Рішення

від 30.07.2014 по справі 643/4408/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження: 22ц/790/4790/14 Головуючий І інстанції -

Справа: № 643/4408/13-ц Сиротніков Р.Є.

Категорія: житлові Доповідач - Костенко Т.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді: Костенко Т.М.

суддів: Швецової Л.А., Міненкової Н.О.

при секретарі Старіковій К.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин, -

в с т а н о в и л а

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 в місті Харкові.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 06.12.1996. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 Шлюб між сторонами було розірвано 29.05.2008. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 добровільно переїхав на постійне місце проживання за іншою адресою, перевіз всі свої речі. З часу переїзду відповідач не проживає за адресою АДРЕСА_1 хоча перешкод для перебування у цій квартирі та у користуванні нею відповідач не мав і не має. З часу, коли відповідач змінив місце проживання, він не брав участі в утриманні та ремонті квартири, не сплачував комунальні рахунки. На теперішній час у зазначеній квартирі проживає тільки позивачка з неповнолітнім сином, та всі обов'язки з утримання квартири вона несе самостійно.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, в обґрунтування чого пояснив, що з 14 липня 1993 року до теперішнього часу він є зареєстрованим та проживає за адресою: АДРЕСА_1. На підставі рішення Московської районної ради від 16 червня 2000 року є основним винаймачем цієї квартири. Окрім зазначеної квартири іншого житла він не має, в ній знаходяться всі його речі, майно, меблі, одяг, взуття, інструменти тощо. Він працює на підприємстві ПАТ «Конкурент» (код ЄДРПОУ 24479195), і його робота пов'язана з постійними відрядженнями на об'єкти підприємства, які розташовані в Дніпропетровській області. Зокрема, з 01 лютого 2013 року до часу розгляду справи в суді він працює на будівництві полігону твердих побутових відходів у с. Васильківка Дніпропетровської області. Зазначив, що в перервах між відрядженнями завжди повертається додому до квартири АДРЕСА_1, оскільки це його єдине житло. В січні 2013 року після передостаннього відрядження він не зміг потрапити до квартири, оскільки там виявився зміненим замок на вхідних дверях, ОСОБА_3 на телефонний дзвінок не відповіла. В той день відповідач дуже поспішав, оскільки мав вирушати у нове відрядження. тому не став відчиняти двері квартири без ключа. Зазначив, що продовжує проживати у зазначеній квартирі та сплачувати комунальні послуги самостійно.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року позовні вимоги задоволені повністю, вирішене питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним та безпідставним, а тому просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачем доведено факт не проживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, відтак в силу ст. ст. 71, 72 ЖК України він є таким, що втратив право користування квартирою.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 47 Конституції України, 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Аналогічне правило передбачено статтею 9 ЖК України, де зазначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 71 ЖК УРСР та роз'яснень, які містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12. 04. 1985 року з послідуючими змінами та доповненнями "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ним зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад 6 місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться згідно зі ст. 72 ЖК УРСР у судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 29 травня 2008 року розірвано. Згідно довідки № 1608 від 17.06.2014 року, виданої дільницею № 32 КП «Жилкомсервіс» ОСОБА_2, наймач, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 14.07.1993 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстровані за цією ж адресою з 16.08.2000 року.

Рішенням виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 111/3 від 16.06.2000 року ОСОБА_2 визнаний наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_2 в зв'язку зі смертю наймача ОСОБА_6 (бабусі).

Квитанції про сплату комунальних послуг, що надані сторонами, свідчать про те, що участь в оплаті приймають обидві сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачкою надано акти обстеження санітарно-технічного стану квартири АДРЕСА_2 від 12 березня 2012 року та 05 березня 2013 року, які містять інформацію щодо не проживання ОСОБА_2 в квартирі з грудня 2010 року. Разом з тим, така інформація в одному випадку отримана зі слів ОСОБА_3, в іншому - з нотаріально посвідчених заяв сусідів.

Судова колегія до таких доказів ставиться критично та не може їх сприймати як об'єктивні та беззаперечні в розумінні ст.ст. 57, 58 ЦПК України, оскільки факти періодичної відсутності в квартирі відповідачем ОСОБА_2 не заперечуються. Однак пояснює він таку відсутність характером своєї роботи, яка пов'язана з тривалими відрядженнями.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України за №2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Поважність причин періодичної відсутності відповідача в спірній квартирі, в тому числі і понад шість місяців, підтверджена довідкою з місця роботи ОСОБА_2

Аналіз, наданий районним судом зазначеній інформації, а також іншим відомостям, зокрема, відповідям з Головного управління Пенсійного фонду України (а.с.64), Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції (а.с.66), судова колегія оцінює як суб'єктивний та такий, що не узгоджується з іншими доказами по справі.

Натомість, позивачем не надано достовірних та безспірних доказів наявності іншого житла у відповідача, хоч вирішуючи спір, суд посилався в тому числі і на правила ст.107 ЖК України.

З огляду на викладене, судова колегія визнає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач не проживав у спірній квартирі понад шести місяців без поважних причин та в силу ст. ст. 71, 72 ЖК України він є таким, що втратив право користування квартирою.

Зважаючи на те, що при вирішення спору судом порушено норми матеріально і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на припущеннях та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову за недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Московского районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий-суддя -

Судді -