Постанова

від 30.09.2014 по справі 826/9136/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2014 року 16:27 № 826/9136/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Новик В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2014 року №0004482203 та №0004472203, - за участю:

представника позивача - Соколової А.А.,

представника відповідача - Мельника А.А.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» (надалі - позивач або ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів») з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2014 року №0004482203 та №0004472203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом безпідставно, оскільки, як стверджує останній, ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» не порушувало вимог п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «БК «Паллацо» підтверджується належним чином оформленими первинними обліковими документами.

У судове засідання 30.09.2014 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень у зв'язку з виявленими порушеннями вимог податкового законодавства з боку ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів».

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, отримавши пояснення свідків по суті даної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «БК «Паллацо», МПП «Фірма Андромеда», ТОВ «АР Лоцман» та ТОВ «Детемо» за весь період діяльності, у зв'язку з чим складено акт від 21.05.2014 року №2031/26-56-22-03-09/3363708 (надалі - акт перевірки).

Вказаною перевіркою встановлено, що ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» не мало взаємовідносин з МПП «Фірма Андромеда», ТОВ «АР Лоцман» та ТОВ «Детемо» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.

Натомість, за результатами перевірки по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Паллацо» зроблено висновки про наступні порушення:

пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14,п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4 127,00 грн., у тому числі по періодам: за І квартал 2012 року на загальну суму 4 127,00 грн.;

п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 931,00 грн., у тому числі по періодам: лютий 2012 року - 3 931,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними висновками, позивач звернувся із запереченнями на акт перевірки до ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, за результатами розгляду яких контролюючим органом листом від 04.06.2014 року №4984/10/26-56-22-03-05 повідомлено ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» про залишення висновків, зазначених в акті перевірки, без змін.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 10.06.2014 року:

№0004472203, яким ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 4 127,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 032,00 грн.;

№0004482203, яким ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) за основним платежем - 3 931,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 983,00 грн.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення від 10.06.2014 року №0004472203 та №0004482203 прийняті за результатами виявлених порушень з боку ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» в звітних (податкових) періодах з 01.02.2012 року по 28.02.2012 року.

Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - ПК України).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Приписами абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071 (який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року) (надалі - Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «БК «Паллацо».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «БК «Паллацо» (Підрядник) укладено договір підряду №12014 від 12.01.2012 року, зі змісту якого вбачається, що Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе виконання будівельно-ремонтних робіт по об'єкту офісне приміщення на першому поверсі, кімн., що знаходиться за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Терьохіна, буд. 8-А, згідно кошторисної документації (Додаток №1, 2) та даного Договору.

На підтвердження реальності (товарності) фінансово-господарської операції на підставі вищезазначеного договору у матеріалах справи містяться копії наступних документів:

- рахунку-фактури №СФ-12017 від 12.01.2012 року на суму 23 584,80 грн.;

- акту №1 приймання виконання будівельних робіт за січень 2012 року (форма №КБ-2в) на суму 23 584,80 грн.;

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/ за січень-лютий 2012 року (форма №КБ-3) на загальну суму 23 584,80 грн.;

- локального кошторису №2-1-1 ремонтно-будівельні роботи офісного приміщення на першому поверсі, кімн., що знаходиться за адресою м. Київ, Подільський р-н, вул. Терьохіна, буд. 8-А;

- підсумкової відомості ресурсів (ремонтно-будівельні роботи офісного приміщення на першому поверсі, кімн., що знаходиться за адресою м. Київ, Подільський р-н, вул. Терьохіна, буд. 8-А);

- договірної ціни на будівництво (ремонтно-будівельні роботи офісного приміщення на першому поверсі, кімн., що знаходиться за адресою м. Київ, Подільський р-н, вул. Терьохіна, буд. 8-А);

- податкової накладної від 01.02.2012 року №2 на суму з ПДВ 23 584,80 грн.;

- виписки з банківського рахунку позивача.

Крім того, згідно наданих представником позивача під час судового розгляду справи пояснень, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, вказані вище підсумкова відомість ресурсів, локальний кошторис та акт №1 приймання виконання будівельних робіт за січень 2012 року підписані заступником генерального директора з загальних питань ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» Дворніковим С.О. та першим заступником генерального директора ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» Соцького В.С. відповідно, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією наказу від 03.01.2012 року №1, пунктами 3.5 та 3.6 якого передбачено, що у випадку відсутності генерального директора підприємства виконання його обов'язків покладається на першого заступника генерального директора Соцького Володимира Сергійовича, а у випадку відсутності генерального директора підприємства та першого заступника генерального директора - на заступника генерального директора з загальних питань Дворнікова Сергія Оттовича.

За результатами дослідження вищезазначених видаткових та податкових накладних як первинно облікових документів, які стали підставою для формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фінансово-господарської операції з ТОВ «БК «Паллацо», суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88.

Слід також зазначити, що контролюючим органом не заперечувалося факту формування податкового кредиту, який став об'єктом перевірки, на підставі саме вказаних вище документів первинно облікової звітності.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» мало ділову мету, укладаючи вказаний правочин з ТОВ «БК «Паллацо», що підтверджується наступним.

Згідно пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Як було зазначено вище, договір, укладений між позивачем та його контрагентом - ТОВ «БК «Паллацо», - спрямований на забезпечення сталого функціонування позивача, а саме: виконання будівельно-ремонтних робіт офісного приміщення на першому поверсі, кімн., що знаходиться за адресою м. Київ, Подільський район, вул. Терьохіна, буд. 8-А, тобто приміщення, яке у відповідності до інформації з Єдиного державного реєстру є місцезнаходженням ДП «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів».

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «БК «Паллацо») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказане товариство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні у матеріалах справи копії первинно облікових документів, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «БК «Паллацо», відповідають вищенаведим нормам податкового законодавства.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі акту Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 14.05.2013 року №156/22-4/31748459 щодо контрагента позивача - ТОВ «БК «Паллацо», - оскільки, інформація, викладена в останньому, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податку-контрагентами, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивач при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом - ТОВ «БК «Паллацо» - діяв як добросовісний платник. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено.

Також, з матеріалів справи не вбачається, а сторонами не спростовано факту дійсності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом ТОВ «БК «Паллацо».

Враховуючи все викладене, суд, з урахуванням вищезазначених висновків суду та встановлених обставин у даній справі, дійшов висновку про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2014 року №0004472203 та №0004482203.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Державного підприємства «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.06.2014 року №0004472203 та №0004482203.

3. Стягнути на користь Державного підприємства «Український центр з питань сертифікації та захисту прав споживачів» (ідентифікаційний код: 03363708, адреса: 04080, м. Київ, вул. Терьохіна, 8-А) судові витрати у розмірі 182,70 грн. (ста вісімдесяти двох грн. 70 копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38671091, адреса: 04080, м. Київ, вул. Турівська, 12).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок