Ухвала

від 18.09.2014 по справі 2а-1670/4527/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/4131/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011

у справі № 2а-1670/4527/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у

Полтавській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень: № 0030511702/0/2470 від 18.10.2010; № 0030511702/1/2941 від 31.12.2010; № 0030511702/2/452 від 29.03.2011.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судам попередніх інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.12.2009 по 30.06.2010 та складено акт № 5368/17-311/НОМЕР_1 від 07.10.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0030511702/0/2470 від 18.10.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з доходів фізичних осіб в сумі 96728, 85 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 193457, 70 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення без змін та прийнято податкові повідомлення - рішення № 0030511702/1/2941 від 31.12.2010; № 0030511702/2/452 від 29.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, абз "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-ІУ, занижено податок з доходів фізичних осіб за період з 09.12.2009 по 30.06.2010 в сумі 96728, 85 грн.

Актом перевірки № 5368/17-311/НОМЕР_1 від 07.10.2010 зафіксовано та підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою Кременчуцької філії ПАТ „Полтава Банк", що у період з 25.12.2009 по 18.06.2010 позивачем знято кошти з рахунку на закупівлю сільськогосподарської продукції всього на суму 644859 грн.

Згідно пояснень позивача, зазначені кошти були витрачені на закупівлю товару - грецьких горіхів - у фізичних осіб, які є власниками сільськогосподарської продукції, вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих для ведення особистого селянського господарства, а тому відповідно до пп. 4.3.36. п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" звільнені від сплати податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, частина коштів спрямована на оплату транспортних послуг, переробку горіхів та інші виробничі витрати.

Із видаткових накладних № 01/01 від 12.01.2010 року, № 03/03 від 03.03.2010 року, № 11/05 від 11.05.2010 року, № 4/06 від 04.06.2010 року вбачається, що позивачем було в подальшому реалізовано грецький горіх (ядро, відсів, горіх у шкаралупі) масою 48750 кг Приватному підприємству „Карідія".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що операція із закупівлі грецького горіху позивачем у громадянина ОСОБА_4 не підтверджується.

Також позивачем не надано будь-яких інших документів які підтверджують статус постачальників позивача - фізичних осіб, звільнених від сплати податку з доходів фізичних осіб.

Згідно пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малою підприємництва" від 3 липня 1998 року N 727/98, згідно з якими суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень, мають право самостійно обрані спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Відповідно до підпункту "з" п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду. Податковий агент зобов'язаний подавати органу державної податкової служби за місцем його реєстрації податкову декларацію з податку з доходів фізичних осіб за базовий податковий період, що дорівнює календарному місяцю за формою, встановленою центральним податковим органом, про загальні суми доходів, які нараховані на користь платників податку, і загальні суми податку з доходів фізичних осіб, які утримані з цих доходів, а також обсяги перерахованого податку до бюджету.

Відповідно до п. 20.3.2 ст. 20 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.

Згідно пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкової о платежу).

Із аналізу положень Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" вбачається, що платник єдиного податку дійсно не є платником податку з доходів фізичних осіб, разом з тим, у разі виплати доходу на користь фізичної особи набуває статусу податкового агента і зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо того, що позивач є податковим агентом фізичних осіб у яких було придбано товар, та саме на позивача покладено обов'язок по нарахуванню, утриманню та сплаті до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Оскільки позивачем не підтверджено, що постачальники позивача фізичні особи звільнені від сплати податку з доходів фізичних осіб, отже податковим органом було правомірно нараховано позивачу податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 у справі № 2а-1670/4527/11 залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2011 у справі № 2а-1670/4527/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко