Рішення

від 02.10.2014 по справі 310/14439/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження №22ц/778/3969/14 Головуючий у 1 інстанції: Парій О.В.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бєлки В.Ю.

суддів: Каракуші К.В.

Панкеєва О.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ТОР» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСББ «ТОР» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та відшкодування моральної шкоди.

У позові зазначав, що працював у відповідача двірником з 01.06.13 року по 08.09.13 р. Звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Кінцевий розрахунок з ним відповідачем проведений 20 грудня 2013 року.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 955,25 грн. як середнього заробітку за весь час затримки у виплаті заробітної плати з 09 вересня 2013 року по 20 грудня 2013 року і моральну шкоду у сумі 1 000 грн.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 серпня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСББ «ТОР» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 09 вересня 2013 року по 16 жовтня 2013 року в розмірі 729 грн. 96 коп.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

У судове засідання апеляційного суду учасники процесу не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу, оскільки за змістом частини 2 статті 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

На підставі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що при його звільненні з ним не було проведено повного розрахунку із заробітної плати. Посилаючись на приписи ст. ст. 116 , 117 КЗпП України , просив стягнути з відповідача на свою користь 1955,25грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України , в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Результат аналізу наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України , при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював двірником у ОСББ «ТОР» з 01 червня 2013 року по 08 вересня 2013 року. В день звільнення кінцевий розрахунок відповідачем з позивачем не здійснений, належні до виплати кошти в розмірі 243,45грн. були сплачені 20 грудня 2013 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції стягнув з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені за період з 09 вересня 2013 року по 16 жовтня 2013 року у розмірі 729,96грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за період з 16 жовтня по 20 грудня 2013 року суд виходив з того, що ОСББ «ТОР» 16.10.2013 року отримало від Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області повідомлення про втрату ОСОБА_3 з квітня 2013 року права на отримання податкової соціальної пільги.

З висновком суду про відсутність у ОСББ «ТОР» вини з невиплати ОСОБА_3 сум, належних йому при звільненні після 16 жовтня 2013, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Як встановлено судом, повідомлення фіскального органу про втрату ОСОБА_3 з квітня 2013 року права на отримання податкової соціальної пільги в подальшому не було підтверджено. Таким чином, невизначеність роботодавця в питанні оподаткування оплати праці та своєчасного розрахунку позивача була невиправданою.

Окрім того, у відповідності до роз'яснення абз.2 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому для нього порядку.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції вірно встановив правовідносини сторін, з'ясував обставини, що мають значення для справи, проте, всупереч встановленому, дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСББ «ТОР» вини з невиплати ОСОБА_3 сум, належних йому при звільненні після 16 жовтня 2013 року.

Таким чином, довід апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду. Тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час його затримки , по день фактичного розрахунку, тобто і за період з 16 жовтня 2013 року по 20 грудня 2013 року підлягає задоволенню. Судом у відповідності до вимог Постанови Кабинету Міністрів України «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» №100 від 8 лютого 1995 року обрахована середньоденна заробітна плата у розмірі 26,07грн. Таким чином, до стягнення підлягає середній заробіток за весь час його затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 1955,25грн. (26,07грн. * 75 робочих днів).

Є також прийнятними доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови суду у задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди.

За правилами, передбаченим ст. 237-1 КЗпП України , відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктами 3, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" , з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку із порушенням наданих прав, порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що конституційні права ОСОБА_3 на своєчасне одержання виногороди за працю порушено відповідачем. Колегія суддів вважає, що само по собі вказане порушення привело до завдання моральної шкоди, яка полягає у моральних переживаннях позивача. Визначаючи розмір відшкодування завданої моральної шкоди, колегія суддів виходить з глибини моральних страждань позивача, їх тривалості, положення сторін у суспільстві, додаткових зусилль позивача для відновлення справедливості у цьому питанні та витрачений на це час. За таких обставин та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості колегія суддів вважає, що у відшкодування моральної шкоди з відповідача необхідно стягнути - 200 грн.

Беручи до уваги викладене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 1955,25грн. та моральної шкоди у розмірі 200грн.

Рішення суду в частині вирішення судових витрат відповідає вимогам ст.88 ЦПК України, тому в цій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 серпня 2014 року по цій справі скасувати.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ТОР» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1955,25 грн. (тисяча дев'ятсот п'ятдесят п'ять) та моральну шкоду 200 грн. (двісті). В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: