Рішення

від 22.09.2014 по справі 910/11258/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11258/14 22.09.14 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва

до товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари"

про стягнення 61 673,58 грн

Представники сторін:

від позивача: Петруньок І.В. - представник за довіреністю № б/н від 01.01.2014 року;

від відповідача: Борков С.П. - представник за довіреністю № 4 від 20.02.2014 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва до товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари" про стягнення 61 673,58 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.01.2012 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Продтовари" укладено договір №245/12 на постачання комунальних послуг.

Згідно показників нарахованих постачальниками за період з 01.11.2013 року по 01.05.2014 року відповідачу надано комунальні послуги на загальну суму 63 459,13 грн.

Проте, за вищезазначений період відповідачем було сплачено 5 532,47 грн., у зв'язку з чим у останнього станом на 01.05.2014 року виникла заборгованість в розмірі 57 926,66 грн.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги у розмірі 57 026,66 грн., індексу інфляції в розмірі 3 303,92 грн., 3% річних у розмірі 443,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.06.2014 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.06.2014 року виправлено допущено в ухвалі господарського суду м. Києва від 06.06.2014 року описку.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.07.2014 року продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду м. Києва Ковтуна С.А. від 12.08.2014 року розгляд справи № 910/11258/14 доручено здійснювати судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.08.2014 року (суддя Трофименко Т.Ю.) призначено розгляд справи на 12.08.2014 року.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду м. Києва Ковтуна С.А. від 05.09.2014 року розгляд справи № 910/112548/14 доручено здійснювати судді Мудрому С.М.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.09.2014 року суддею Мудрим С.М. прийнято справу № 910/11258/14 до свого провадження. Виправлено допущену в ухвалі господарського суду м. Києва від 12.08.2014 року описку.

В судовому засіданні 22.09.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.01.2012 року між комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (абонент) та товариством з обмеженою відповідальністю "Продтовари" (субабонент) укладено договір №245/12 на постачання комунальних послуг.

Відповідно до п.1.1 договору, абонент зобов'язується надавати субабоненту вчасно та відповідної якості комунальні послуги з централізованого опалення, а субабонент зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором та законодавством України.

Згідно з п. 1.2 договору, комунальні послуги постачаються в приміщення загальною площею: 621,7 кв.м адресою: Львівська, 12.

Пунктом 2.1.4 договору передбачено, що абонент зобов'язується надавати комунальні послуги відповідно до додатку №1 до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Так, додатком №1 до договору визначено перелік комунальних послуг, а саме: центральне опалення: нарахування проводиться згідно з табуляграм департаменту енергозбуту АК «Київенерго» у відсотковому відношенні на площу.

Відповідно до п.4.1 договору, щомісячно абонент надає рахунок спожитих послуг субабоненту на сплату за спожиті субабонентом комунальні послуги, згідно додатку № 2 цього договору. Оплата здійснюється шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок абонента.

Згідно з п.4.2 договору, абонент щомісяця надає субабоненту платіжні документи з зазначенням в них діючих тарифів за комунальні послуги.

Позивач звернувся в суд у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору за період з 01.11.2013 року по 01.05.2014 року за надані та неоплачені комунальні послуги в розмірі 57 926,66 грн. (всього надано послуг на суму 63 459,13 грн. - 5 532,47 грн. оплачено).

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Господарські відносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року № 1875-IV.

Згідно ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуги віднесені зокрема: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

У відповідності ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що договір був розірваний та що у нього відсутні підстави сплачувати по договору, оскільки приміщення було відключено від центрального опалення, та зазначає наступне.

01.10.2013 року листом вих. №18 товариство з обмеженою відповідальністю "Продтовари" звернулося до позивача з прохання розірвати договір №245/12 від 01.01.2012 року.

Листом вих. №19 від 03.102.0134 року відповідач звернувся до позивача з проханням надати дозвіл на відключення опалення приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 12.

У відповідь на вищезазначені листи позивач листом №1134 від 04.10.2013 року повідомив відповідача про те, що згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007р. №169 для вирішення питання відключення приміщення від мереж центрального опалення його власник повинен звернутися до балансоутримувача КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду» Святошинського району для отримання дозволу на відключення від теплопостачання; звернутися до служби перспективного розвитку філіалу «Теплові мережі Київенерго» та подальшої розробки технічних умов по відключенню ЦО по нежитловому приміщенню; відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника - виконавця послуг ЦО і ГВП, та власника не житлового будинку або уповноваженої ними особита по закінченню робіт складається акт про відключення нежитлового приміщення від мереж ЦО.

Листом вих. №20 від 15.10.2013 року відповідач повідомив позивача про те, що приміщення розташоване за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 12 було здано в оренду ТОВ «Континент-торг» з 11 вересня 2013р., яке демонтувало систему опалення магазину та відмовляється відшкодувати витрати на теплову енергію.

У відповідь листом №1296 від 01.11.2013 року позивач повідомив відповідача про те, що для внесення змін у договір про надання послуг з централізованого теплопостачання на приміщення, необхідно представити в КП УЖГ згоду від ПАТ «Київенерго» та КП ДУОЖФ на відключення централізованої системи опалення.

А також, листом №3210 від 20.11.2013 року позивач повідомив відповідача про те, що буде продовжувати нарахування за ЦО на примішення ТОВ «Континент-торг» до моменту зняття даного нарахування ПАТ «Київенерго».

В матеріалах справи наявний лист структурного відокремленого підрозділу «Енергозбуд Київенерго» публічного акціонерного товариства «Київенерго» №029/53/10357 від 12.11.2013, в якому зазначено, що оскільки дозвільна та проектно-технічна документація на демонтаж опалювальних приладів системи опалення нежитлових приміщень не надана, то відключення нежитлових приміщень ТОВ «Продтовари» від загально будинкової системи опалення житлового будинку виконано з порушенням нормативно-правових актів у сфері теплопостачання.

Оскільки, відповідач самовільно та протиправно здійснив відключення централізованої системи опалення, тому позивачем правомірно нараховані комунальні платежі за договором.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що договір може бути розірвано з ініціативи однієї із сторін у судовому порядку у зв'язку з істотною зміною обставин, які сторона або сторони не змогли усунути після їх виникнення і які не уможливлюють подальше виконання умов цього договору.

Сторони погоджуються, що договір може бути розірвано (змінено) в письмовій формі в обумовленому порядку за згодою сторін, за рішенням суду, у інших обумовлених цим договором випадках та інших випадках згідно з чинним законодавством України (п.6.4 договору).

Пунктами 1-4 статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Оскільки, в матеріалах справі відсутні будь-які докази судового розгляду справи про розірвання договору, тому договір не є розірваним.

Відповідно до п.6.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2013 року.

Якщо жодна із сторін не повідомить іншій стороні в письмовій формі за місяць до закінчення строку дії договору про свій намір припинити його дію, даний договір вважається продовженим на наступний календарний рік.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення про припинення дії договору, тому дія договору була продовжена до 31 грудня 2014 року.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності у товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари" заборгованості за договором №245/12 на постачання комунальних послуг від 01.01.2012 року в розмірі 57 926,66 грн. перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором позивач просить суд стягнути з відповідача на свою індекс інфляції в розмірі 3 303,92 грн. та 3 % річних в розмірі 443,00 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, суд приходить до висновку про стягнення з індексу інфляції в розмірі 3 303,92 грн. та 3 % річних в розмірі 443,00 грн. за розрахунком позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари" (03115, м. Київ, вул. Львівська, будинок 12, ідентифікаційний код 21606617) на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03179, м. Київ, вул. Прилужна, 6, ідентифікаційний код 03366552) основний борг в розмірі 57 926 (п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот двадцять шість) грн. 66 коп., індекс інфляції в розмірі 3 303 (три тисячі триста три) грн. 92 коп., три проценти річних в розмірі 443 (чотириста сорок три) грн. 00 коп., а також 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 08.10.2014 року.

Суддя С.М. Мудрий