Постанова

від 01.12.2014 по справі 910/11258/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 910/11258/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

від позивача: Петруньок І.В.;

від відповідача: Борков С.П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.09.2014р.

у справі №910/11258/14 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового

господарства Святошинського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари"

про стягнення 61 673,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари" заборгованості за договором №245/12 від 01.01.2012р. на постачання комунальних послуг у сумі 61 673,58 грн. (з них: 57 926,66 грн. - основний борг, 3 303,92 грн. - інфляційні втрати, 443,00 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог. При цьому відповідач наголошував на наступному:

- договір був розірваний, внаслідок чого у відповідача відсутні підстави сплачувати по договору, оскільки приміщення було відключено від центрального опалення;

- відповідач неодноразово звертався до позивача з приводу направлення останнім своїх представників для складання Акту про відключення опалення, але звернення відповідача були залишені позивачем без належного реагування;

- між керівництвом сторін була досягнута усна домовленість про те, що відповідач оплачує вже виставлений рахунок за жовтень 2013 року у сумі 5 532,47 грн., після чого між сторонами буде складено акт та внесено відповідні зміни до Договору (відповідач був готовий оплачувати опалення площі у розмірі 80 кв. м.), але позивач відмовився від вказаної домовленості.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/11258/14 від 22.09.2014р. позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 57 926,66 грн., індекс інфляції в розмірі 3 303,92 грн., 3% річних в розмірі 443,00 грн., а також 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11258/14 від 22.09.2014р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому відповідач наголошував на наступному:

- з жовтня 2013р. відповідач не використовував теплову енергію для опалення приміщень, а тому і не проводив оплати;

- оскільки у відповідача зникла потреба в отриманні комунальних послуг (централізованого опалення приміщень), 01.10.2013р. відповідач направив позивачу лист про відмову від користування вказаною послугою;

- відповідачем не заперечується факт відключення теплопостачання від загальної будинкової системи із порушенням встановленого порядку, однак вказаний факт свідчить також про те, що позивач не постачав відповідачу послуг з теплопостачання, а відповідач їх не отримував (не споживав);

- відповідач повідомив позивача про відмову від послуг теплопостачання ще до початку опалювального сезону і відповідно до п.4.7 договору не вносив передплату за послуги та не здійснював оплату і в подальшому.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2014р.

В судовому засіданні 01.12.2014р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11258/14 від 22.09.2014р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 01.12.2014р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити, оскільки судове рішення прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 01.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

В ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" наведено розподіл житлово-комунальних послуг залежно від функціонального призначення.

Відповідно до п.1 ч.1 названої статті залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги, зокрема, поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ст. ст. 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

01.01.2012р. між позивачем, як абонентом, та відповідачем, як субабонентом, було укладено договір на постачання комунальних послуг №245/12 (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) абонент зобов'язується надавати субабоненту вчасно та відповідної якості комунальні послуги з централізованого опалення, а субабонент зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором та законодавством України. Комунальні послуги постачаються в приміщення загальною площею: 621,7 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 12 (том справи - 1, аркуші справи - 15-17).

Відповідно до п.п.2.1.4, 2.2 Договору абонент зобов'язується надавати комунальні послуги відповідно до додатку №1 до договору, який є невід'ємною частиною договору. Субабонент зобов'язується вносити плату за надані йому послуги, обумовлені даним Договором, на розрахунковий рахунок абонента.

В додатку №1 до Договору визначено перелік комунальних послуг, які надає позивач, до якого віднесено послуги з центрального опалення: нарахування проводиться згідно табуляграм департаменту енергозбуту АК "Київенерго" у відсотковому відношенні на площу.

В розділі 4 Договору сторони погодили порядок здійснення оплати спожитих послуг, згідно з п.п.4.1, 4.2 якого щомісячно абонент надає рахунок спожитих послуг субабоненту на сплату за спожиті субабонентом комунальні послуги, згідно додатку №2 цього Договору. Оплата здійснюється шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок абонента. Абонент щомісяця надає субабоненту платіжні документи з зазначенням в них діючих тарифів за комунальні послуги.

Згідно з п.6.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013р. Якщо жодна із сторін не повідомить іншій стороні в письмовій формі за місяць до закінчення строку дії Договору про свій намір припинити його дію, даний договір вважається продовженим на наступний календарний рік.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання перед позивачем, внаслідок чого за період з 01.11.2013р. по 01.05.2014р. виникла заборгованість за Договором у сумі 57 926,66 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 3 303,92 грн. інфляційних втрат та 443,00 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору на виконання умов Договору у період з 01.11.2013р. по 01.05.2014р. позивач надав відповідачу комунальні послуги, загальна вартість яких склала 63 459,13 грн.

В матеріалах справи наявні рахунки за комунальні послуги, які виставлялись позивачем відповідачу до сплати (том справи - 1, аркуші справи - 37-42).

Натомість відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши йому 5 532,47 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (том справи - 1, аркуш справи - 44)

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі зазначав про те, що у нього відсутній обов'язок сплачувати на користь позивача вартість комунальних послуг, оскільки Договір було розірвано, а приміщення відповідача відключено від центрального опалення.

З цього приводу судом було з'ясовано, що протягом жовтня-листопада 2013 року сторонами здійснювалося численне листування.

Так, відповідач звернувся до позивача з листом вих.№18 від 01.10.2013р., в якому було викладено пропозицію щодо розірвання Договору (том справи - 1, аркуш справи - 72).

Окрім того, в листі вих.№19 від 03.10.2013р. відповідач просив позивача надати дозвіл на відключення опалення приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 12 (том справи - 1, аркуш справи - 48).

Позивач роз'яснив відповідачу в листі №1134 від 04.10.2013р., що згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №169 від 06.11.2007р. для вирішення питання відключення приміщення від мереж центрального опалення його власник повинен звернутися: до балансоутримувача - Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду" Святошинського району м. Києва для отримання дозволу на відключення від теплопостачання; до служби перспективного розвитку філіалу "Теплові мережі Київенерго" - для подальшої розробки технічних умов по відключенню централізованого опалення по нежитловому приміщенню. Відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника - виконавця послуг централізованого опалення і гарячого водопостачання, та власника нежитлового будинку або уповноваженої ними особи. По закінченню робіт складається акт про відключення нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення (том справи - 1, аркуш справи - 49).

Відповідач направив позивачу листа вих. №20 від 15.10.2013р., в якому зазначив про те, що з 11.09.2013р. приміщення по вул. Львівській, 12 у м. Києві було здано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Континент-торг", яке демонтувало систему опалення магазину та відмовляється відшкодувати витрати на теплову енергію (том справи - 1, аркуш справи - 57).

В свою чергу позивач в листах №1296 від 01.11.2013р. та №3210 від 20.11.2013р. повідомив відповідача про те, що для внесення змін у договір про надання послуг з централізованого теплопостачання на приміщення, необхідно надати позивачу згоду від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду" на відключення централізованої системи опалення. Позивач також роз'яснив, що нарахування за централізоване опалення на приміщення, надані в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Континент-торг", буде продовжувати до моменту зняття даного нарахування Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (том справи - 1, аркуші справи - 59, 76).

З наведеного вище вбачається, що позивачем було роз'яснено відповідачу встановлений порядок здійснення відключення приміщень від централізованого опалення.

Окрім того, суду надано лист структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" Публічного акціонерного товариства "Київенерго" №029/53/10357 від 12.11.2013р., в якому зазначено про те, що дозвільна та проектно-технічна документація на демонтаж опалювальних приладів системи опалення нежитлових приміщень не надана, у зв'язку з чим відключення нежитлових приміщень відповідача від загально будинкової системи опалення житлового будинку виконано з порушенням нормативно-правових актів у сфері теплопостачання (том справи - 1, аркуш справи - 77).

Тобто, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, відповідач здійснив самовільне відключення централізованої системи опалення, у зв'язку з чим позивач правомірно нарахував відповідачу до сплати комунальні платежі за Договором.

Відповідно до ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що в розділі 6 Договору сторони обумовили термін дії, умови зміни та припинення Договору, згідно з п.п.6.3, 6.4 якого Договір може бути розірвано з ініціативи однієї із сторін у судовому порядку у зв'язку з істотною зміною обставин, які сторона або сторони не змогли усунути після їх виникнення і які не уможливлюють подальше виконання умов цього Договору. Сторони погоджуються, що договір може бути розірвано (змінено) в письмовій формі в обумовленому порядку за згодою сторін, за рішенням суду, у інших обумовлених цим договором випадках та інших випадках згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ст. ст. 651, 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Дані правові норми кореспондуються з положеннями ст. 188 Господарського кодексу України, згідно з якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Суду не надано доказів, які б свідчили про звернення позивача чи відповідача у встановленому законодавством порядку до суду з позовом про розірвання укладеного між ними Договору.

Окрім того, як уже зазначалося вище, згідно з умовами п.6.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2013р. Якщо жодна із сторін не повідомить іншій стороні в письмовій формі за місяць до закінчення строку дії Договору про свій намір припинити його дію, даний договір вважається продовженим на наступний календарний рік.

Натомість, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення будь-якою із сторін Договору про припинення його дії у погоджені в Договорі порядку і строки та досягнення сторонами згоди з цього питання або передання спору про розірвання Договору на вирішення суду.

Зважаючи на наведені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що дія укладеного між позивачем та відповідачем Договору була продовжена до 31.12.2014р. і відповідач був зобов'язаний своєчасно сплачувати комунальні платежі.

Заперечуючи проти позову в своїй апеляційній скарзі, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення ним повного та своєчасного розрахунку за Договором з позивачем, тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Станом на час вирішення спору місцевим господарським судом заборгованість відповідача складала 57 926,66 грн.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 57 926,66 грн.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованим.

За розрахунками суду апеляційної інстанції, які збігаються з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 3 303,92 грн. та 3% річних у сумі 443,00 грн.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11258/14 від 22.09.2014р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продтовари" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11258/14 від 22.09.2014р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/11258/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков