Рішення

від 29.09.2014 по справі 910/10776/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10776/14 29.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім"

про розірвання договору та стягнення 40 510,35 грн.

Судді: Бондарчук В.В. (головуюча)

Нечай О.В.

Спичак О.М.

Представники :

від позивача: Муляр А.М.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" (далі -відповідач) про стягнення з відповідача 40 510,00 грн., з яких: 32 359,76 грн. - основного боргу, 7 255,68 грн. - пені, 144,96 грн. - індексу інфляції, 894,95 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару згідно договору №614 від 14.11.2012 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2014 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.07.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У судовому засіданні 03.07.2014 р. представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та пояснив, що порушення зобов'язання сталося з вини позивача, адже позивач відмовився від зобов'язання в односторонньому порядку.

Також у судовому засіданні 03.07.2014 р. представник позивача подав заяву про зміну предмету позову, в якому просить суд розірвати договір №614, укладений 14.11.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" та стягнути з відповідача 40 510,00 грн., з яких: 32 359,76 грн. - основного боргу, 7 255,68 грн. - пені, 144,96 грн. - індексу інфляції, 894,95 грн. - 3% річних.

Суд відклав розгляд поданої заяви на наступне судове засідання.

У судовому засіданні 03.07.2014 р. судом оголошувалася перерва до 24.07.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України.

Суд визнав подану заяву про зміну предмету позову такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим прийняв її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/10776/14 у складі трьох суддів.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 р. визначено склад суду для розгляду справи № 910/10776/14 - Бондарчук В.В. (головуюча суддя), судді: Нечай О.В., Стасюк С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2014 р. справу №910/10776/14 прийнято до свого провадження колегією суддів, у складі: - Бондарчук В.В. (головуюча суддя), суддя Нечай О.В. та суддя Стасюк С.В.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Стасюка С.В. у відпустці, справу № 910/10776/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Бондарчук В.В. (головуюча суддя), суддя Нечай О.В. та суддя Спичак С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 29.09.2014 р.

У даному судовому представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, проте був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви (в матеріалах справи).

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 29.09.2014 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.11.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" укладено договір №614, умовами якого передбачено, що відповідач зобов'язується передати у власність, а позивач прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 5.1 договору, прийом-передача товару здійснюється на підставі належно оформлених видаткових накладних.

Згідно з п. 6.4. договору, за порушення строків передачі товару позивачу, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від загальної вартості товару - за кожний день прострочення.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Зміни, доповнення та додатки до договору мають силу, якщо вони виконані в письмовій формі і підписані повноважними представниками сторін (п. 10.1. та 10.2 договору).

14.10.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" підписано протокол узгодження розбіжностей до договору № 614 від 14.11.2012 р., який свідчить про узгодження сторонами розбіжностей по договору, зокрема, такого:

1. Пункт 2.2. за текстом договору виклали в наступній редакції: Оплата за товар здійснюється позивачем, на умовах часткової передоплати, у розмірі 30 % від загальної вартості товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури.

2. Пункт 2.3. за текстом договору виклали в наступній редакції: Після поставки товару відповідачем, позивач зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар в повному обсязі, протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання товару. Сумою оплати вважається та, що визначена у видаткових накладних, що супроводжують відповідну партію товару.

3. Пункт 3.1. за текстом договору виклали в наступній редакції: Передача товару позивачу здійснюється не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту здійснення позивачем передоплати.

4. Пункт 3.2. за текстом договору виклали в наступній редакції: Доставка товару здійснюється силами та за рахунок відповідача в місце, що окремо обумовлюється сторонами (м. Київ), ціна доставки включена в вартість товару.

Згідно з п.2 протоколу, після підписання даного протоколу розбіжностей уповноваженими представниками позивача та відповідача, договір вважається укладеним з урахуванням умов, що викладені в даному протоколі розбіжностей в узгодженій редакції (редакція, погоджена сторонами).

Даний протокол розбіжностей є невід'ємною частиною договору № 614 від 14.11.2012 р. (п. 5 протоколу).

Відповідно до рахунку №26032 від 13.11.2012 р. загальна ціна договору 207 504, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору № 614 від 14.11.2012 р. було перерахована відповідачеві 142 478, 30 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №674 від 19.11.2012 р., №815 від 12.12.2012 р., №1172 від 07.02.2013 р., №1279 від 28.02.2013 р. (копії в матеріалах справи).

Відповідач свої зобов'язання виконав частково поставив товар на суму 110 263, 54 грн., що підтверджується накладними № 16705 від 14.12.2012 р., №1464 від 11.02.2013 р. та №2489 від 28.02.2013 р. (копія в матеріалах справи).

Позивачем на адресу відповідача направлялась вимога, в якій позивач просить сплатити заборгованість по передплаті перерахувавши 32 214, 76 грн., яка отримана відповідачем 15.04.2013 р., вх. № 53/04, що підтверджується відтиском печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім".

Відповідач листом №47 від 26.04.2013 р. надав відповідь на зазначену вище вимогу позивача, в якому пропонує останньому виконати умови договору в повному обсязі, а саме: сплати залишок від загальної вартості суми договору у розмірі 65 252, 80 грн. та прийняти товар на загальну суму 97 467, 56 грн.

Позивачем на адресу відповідача направлялась досудова вимога про розірвання договору №614 від 14.11.2012 р. та повернення коштів №1 від 31.05.2013 р., що підтверджується фіскальним чеком №1456 від 01.06.2013 р. та описом вкладення (копії в матеріалах справи).

02.07.2013 р. позивачем на адресу відповідача направлявся супровідний лист №1 від 02.07.2013 р., в якому позивач просить відповідача надати відповідь на досудову вимогу від 01.06.2013 р., який отриманий відповідачем 19.07.2013 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копії в матеріалах справи).

12.07.2013 р. позивачем повторно направлено відповідачу лист №1 від 12.07.2013 р. з проханням надати відповідь на досудову вимогу, яка отримана відповідачем 19.07.2013 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія в матеріалах справи).

Відповідач на вище зазначені листи позивача відповіді не надав, додаткову угоду про розірвання договору №614 від 14.11.2012 р. не підписав.

Крім того, позивачем направлявся відповідачу акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.11.2012 р. по 17.10.2013 р., який отриманий відповідачем 01.11.2011 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором, замовлений товар не поставив, кошти у розмірі 32 214, 76 грн. не повернув, а тому просить суд розірвати договір № 614 від 14.11.2012 р. та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 32 214, 76 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 7 255,68 грн. - пені, 144, 96 грн. - індексу інфляції, 894,95 грн. - 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 614 від 14.11.2012 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що на виконання своїх зобов'язань за договором № 614 від 14.11.2012 р. позивачем було перераховано відповідачеві авансовий платіж у розмірі 142 478, 30 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №674 від 19.11.2012 р., №815 від 12.12.2012 р., №1172 від 07.02.2013 р., №1279 від 28.02.2013 р.

Тому з моменту отримання вказаних коштів, відповідач зобов'язаний був поставити товар.

Матеріалами справи також підтверджується, що передбачений договором товар відповідач поставив не в повному обсязі та з порушенням умов договору, тому залишок коштів на рахунку відповідача складає 32 214, 76 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Фактично, позивач, уклавши з відповідачем договір №614 від 14.11.2012 р., розраховував отримати форми для випікання пасок, за які вчасно здійснив передоплату відповідачеві, проте відповідач свого обов'язку належним чином не виконав, у розумні строки позивачеві товар не поставив, доказів зворотного суду не надав.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором №614 від 14.11.2012 р. в частині поставки оплаченого позивачем товару, суд приходить до висновку, що відповідачем було істотно порушено зобов'язання за договором, а тому суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про розірвання договору №614 від 14.11.2012 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" та такою, що підлягає задоволенню.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів у розмірі 32 214, 76 грн., суд відзначає наступне.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 32 214, 76 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 7 255,68 грн. - пеню за період з 23.02.2013 р. по 24.08.2013 р.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господасрького кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Отже, відповідно до п. 6.4. договору, за порушення строків передачі товару позивачу, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від загальної вартості товару - за кожен день прострочення.

При цьому, суд відзначає, що статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, приймаючи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.09.2005 р. по справі № 35/475-04.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, який відповідає вимогам законодавства, а тому позовні вимоги, про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 255, 68 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 144, 96 грн. - індексу інфляції, 894,95 грн. - 3% річних суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. №14, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Тож, з урахуванням зазначеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних - 894,95 грн. та індексу інфляції - 144, 96 грн. не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО" задовольнити частково.

2. Розірвати договір № 614 від 14.11.2012 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" (04212, м. Київ, вул. Малиновського, буд. 3, кв. 231, ідентифікаційний код - 30729519) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНТЬЯГО КО" (51921, м. Дніпропетровськ, вул. Сировця, буд. 46, ідентифікаційний код - 36826096) 32 214 (тридцять дві тисячі двісті чотирнадцять) грн. 76 коп. - авансу, 7 255 (сім тисяч двісті п'ятдесят п'ять) грн. 68 коп. - пені та 2 966 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят шість) грн. 83 коп. - судового збору.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 02.10.2014 р.

Судді Бондарчук В.В. (головуюча)

Нечай О.В.

Спичак О.М.