Ухвала

від 08.10.2014 по справі 286/1809/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/1809/14-ц Головуючий у 1-й інст. Вачко В. І.

Категорія 47 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Забродського М.І., Заполовського В.Й.,

з участю секретаря судового засідання: Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Можарівське», третя особа: відділ Держземагентства в Овруцькому районі Житомирської області, про визнання договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Можарівське» (далі - СТОВ «Можарівське»). Просив визнати недійсним договір оренди землі від 17 вересня 2008, укладений між ним та відповідачем, та повернути земельну ділянку. В обґрунтування позову зазначав, що оспорюваний договір вчинений під впливом обману, оскільки він підписав чистий бланк договору оренди землі, а умови договору, зокрема, щодо терміну оренди, розміру орендної плати були вписані відповідачем пізніше. Вважає, що у договорі відсутня одна з істотних умов, необхідних для договорів даного виду, а саме умова щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що також є підставою для визнання його недійсним. Розрахунки відповідача за оренду землі не відповідають умовам договору. Крім того, відповідачем не виконані і порушені істотні умови договору, що є підставою для його дострокового розірвання.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд підмінив поняття - «його власна недбалість» і «обман зі сторони відповідача»; відсутність акту приймання-передачі об'єкту оренди підтверджує те, що він був введений відповідачем в оману щодо умов договору; у даному випадку має місце саме обман щодо терміну дії договору; при відсутності однієї з істотних умов договору він вважається недійсним, а в оспорюваному договорі відсутня умова щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №787277 позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1824283300:05:000:0038 площею 0,9402 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Левковицької сільської ради Овруцького району Житомирської області (а.с.9).

Відповідно до копії кадастрового плану вищевказана земельна ділянка складається із сільськогосподарських угідь - ріллі площею 0,6447 га (а.с.8).

Між сторонами 17 вересня 2008 року укладено договір оренди землі, який зареєстрований у районному відділі регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 серпня 2010 року за №041021700085 (а.с.6-7).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст.638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За змістом ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Із роз'яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих підстав, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені ст.ст.229-235 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Одночасно статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено істотні умови договору, які є обов'язковими під час укладення договору оренди землі.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст.ст.4-6,11,17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Таким чином, стаття 230 ЦК України встановлює правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. В той же час, відсутність істотних умов договору, визначених ст.15 Закону України «Про оренду землі», є окремою підставою для визнання договору недійсним, передбаченою спеціальним законом.

Тобто, вказані матеріальні норми є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову про визнання правочину недійсним.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору оренди землі недійсним, позивач одночасно посилався на те, що оспорюваний договір він уклав під впливом обману та договір не містить такої істотної умови, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, а також на порушення договору другою стороною.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обману та не довів порушення його законних прав, як орендодавця.

Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 грудня 2013 року у справі №6-78цс13, яка відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Що ж стосується такої підстави, як неналежне виконання умов договору другою стороною, то ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що позивач, пред'являючи позов про визнання правочину недійсним безпідставно послався на взаємовиключну підставу і норми права, що регулюють розірвання договору, а не визнання його недійсним. При цьому ОСОБА_1 вимога про розірвання договору з підстави його істотного порушення не заявлялася. Таким чином, суд розглянув спір у межах заявлених вимог.

Доводи апеляційної скарги відносно відсутності акту приймання-передачі об'єкта оренди, який, у відповідності до ч.4 ст.15 Закону України «Про оренду землі», є невід'ємною частиною договору не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи. Так, наявність такого акту підтверджується змістом оспорюваного договору щодо його додатків, які вказані перед підписом орендодавця, а копія акту приймання-передачі об'єкта оренди є у матеріалах справи на аркуші 30.

Посилання у апеляційній скарзі на вчинення правочину під впливом обману безпідставні. Суд дав належну оцінку власної недбалості позивача (підписання незаповненого бланку договору), яка не свідчить про умисне введення його відповідачем в оману щодо істотних умов договору (строку дії договору).

На момент вчинення сторонами правочину така істотна умова, як передача у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки чинним законодавством не передбачалася, а тому доводи апеляційної скарги щодо невідповідності договору вимогам закону не відповідають дійсності. Так, доповнення до ст.15 Закону України «Про оренду землі» з цього приводу набрали чинності після їх опублікування - 14 жовтня 2008 року, тобто після, а не до вчинення правочину. Окрім того, сторони договору дійшли згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, які передбачалися ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції. Вони були предметом дослідження в судовому засіданні та суд першої інстанції дав їм належну оцінку, з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки суду їм відповідають, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а відтак апеляційна інстанція залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: