Ухвала

від 06.10.2014 по справі 2а-45788/09/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/35867/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у м.Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010

у справі №2а-45788/09/1670

за позовом Приватного підприємства «Зернопродукт»

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП Компанія Укрбудсервіс»

про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві №0000832310/0 від 28.10.2008, №0000832310/1 від 15.01.2009, №0000832310/2 від 26.03.2009, №0000842310/0 від 28.10.2008, №0000842310/1 від 15.01.2009, №0000842310/2 від 26.03.2009.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.03.2008, за результатом якої складено акт № 2014/23-8/30063300 від 16.10.2008.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток за 2007 рік, перший квартал 2008 року на загальну суму 14092 грн.; пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за 2007 рік, перший квартал 2008 року на загальну суму 11273,37 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 28.10.2008 №0000832310/0, яким визначено податкові зобов?язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 19466 грн., у т.ч. 14092 грн. основного платежу та 5374 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000842310/0, яким визначено податкові зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 16892 грн., у т.ч. основного платежу 11273 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 5619 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги платника залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення з відповідним індексом, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобов?язань.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлено обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Правила обчислення і сплати податку на додану вартість визначені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а віднесення витрат платника податку до валових ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакціях, що існували на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, первинними документами є письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було укладено з ТОВ «НВП «Укрбудсервіс» угоди щодо надання послуг з ремонту адмінбудівлі та ремонту на налаштуванню верстатів деревообробки.

Виконання зазначених договорів підтверджено актом приймання виконаних підрядних робіт, довідкою вартості виконаних підрядних робіт, локальним кошторисом, звітом про витрати основних матеріалів у будівництві в співставленні з виробничими нормами за грудень 2007 року, визначенням договірної ціни, рахунком-фактурою та актом прийому-передачі виконаних робіт по ремонту верстатів, податковими накладними, оплату проведено шляхом безготівкових розрахунків.

Укладені позивачем з вищезазначеними контрагентами господарські зобов?язання за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, їх виконання підтверджується податковими накладними та іншою первинною документацією в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виконані роботи та надані послуги використані позивачем у господарській діяльності, що давало йому підстави для віднесення вартості придбаного до складу скоригованих валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства, а сум сплаченого в ціні придбання податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище зазначеним контрагентом, на час укладення правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платник податків, у тому числі був платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вiд 15.05.2003, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Законодавством України не передбачено обов'язок покупця перевіряти відповідність законодавству статутних та реєстраційних документів продавця, а також перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача про нікчемність вищезазначених правочинів, оскільки висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи.

В інших випадках аналіз дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочинів, у тому числі на предмет порушення інтересів держави, не належить до компетенції податкових органів.

Можливе недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів (відсутність ліцензій), якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування.

В розглядуваній справі спірні договори були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Крім того, наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій свідчать про правильне застосування норм матеріального права. Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун