме для таких платників податків.

Крім того, перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу щодо не утримання податку на доходи фізичних осіб із коштів, виданих під звіт директора Товариства Царюку Є.В. в загальній сумі 3767,12 грн., за понесені витрати: на алкогольні напої та сигарети згідно авансових звітів № АО-0000022 від 08.10.2012 р. в сумі 708,00 грн., № АО-0000006 від 29.08.2012 р. в сумі 2659,15 грн. та на дизельне паливо згідно авансового звіту № АО-0000009 від 05.09.2012 р. в сумі 399,97 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати ; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів , стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

Судом апеляційної інстанції, керуючись ч. 2 ст.195 КАС України було досліджено первинні документи, які були представлені податковому органу позивачем під час проведення перевірки та до суду апеляційної інстанції та встановлено, що вони оформлені відповідно до чинного законодавства та в повній мірі підтверджують обсяг операцій та правомірність віднесення їх до складу витрат.

Не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції і посилання податкового органу на порушення позивачем п. З „Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" (стор.36 Акту) з огляду на те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_5 є платником єдиного податку, а тому його дохід, отриманий від здійснення підприємницької діяльності, не включається в загальний оподатковуваний дохід платника податку на доходи фізичних осіб згідно з пп. 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України. Оскільки допущені позивачем порушення щодо недостовірності відомостей не призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку, то правові підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.119.2 статті 119 Податкового кодексу України - відсутні (ст.119.2. Податкового кодексу України в редакції Закону України N 657-VII від 24.10.2013 р. Зміни набрали чинності з 01.01.2014 р).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.72 КАС України, не надав до суду належних доказів правомірності його дій щодо проведення перевірки позивача та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 06.10.2014 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: М.І. Кобаль

І.Й. Петрик

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Кобаль М.І.

Петрик І.Й.