Постанова

від 30.09.2014 по справі 914/1504/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2014 р. Справа № 914/1504/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Кравчук Н.М.

при секретарі Борщ І.О.

за участю сторін:

від позивача - ОСОБА_5. (представник за довіреністю)

від відповідача (скаржник) - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радехівтеплосервіс", № 53 від 25.06.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 10.06.2014 року (головуючий суддя Синчук М.М.)

у справі № 914/1504/14

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, с. Студінка, Івано-Франківська область,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Радехівтеплосервіс", м. Радехів, Львівська область,

про стягнення заборгованості за договором поставки № 2908/13 від 29.08.2013 року

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 10.06.2014 року у справі № 914/1504/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Радехівтеплосервіс" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 36 828,05 грн. - заборгованості з урахуванням інфляції, 531,04 грн. - 3% річних, 2 301,18 грн. - пені, 1 827,00 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, отримавши від позивача товар за актом прийому - передачі, оплатив його лише частково, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, на суму якої згідно укладеного між сторонами договору поставки нараховані пеня та згідно ст. 625 ЦК України - 3% річних та інфляційні втрати.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це тим, що строк виконання зобов'язання в частині повної оплати товару не наступив, оскільки підставою для здійснення оплати за поставлену продукцію в розмірі 40% мало бути письмове повідомлення постачальника про 100% готовність обладнання до поставки, а такого повідомлення не було. Крім того, вважає, що позивачем невірно здійснено нарахування заявлених до стягнення сум заборгованості.

В судове засідання представник відповідача (скаржника) не з'явився з невідомих суду причин, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Приписами ст. ст. 22, 28 ГПК України зазначено, що участь у судових засіданнях є правом сторони, а не її обов'язком, та коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді чинним законодавством не обмежується. Явка представників сторін у даній справі не визнавалась обов'язковою.

Зважаючи на наведене та враховуючи процесуальні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника скаржника на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки №2908/13 від 29.08.2013р. (надалі - Договір), за умовами якого постачальник (позивач у справі) зобов'язується передати у власність покупцеві (відповідач у справі) продукцію, визначену у п. 1.2. цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію. (а.с. 8-10) Продукція вважається переданою з моменту підписання акту прийому-передачі, якому передує проведення пусконалагоджувальних робіт постачальником по місцю поставки та введення обладнання в експлуатацію.

Відповідно до п. 1.2. Договору предметом цього Договору є наступне обладнання: 1)Колун гідравлічний GT-15.30; 2)Розкряжовочна плита GTS-10; 3) Диск пильний PILANA; 4)Етакада ланцюгова 3-х рядна.

Відповідно до умов п.3.1. Договору загальний розмір ціни за продукцію, визначену у п.1.2. цього Договору, становить 115 000,00 грн. без податку на додану вартість.

Згідно п.3.2. Договору розрахунки за цим Договором здійснюються шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника, вказаний у цьому Договорі, у наступному порядку:

- 50% від загальної суми в якості попередньої оплати,

- 40% від загальної суми протягом не більше 3 днів з моменту письмового повідомлення постачальника 100% про готовність обладнання до поставки,

- 10% протягом не більше 1 дня з моменту підписання акту прийому-передачі обладнання.

08.10.2013 р. між сторонами у справі підписано Акт прийому-передачі (а.с. 11), згідно якого позивач передав, а відповідач отримав майно, зазначене у п. 1.2. Договору, на суму 115 000,0 грн., а саме:

1) Колун гідравлічний GT-15.30 - вартістю 23 000,00 грн.;

2) Розкряжовочна плита GTS-10 - вартістю 50 000,00 грн.;

3) Диск пильний PILANA - вартістю 4 000,00 грн.;

4) Етакада ланцюгова 3-х рядна вартістю 38 000,00 грн.

Відповідач повністю не оплатив прийнятий товар, а лише частково погасив заборгованість за отриманий товар на суму - 79 500,00 грн., що не заперечується позивачем. Таким чином, несплаченою залишилася частина основної суми боргу в розмірі - 35500,0 грн.

Станом на момент розгляду спору в апеляційному порядку в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили сплату відповідачем вище вказаного боргу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовується загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1 ст. 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Згідно ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено, відповідачем було отримано товар згідно Акту приймання - передачі на суму 115 000 грн. без жодних застережень, однак оплачено лише частково - в сумі 79500,0 грн. Зважаючи на отримання товару в повному обсязі та вищенаведене правове регулювання відносин, що склалися між сторонами, відповідач як покупець зобов'язаний оплатити весь прийнятий від позивача товар.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Згідно з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Доводи скаржника стосовно ненастання строку виконання зобов'язання щодо оплати товару в повному обсязі не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки такі спростовуються п. 3.2. укладеного Договору (зокрема, остання плата за товар - 10% - здійснюється протягом не більше 1 дня з моменту підписання акту прийому-передачі обладнання) та підписанням акту прийому - передачі товару від 08.10.13 року.

Таким чином, апеляційний господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 36 828,05 грн. (35500,0 грн. - основна сума боргу) з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.4.6. Договору, у разі порушення покупцем термінів оплати передбачених п. 3.2. цього Договору постачальник має право вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочки платежу.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Таким чином, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені та 3% річних, погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 2 301,18 грн. - пені та 531,04 грн. - 3% річних,

Слід зазначити, що судом першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення вказано про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 1785,23 грн. штрафу. Однак, як вбачається з матеріалів справи, вимога про стягнення штрафу позивачем не заявлялася, позовні вимоги не збільшувалися. А тому з мотивувальної частини оскаржуваного рішення слід виключити твердження суду першої інстанції про підставність позовних вимог про стягнення 1785,23 грн. штрафу та про їх задоволення.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 10.06.2014 року у справі № 914/1504/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радехівтеплосервіс", № 53 від 25.06.2014 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 03.10.2014 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Кравчук Н.М.