Рішення

від 29.09.2014 по справі 906/1030/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "29" вересня 2014 р. Справа № 906/1030/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Єлєй" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" (Сільрада Малинівська, Малинський район, Житомирська область)

про стягнення 76318,19 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Єлєй" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" (Сільрада Малинівська, Малинський район, Житомирська область) про стягнення 76318,19 грн., з яких 68218,00грн. основного боргу за поставлений по договору поставки №21/10-2 від 21.10.2013р. товар (шрот соняшниковий), 3631,44 грн. пені, 3801,52 грн. інфляційних та 667,23 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 31.07.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №906/1030/14, розгляд справи призначено на 18.09.2014р., зобов'язано сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Представник позивача в судовому засіданні 18.09.2014р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити. На виконання вимог ухвали суду представник подав довідку про заборгованість (вх.№12021/14 від 18.09.2014р.) та клопотання (вх.№12024/14 від 18.09.2014р.) про долучення до матеріалів справи наступних документів: витягу з ЄДРПОУ від 15.09.2014р. на позивача; витягу з ЄДРПОУ від 15.09.2014р. на відповідача; копію статуту ТОВ "ТД "Єлєй"; копію запакованого конверта, в якому міститься позовна заява та додані документи, що були направлені рекомендованою з повідомленням кореспонденцією 25.07.2014р. на адресу відповідача та які повернулися позивачу неврученими з відміткою поштового відділення щодо причин повернення: "за закінченням терміну зберігання"; копії супровідного листа (вих.№01-01/09/14 від 01.09.2014р.) про направлення відповідачу втретє акту звірки взаємних розрахунків та копії рекомендованого повідомлення про їх вручення 09.09.2014р. відповідачу; копії платіжного доручення №5 від 18.02.2014р.; копії рахунка - фактури №СФ-0000014 від 18.02.2014р.; копію накладної №124 від 17.12.2013р. Подані документи судом долучено до матеріалів справи.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення представнику відповідача поштового відправлення - ухвали суду про порушення провадження у справі №906/1030/14 та призначення справи до розгляду на 18.09.2014р.

18.09.2014р. через діловодну службу суду від відповідача надійшло клопотання (вх.№11976) про відкладення розгляду справи, в якому зазначено, що станом на день подання даного клопотання ТОВ "Полісся Агро-Сервіс" не отримало від ТОВ "ТД" "Єлєй" копії позовної заяви разом із доданими документами, відсутність вказаних документів унеможливлює надання обґрунтованого відзиву на позовну заяву, в зв'язку з чим відповідач вважає, що спір не може бути вирішений в судовому засіданні, призначеному на 18.09.2014р. та просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Також, 18.09.2014р. від відповідача надійшло клопотання (вх.№11977), згідно якого відповідач просить надати можливість ознайомитися з матеріалами справи та зробити з них фотокопії, оскільки, станом на день подання даного клопотання ТОВ "Полісся Агро-Сервіс" не отримало копії позовної заяви разом з доданими документами.

Перед початком судового засідання 18.09.2014р. директор ТОВ "Полісся Агро-Сервіс" ознайомився з матеріалами справи та зробив з них фотокопії, про що проставив відмітку на клопотанні. Таким чином, клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи задоволено в повному обсязі.

За таких обставин та з урахуванням клопотання відповідача, для надання відповідачу можливості реалізувати принцип змагальності, забезпечення участі в судовому засіданні та з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, враховуючи також необхідність подання додаткових доказів, ухвалою суду від 18.09.2014 р. розгляд справи було відкладено на 29.09.2014 р.

29.09.2014 р. представники сторін в судове засідання не з'явились.

Позивач 19.09.2014р. надіслав до суду електронною поштою довідку (вх.№12448), за якою заборгованість відповідача складає 76318,19 грн., при цьому, сума основного боргу складає 68023,00 грн. Разом із вказаною довідкою позивач надіслав також лист-вимогу на оплату товару за вих.№001-22/09/14 від 22.09.2014р., якою вимагалось від відповідача сплатити 68023,00 грн. заборгованості за поставлений товар; за змістом якої відповідачу втретє надсилались матеріали позовної заяви по справі. Електронною поштою до справи також надіслано рахунок - фактуру №СФ-0000014 від 18.02.2014р. на суму 69000,00грн. та №СФ-0000125 від 22.09.2014р. на суму 68023,00грн. Окрім того, до справи також надіслано клопотання (вх.№02-44/908114), за яким позивач просить, у разі необхідності відкладення розгляду справи, продовжити строк вирішення спору згідно частини 3 ст.69 ГПК України.

Від відповідача на час розгляду справи в судовому засіданні жодних документів на виконання вимог ухвали суду, а саме, письмового відзиву на позов та доказів в обґрунтування своїх заперечень, до суду не надійшло. Про причини неявки в суд відповідач не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом своєчасно та належним чином, про що свідчить реєстр Ф103 на відправку рекомендованої з повідомленням кореспонденції суду та список №3205 ф.103 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих за 22.09.2014 р.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Відповідно до ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Разом з тим, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 29.09.2014р. без участі представників позивача та відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

21.10.2013р. між ТОВ "ТД "Єлей" (продавець) та ТОВ "Полісся Агро-Сервіс" (покупець) укладено договір поставки №21/10-2 (а.с.10-12), за яким продавець зобов'язується передати у певні строки або строк покупцеві у власність товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його за встановленою вартістю товару (п.1.1. договору).

Згідно п.1.2. договору, продавець поставляє покупцю товар окремими партіями. На кожну партію товару оформляється окрема специфікація.

За змістом пунктів 2.1., 2.4. договору найменування товару: шрот соняшниковий і/або макуха соняшникова, і/або шрот соєвий, і/або макуха соєва, і/або висівки пшеничні і/або дробина; кількість якого визначається згідно специфікацій до даного договору.

В пункті 3.1. договору також зазначено, що ціна за одну метричну тонну і сума товару на кожну партію товару визначається в специфікаціях до даного договору.

У відповідності до п.4.2 договору, датою поставки товару вважається дата прибуття товару в пункт поставки разом з відвантажувальними документами, зазначеними в п.6.2. цього договору.

Відповідно до пункту 3.2. договору (розділ "Ціна та вартість товару"), оплата здійснюється відповідно до рахунків, що дійсні до сплати три банківські дні, або дійсні безстроково, якщо була передплата.

Разом з тим, у пункті 5.3. договору (розділ "Порядок розрахунку"), термін оплати вказується в специфікації, на кожну відвантажену партію товару.

При цьому, відповідно до п.9.3. договору, у разі невиконання покупцем умов оплати товару за цим договором він на вимогу продавця сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування, за кожен день прострочення.

Згідно п.12.8. договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 р. По закінченню терміну дії договору, він автоматично прологується на невизначений термін, якщо одна із сторін у письмовій формі не заявить про намір його розірвати.

Пунктом 12.7. договору встановлено, що закінчення терміну договору не звільняє сторони від виконання зобов'язання за цим договором.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 21.10.2013р., сторонами 20.02.2014 р. підписано специфікацію №20/02-1 до договору №21/10-02 від 21.10.2013р. (а.с.13), якою передбачено поставку постачальником у власність покупця на умовах договору товар - шрот соняшниковий у кількості 30 тон +-10% за ціною 1916,67 грн. за 1 т, загальною вартістю з ПДВ 69000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 даної специфікації сторонами встановлено, що покупець зобов'язується сплатити 100% вартості товару по факту поставки товару на склад покупця.

Як вбачається з накладної №22 від 20.02.2014р. (а.с.14), на виконання договору №21/10-02 від 21.10.2013р. і специфікації №20/02-1 до нього, на підставі довіреності №13 від 18.02.2014р. (а.с.15), виданої відповідачем на отримання матеріальних цінностей від позивача, ТОВ "ТД "Єлей" передало відповідачу обумовлений товар (шрот соняшниковий) у кількості 29,660 т загальною вартістю з ПДВ 68218,00 грн.

У відповідності до визначеної сторонами в пункті 3 специфікації до договору умови (що повністю відповідає умові п.5.3. договору, якою передбачено, що термін оплати вказується у специфікації на кожну відвантажену партію товару), зобов'язання сплатити 100% вартості товару виникло у покупця по факту поставки товару на склад покупця, тобто, 20 лютого 2014 року.

Слід зазначити, що обумовлений сторонами та зазначений у специфікації №20/02-1 до договору строк виконання зобов'язання відповідачем - по факту поставки товару на склад покупця, повністю кореспондує з положеннями ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, за якими покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару та покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому, суд зауважує, що пункт 3.2. договору, який передбачає здійснення оплати відповідно рахунків, не є таким, що визначає строк виконання зобов'язання, оскільки порядок здійснення розрахунку визначено саме у розділі 5 договору та містить відсилочну умову на погоджений сторонами по кожній окремо партії товару та вказаний у специфікації термін оплати.

Разом з тим, знаходять своє підтвердження згідно матеріалів справи доводи позивача (висловлені представником при розгляді справи, протокол судового засідання від 18.09.2014р., а.с.62) про отримання відповідачем рахунку (а.с.59) для оплати товару, в подальшому узгодженому в специфікації №20/02-1 до договору (шроту соняшникового у кількості 30 т за ціною 1916,660 грн. та загальною вартістю 69000,00 грн.), оскільки довіреність №13 від 18.02.2014р., видана відповідачем на отримання від позивача матеріальних цінностей (а.с.15) уже містила посилання на рахунок №14 від 18.02.2014р. Платіжне доручення №5 від 18.02.2014 р. на суму 45000,00 грн. (а.с.58) також містило посилання в призначенні платежу на часткову оплату рахунку №14 від 18.02.2014 р. Тому, будь-яких підстав вважати, що відповідач не отримував рахунок позивача згідно п.3.2. договору на оплату спірної партії товару, у суду немає.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив отриманий від позивача товар своєчасно та у повному обсязі. Відповідно до позовної заяви позивач просив стягнути існуючу заборгованість в сумі 68218,00грн. Під час розгляду справи позивачем також подано документ, названий актом звірки взаємних розрахунків (а.с.16), який оцінюється судом як довідкова інформація та довідки про заборгованість відповідача станом на 18.09.2014 р. (а.с.26) і станом на 29.09.2014 р. (а.с.65), за якими сума основного боргу відповідача складає 68023,00 грн. Отже, сам позивач, не змінюючи позовні вимоги, стверджує, що сума заборгованості станом на день розгляду справи складає 68203,00 грн. Доказів сплати вказаної суми боргу відповідачем до справи не подано. За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, задоволення позову в частині стягнення 68203,00 грн. основного боргу. Щодо стягнення 15,00 грн. основного боргу (що складає різницю між заявленою до стягнення позивачем сумою боргу та існуючою на момент розгляду справи згідно відомостей самого позивача) у позові суд відмовляє.

Отже, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №21/10-2 від 21.10.2013 р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні в сумі 3801,52 грн. та 667,23 грн. 3% річних (розрахунок, а.с.7-8).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, господарський суд встановив його правомірність та, відповідно, обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3801,52 грн. інфляційних та 667,23 грн. 3% річних.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.9.3. договору сторони передбачили застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період нарахування, за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем (а.с.8) щодо нарахування 3631,44 грн. пені на суму боргу з дня її виникнення до 19.06.2014р., господарський суд встановив правомірність здійсненого позивачем розрахунку, а тому задовольняє позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3631,44 грн. пені.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не подав суду доказів сплати боргу та/або інших доказів у спростування обґрунтованості позовних вимог.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги ТОВ "ТД "Єлей" обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з відповідача підлягають 68203,00 грн. основного боргу, 3631,44 грн. пені, 667,23 грн. 3% річних та 3801,52 грн. інфляційних. В решті позову.

У відповідності до вимог ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро Сервіс" (11642, Житомирська обл., Малинський р-н, с.Малинівка, пров.Леніна,1, ідентифікаційний код 37869497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Єлей" (50071, Дніпропетровська обл., м.Кривий Ріг, вул.Мануйлова, 22, оф.208, ідентифікаційний код 36721834):

- 68203,00 грн. основного боргу,

- 3631,44 грн. пені,

- 667,23 грн. 3% річних,

- 3801,52 грн. інфляційних,

- 1822,25 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.10.14

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (реком.)

3 - відповідачу (реком.)