Ухвала

від 30.09.2014 по справі 820/12942/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 р.Справа № 820/12942/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2014р. по справі № 820/12942/14

за позовом ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод"

до Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,-,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 року адміністративний позов ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000124600 та №0000114600 від 08.05.2014 року. Стягнуто з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (місцезнаходження: Харківська область, м.Лозова, вул.Свободи, 24, код ЄДРПОУ - 32565419) судові витрати по справі у розмірі 368,03грн.

Спеціалізована ДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що суд при винесенні цього судового рішення порушив норми матеріального і процесуального права та просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2014р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з ідентифікаційним кодом - 32565419.

На обліку як платник податків підприємство перебуває у Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

На підставі направлення на перевірку від 28.03.2014 № 344, виданого Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ Міндоходів, згідно з підпунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів від 26.03.2014р. № 266, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод", з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Транссервіс", код ЄДРПОУ: 30428944, у травні2013 року, та дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за період 2013р.

Результати перевірки оформлені актом № 109/08-09-46-17/32565419 від 10.04.2013 року. (а.с.23-38), за висновками якого встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" норм Податкового кодексу України, зокрема п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.4 ст.200, п.44.1 ст.44, пп.138.1.1, п.138.1, п.138.2, п.138.8, пп.138.10.3 ст.138, пп.139.1.9. ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями.

Підставою для зазначених висновків слугував акт від 09.10.2013р. № 581/20-34-22-012/30428944 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Виробничо-комерційна Фірма «ПРЕС МАШ» за період 01.05.2013р. по 31.05.2013р, яким встановлено порушення ТОВ "ТРАНССЄРВІС" , якийє контрагентом позивача, ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ зі змінами та доповненнями в частині недодержання вимог ч. 1, 5 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216. ст. 228, 626, 629, 662, 655, 656 ЦК України, враховуючи ст. 207 ГК України. в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями.

Крім того, в ході перевірки було досліджено питання щодо фактичної можливості ТОВ «Виробничо-комерційна Фірма «ПРЕС МАШ» виготовляти товари, придбані ТОВ «Транссервіс» у травні 2013р., що в подальшому реалізовані ТОВ «ЛКМЗ». Перевіркою встановлено, що основний вид діяльності ТОВ «Виробничо-комерційна Фірма «ПРЕС МАШ» - оптова торгівля металами та металевими рудами. Згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва (ф.№1) за 2013 рік середня кількість працюючих на ТОВ «Виробничо-комерційна Фірма «ПРЕС МАШ» складає 4 чоловіка, з них 2 чоловіка - директор Мазуров Сергій Вікторович та головний бухгалтер Єкімова Віра Петрівна. Тобто, у ТОВ «Виробничо-комерційна Фірма «ПРЕС МАШ» не достатньо трудових ресурсів для здійснення виробничої діяльності, а відтак відповідач прийшов до висновку про нереальність здійснення підприємством господарських операцій.

На підставі акта перевірки СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.05.2014р.:

- №0000124600, яким ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2013р. в сумі 62910,00грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 31455, 00 грн.;

- №0000114600, яким ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за 2013р. у розмірі 59765, 00грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 29882, 50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкові повідомлення-рішення СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів від 08.05.201р. №0000124600 та №0000114600, суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не доведений факт порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.4 ст.200, п.44.1 ст.44, пп.138.1.1, п.138.1, п.138.2, п.138.8, пп.138.10.3 ст.138, пп.139.1.9. ст.139 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно 138.4. ст.138 Податкового кодексу України Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.п. 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (комітент) та його контрагентом - ТОВ «Транссервіс» (комісіонер), код ЄДРПОУ: 30428944, був укладений договір комісії №КОМ-8 від 22.02.2011 року, за умовами якого комісіонер (ТОВ «Транссервіс») зобов'язується за дорученням та в інтересах комітента (ТОВ "ЛКМЗ") за винагороду здійснити за рахунок комітента від свого імені угоди по придбанню матеріалів та комплектуючих виробів, номенклатура, кількість і ціна яких визначається Специфікаціями. (а.с.91).

За надані послуги по придбанню товарів і виконання інших зобов'язань по даному Договору комітент зобов'язаний сплатити комісіонеру комісійну винагороду, розмір якої вказується в Специфікаціях. Виплата комісійної винагороди здійснюється комітентом на підставі актів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок комісіонера на протязі 3 банківських днів з моменту підписання відповідного акту виконаних робіт.

За договором ТОВ "Транссервіс" здійснено поставку товарів (поковка молотового штампу 480+12х660+-12, (450х630х800), ст. 5ХНМ, шток, кресл. № 17КП 8, ф 225+-хL-3550+--50 (Ф200хL =170-проба), ст. 34ХНЗМ, комісійна винагорода складає 5 % від вартості наданих послуг.

Виконання вищевказаного договору підтверджується: виписаними ТОВ «Транссервіс» на адресу ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" податковими накладними: №675 від 31.05.2013 року на загальну суму з ПДВ 251596,80грн. та №105 від 14.05.2013 року на загальну суму з ПДВ 125863,92грн. (а.с.94-95), прибутковим ордером №1 від 14.05.2013 року на загальну суму 209664,00грн. (а.с.98), видатковими накладними №3244 від 31.05.2013 року на загальну суму з ПДВ 251596,80грн. та №2684 від 14.05.2014 року на загальну суму з ПДВ125863,92грн. (а.с.92-93).

Транспортування здійснювалося покупцем за власний рахунок, що підтверджується товарно -транспортними накладними № 55 від 14.05.2014 року (подорожній лист 070947) та №075895 від 31.05.2013 року (подорожній лист 075895). (а.с.153-154).

Оплата здійснювалась в безготівковій формі.

ТОВ «Транссервіс» на момент здійснення господарських операцій зареєстровано в Єдиному державному реєстрі, має свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що господарські операції позивача з ТОВ «Транссервіс» мали реальний характер, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а відтак позивачем правомірно віднесено суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товару до податкового кредиту та сформовано валові витрати .

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладений між позивачем та ТОВ «Транссервіс» правочин є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ТОВ «Транссервіс» не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

Посилання відповідача на висновки, викладені в акті ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 09.10.2013р. № 581/20-34-22-012/30428944 щодо господарської діяльності контрагента платника податків - ТОВ "Транссєрвіс по взаємовідносинам з ТОВ "ВКФ "ПРЕС МАШ" , суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 6.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків, крім іншого, зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

В силу приписів ч.4 ст.70 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для формування валових витрат і нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно віднесено ці суми до валових витрат та сформовано податковий кредит.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000124600 та №0000114600 від 08.05.2014 не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2014р. по справі № 820/12942/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г. Судді (підпис) (підпис) Тацій Л.В. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 06.10.2014 р.