Ухвала

від 18.09.2014 по справі 826/3279/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2014 р. м. Київ К/800/36959/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року

у справі № 826/3279/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал СМС»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Глобал СМС» звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 січня 2014 року № 0000362201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 6629067 грн. та штрафними санкціями 1657267 грн., та від 28 січня 2014 р. № 0000372201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 2163435 грн., за штрафними санкціями 540859 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2014 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року задоволено апеляційну скаргу позивача, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2014 року скасовано, позовні вимоги ТОВ «Глобас СМС» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 28 січня 2014 року № 0000362201 та від 28 січня 2014 року № 0000372201.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди встановили, що посадовими особами ДПІ проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2012 по 30.09.2013, за результатами якої складено акт від 13.01.2013р. № 26/26-58-22-01-17/38241382 в зв'язку з порушенням п.п. 44.1 ст. 44, 138.1.1., п.п. 138.2 ст. 138 та порушення п.п.198.3, п.п.198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: від 28 січня 2014 року № 0000362201 та від 28 січня 2014 р. № 0000372201, які є предметом даного спору.

З акта перевірки вбачається, позивачем було сформовано податковий кредит та віднесено до складу витрат суми витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Інтелліджент Нетворок» та з ТОВ «Телеком Стайл» за період з 01.09.2012 р. по 31.12.2012 р., але перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, та встановлена відсутність об'єктів оподаткування і неможливість здійснення діяльності контрагентами по ланцюгу постачання.

Податковий орган дійшов до такого висновку, використавши акт перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 14.11.2013 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтелліджент Нетворк», оскільки підприємство не знаходиться за податковою адресою, та акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.04.2013 р. про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Телеком-Стайл» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Агат» за грудень 2012 р., яка проведена з урахуванням висновків акту перевірки ДПІ у м. Хмельницькому від 01.04.2013 р. щодо неможливості підтвердження господарських операцій ПП «Агат» з контрагентами за грудень 2012 р.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог, встановив, що наявні первинні документи не підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки податковий орган довів, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності.

Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду, та задовольняючи позовні вимоги, дослідив надані під час перевірки та суду первинні документи, які спростували зазначені висновки податкового органу. Суд зазначив про безпідставність висновків податкового органу, оскільки під час перевірки та суду були надані первинні, розрахункові та інші документи, які повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і за висновками суду свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентами та спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства України.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, зазначаючи наступне.

Податковим органом зазначено про порушення позивачем приписів податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та витрат, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток.

Порядок формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток встановлений Податковим кодексом України.

Згідно п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підпунктом 44.1 ст. 44 цього Кодексу встановлено, - платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 138.1.1. ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.п.138.2).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобас СМС» , зареєстровано та знаходиться на податковому обліку з травня 2012р., основний вид економічної діяльності - консультування з питань інформатизації, інша діяльність у сфері електрозв'язку, оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність.

Між позивачем (замовником) та контрагентом ТОВ «Інтелліджент Нетворк» укладено договори на надання послуг по СМС-відправці від 1.10.2012 р. № 01102012 та від 1.04.2013 р. № 31п/1/04. Крім того, між позивачем (замовником) та ТОВ «Телеком Стайл» укладено договір № 16/07-12 від 16.07.2012 р. Предметом договорів є надання послуг по наданню доступу к інтерфейсу (програмному додатку, який забезпечує формування, доставку і підтвердження про доставку СМС-повідомлень).

Фактичне їх виконання підтверджується договорами, рахунками, податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, роздруківкою СМС-повідомлень з зазначенням номерів абонентів, час та дату відправки, унікальний номер СМС-повідомлення, вартість кожного СМС.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що наявність вказаних первинних документів спростовують висновки податкового органу про нікчемність та нереальність укладених правочинів.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У той же час, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

В касаційній скарзі основними аргументами відповідача на підтвердження нікчемності угод та незаконність формування податкового кредиту і віднесення до витрат витрати з виконавцями робіт є неможливість їх виконання з боку контрагентів та ПП «Агат», яке є контрагентом ТОВ «Телеком Стайл», відсутність податкової звітності цього підприємства, порушення Закону України «Про телекомунікації», відповідно до якого, особи, які є операторами та провайдерами повинні бути включені в реєстр провайдерів.

Разом з тим, з актів про неможливість проведення перевірки неможливо зробити висновок про нікчемність угод та про відсутність фактичного виконання укладених угод, а тому вказані доводи відповідача не можуть прийматись до уваги.

Доводи про відсутність актів здачі-приймання робіт спростовуються наявними актами в матеріалах справи. Доводи про відсутність складських приміщень та доказів транспортування товару спростовується тим, що предметом договору був інформаційний продукт, який передається засобами зв'язку. Крім того, правовідносини в сфері податкового законодавства та в сфері телекомунікації є незалежними, і відповідачем не доведено суду, що позивач є провайдером.

Щодо посилання відповідача на протокол допиту свідка ОСОБА_1 (директора ТОВ «Інтелліджент Нетворк»), то необхідно зазначити, що вказаний допит проводився в лютому 2013 р., проте немає жодних відомостей про наявність вироку суду, який відповідно до частини 1 ст. 72 КАС України може бути належним доказом на підтвердження певних обставин по справі.

Відповідно до положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом зазначено, що під час розгляду справи позивачем підтверджено вчинення дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення їх прав та обов'язків, тоді як відповідачем іншого не доведено.

Суд апеляційної інстанції правильно прийшов до висновку про відсутність порушень, зазначених в акті перевірки та податкових повідомленнях-рішеннях. Вказані висновки не спростовані відповідачем.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вище положення Податкового та Цивільного кодексів України, - юридично правильним є висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З таких підстав постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 р. є законною та обґрунтованою, а тому відповідно до ст. 224 КАС України підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга податкового органу - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року у справі № 826/3279/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)В.П. Юрченко Судді (підпис)Н.Є.Блажівська (підпис)Ю.І.Цвіркун