Постанова

від 26.11.2014 по справі 906/1030/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2014 р. Справа № 906/1030/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

позивача - Комбаров О.О., довіреність № 17/11 від 17.11.2014 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" на рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.14 р. у справі №906/1030/14 (суддя Ляхевич А.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Єлєй" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" (Сільрада Малинівська, Малинський район, Житомирська область)

про стягнення 76318,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до відповідача про стягнення 76318,19 грн., з яких 68218,00грн. основного боргу за поставлений по договору поставки №21/10-2 від 21.10.2013р. товар 3631,44 грн. пені, 3801,52 грн. інфляційних та 667,23 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 29.09.2014 року у справі №906/1030/14 (суддя Ляхевич А.А.) позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача основного боргу 68203,00 грн., 3631,44 грн. пені, 667,23 грн. 3% річних, 3801,52 грн. інфляційних та 1822,25 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у який просить рішення господарського суду скасувати в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Єлєй" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу, відмовити повністю. В обґрунтування підстав для його скасування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.10.2014 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.11.2014 р. о 14:20 год.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 96 ГПК України, та не направив до господарського суду відзив на апеляційну скаргу.

Присутній в судовому засіданні 26.11.2014 року представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2014 року у даній справі без змін.

Представник відповідача/скаржника у судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомив.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення на /а.с. 95-103/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В статті 99 ГПК України зазначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом 21.10.2013 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 21/10-2 (далі - договір), відповідно до якого продавець зобов'язується передати у певні строки або строк покупцеві у власність товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його за встановленою вартістю товару (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. вказаного договору продавець поставляє покупцю товар окремими партіями. На кожну партію товару оформляється окрема специфікація.

За умовами пунктів 2.1., 2.4. договору найменування товару: шрот соняшниковий і/або макуха соняшникова, і/або шрот соєвий, і/або макуха соєва, і/або висівки пшеничні і/або дробина пивна суха; кількість якого визначається згідно специфікацій до даного договору.

Як зазначено у пункті 3.1. договору, ціна за одну метричну тонну і сума товару на кожну партію товару визначається в специфікаціях до даного договору.

Відповідно до пункту 3.2. договору (розділ "Ціна та вартість товару"), оплата здійснюється відповідно до рахунків, що дійсні до сплати три банківські дні, або дійсні безстроково, якщо була передплата.

У відповідності до п.4.2 договору, датою поставки товару вважається дата прибуття товару в пункт поставки разом з відвантажувальними документами, зазначеними в п.6.2. цього договору.

Пунктом 5.3. договору сторони погодили, що термін оплати вказується в специфікації, на кожну відвантажену партію товару.

При цьому, відповідно до п.9.3. договору, у разі невиконання покупцем умов оплати товару за цим договором він на вимогу продавця сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період нарахування, за кожен день прострочення.

Згідно п.12.8. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 р. По закінченню терміну дії договору, він автоматично пролонговується на невизначений термін, якщо одна із сторін у письмовій формі не заявить про намір його розірвати.

Пунктом 12.7. договору встановлено, що закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язання за цим договором.

Договір поставки № 21/10-2 підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Отже, матеріали справи свідчать, що між сторонами існували господарські відносини щодо поставки товарів, що підтверджується належними та допустимими доказами.

За ч. 1 та ч. 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв без будь-яких зауважень обумовлений товар (шрот соняшниковий) у кількості 29,660 т. загальною вартістю з ПДВ 68218,00 грн., що підтверджується накладною №22 від 20.02.2014р. (а.с.14) та специфікацією № 20/02-1 до договору №21/10-02 від 21.10.2013р., які підписані сторонами, на підставі довіреності № 13 від 18.02.2014р. (а.с.15), виданої відповідачем на отримання матеріальних цінностей від позивача, ТОВ "ТД "Єлей" передало відповідачу обумовлений товар і спору щодо якості та комплектності товару немає.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив отриманий від позивача товар своєчасно та у повному обсязі. Відповідно до позовної заяви позивач просив стягнути існуючу заборгованість в сумі 68218,00грн. Під час розгляду справи позивачем також подано довідки про заборгованість відповідача станом на 18.09.2014 р. (а.с.26) і станом на 29.09.2014 р. (а.с.65), за якими сума основного боргу відповідача складає 68023,00 грн. Отже, сам позивач, не змінюючи позовні вимоги, стверджує, що сума заборгованості станом на день розгляду справи складає 68023,00 грн. Доказів сплати вказаної суми боргу відповідачем до справи не подано.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, задоволення позову в частині стягнення 68023,00 грн. основного боргу. Щодо стягнення 195,00 грн. основного боргу (що складає різницю між заявленою до стягнення позивачем сумою боргу та існуючою на момент розгляду справи згідно відомостей самого позивача) у позові слід відмовити.

У відповідності до визначеної сторонами в пункті 3 специфікації до договору умови (що повністю відповідає умові п.5.3. договору, якою передбачено, що термін оплати вказується у специфікації, на кожну відвантажену партію товару), покупець зобов'язання сплатити 100% вартості товару по факту поставки товару на склад покупця, тобто 20.02.2014 року.

Отже, на час вирішення спору судом заборгованість в сумі 68023,00 грн. підтверджена доказами у справі, не спростована відповідачем/скаржником, тому позовна вимога про стягнення цієї суми боргу правомірно задоволена судом першої інстанції.

В ході розгляду справи апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції по тексту та в резолютивній частині судового рішення допущено помилки, зокрема невірно вказано суму основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача, а саме: замість "68023,00 грн." вказано: "68203,00 грн.", а також різницю між заявленою до стягнення позивачем сумою боргу та існуючою на момент розгляду справи згідно відомостей самого позивача, замість "195 грн." вказано: "15 грн.".

Згідно п. 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012 р. "Про судове рішення" вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номеру і дати документа, найменування сторін, прізвища, імені, по батькові особи тощо), або мають технічний характер (тобто виникли у виготовленні тексту рішення).

Однак якщо неправильне визначення стягуваної суми, розміру присудженого до стягнення майна було наслідком застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, то про арифметичну помилку не йдеться, і підстави для виправлення такої помилки відсутні.

Окрім того, не може вважатися арифметичною помилкою неправильне застосування числових показників, які встановлені законом (наприклад, неправильне застосування ставок державного мита, індексів інфляції, процента за користування чужими коштами, цін і тарифів, ставок податків і зборів тощо) або договором (розміру неустойки, штрафу, пені).

Відтак, виправлення допущених у рішенні, ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть рішення, ухвали.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі помилки суду першої інстанції не можуть вважатися опискою чи арифметичною помилкою, в розумінні ст. 89 ГПК України, оскільки зачіпають суть даного рішення.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1, 3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до п. 9.3. договору сторони передбачили застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період нарахування, за кожен день прострочення.

Суд провівши власний перерахунок встановив, що розмір пені, який підлягає до стягнення з врахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України за заявлені позивачем періоди становить 3596,83 грн., в решті вимоги на суму 34,61 грн. слід відмовити у зв'язку з невірним обрахуванням вказаних сум позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні в сумі 3801,52 грн. та 667,23 грн. 3% річних (розрахунок, а.с.7-8).

Перевіривши правильність наданого позивачем до позовної заяви розрахунку інфляційних та 3 % річних, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення 3788,88 грн. інфляційних та 659,73 грн. 3% річних від простроченої суми - за розрахунком суду апеляційної інстанції. У стягненні 12,64 грн. інфляційних та 7,5 грн. 3% річних слід відмовити у зв'язку з невірним обрахуванням вказаних сум позивачем.

Доводи відповідача відхиляються апеляційним судом за необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оцінюючи вищевикладені обставини справи, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" на рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2014 р. у даній справі слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2014 р. у справі №906/1030/14 змінити в частині стягнення основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних та витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2014 року зі справи № 906/1030/14 змінити в частині стягнення основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних та витрат по сплаті судового збору.

Пункт 2 рішення викласти в такій редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Агро-Сервіс" на користь (11642, Житомирська обл., Малинський р-н, с.Малинівка, пров.Леніна,1, ідентифікаційний код 37869497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Єлей" (50071, Дніпропетровська обл., м.Кривий Ріг, вул.Мануйлова, 22, оф.208, ідентифікаційний код 36721834):

- 68023,00 грн. основного боргу;

- 3596,83 грн. пені;

- 659,73 грн. 3% річних;

- 3788,83 грн. інфляційних нарахувань;

- 1820,97 грн. витрат по сплаті судового збору".

В частині стягнення 195,00 грн.основного боргу, 34,61 грн. пені, 7,5 грн. 3% річних, 12,64 грн. інфляційних - відмовити.

Доручити господарському суду Житомирської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 906/1030/14 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.