Ухвала

від 06.10.2014 по справі 2270/6775/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/25245/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Нечитайло Т.В. від відповідачаКучерява Т.П. від третіх осібне з'явились розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСлавутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби на постанову та ухвалуХмельницького окружного адміністративного суду від 07.02.2013 Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013 у справі № 2270/6775/12 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» треті особи 1. Публічне акціонерне товариство «Славутський солодовий завод» 2. Публічне акціонерне товариство «Жашківський елеватор» доСлавутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області проВизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» звернулось до суду з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2012 № 0000912301 та № 0000902301.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.02.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби) його правонаступником - Славутською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт № 637/22/34863309 від 05.10.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України (яке полягало у завищенні податкового кредиту та призвело до заниження податку на додану вартість на суму 44 563,00 грн., а також завищення суми бюджетного відшкодування на суму 1 659 517,00 грн.) та п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст.138 Податкового кодексу України (що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1 742 493,00 грн., у т. ч., за І кв. 2012 - 1 739 259,00 грн., за ІІ кв. 2012 - 3 234,00 грн.);

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000912301 від 18.10.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1 659 517,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 414 879,00 грн.;

2) № 0000902301 від 18.10.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток підприємств на 1 742 493,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції) на суму 435 623,00 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Відповідач дійшов висновку про наявність вказаних порушень з боку позивача з огляду на те, що господарські операції з його контрагентом (ТОВ «Право»), які відображені позивачем в документах первинного та бухгалтерського обліку, не мають достатнього підтвердження фактичного їх здійснення, та, як наслідок, є нікчемними. Крім того, контролюючий орган виходив з неправомірного формування позивачем показників податкової звітності по взаємовідносинах з ТОВ «Право» з огляду на наявність постанови Господарського суду Донецької області від 26.06.2012 про визнання ТОВ «Право» банкрутом.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що доводи відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими та спростованими матеріалами справи, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Оскільки згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Право» (як продавцем) укладено договір купівлі-продажу пивоварного ячменю класу С №2110 С від 11.08.2011, за умовами якого продавець зобов'язується продати покупцю 1000 тонн ячменю пивоварного класу С із відхиленням +/- 10%, що визначається покупцем самостійно. Для забезпечення потреб солодового заводу в якісному ячмені пивоварному позивачем було укладено з ПАТ «Славутський солодовий завод» наступні договори купівлі-продажу пивоварного ячменю класу А, Б, С: № 509А від 06.08.2011 року, № 510Б від 06.08.2011, № 511С від 06.08.2011, відповідно до яких позивач зобов'язався поставити ПАТ «Славутський солодовий завод» ячмінь пивоварний класу С відповідно до виробничих потреб заводу, а ПАТ «Славутський солодовий завод» зобов'язався прийняти та оплатити ячмінь. Умови договорів повністю відповідали стандартним договорам на поставку ячменю між підприємствами, що діяли в той період. Поставка ячменю здійснювалася за дорученням та від імені позивача безпосередньо від ТОВ «Право» та від ПАТ «Жашківський елеватор». Всього за договором було поставлено ячменю класу С на загальну суму 60 647 912,38 грн., включаючи ПДВ, що була повністю оплачена ПАТ «Славутський солодовий завод» позивачу.

Крім того, на виконання умов договору № 2110 С ячмінь поставлявся на адресу ПАТ «Жашківський елеватор», з яким позивачем укладено договір №11-033 від 29.07.2011 року на зберігання зерна. Факт поставки ячменю підтверджується відповідними первинними документами, а саме: товарно-транспортними накладними, протоколами погодження ціни; реєстрами накладних на прийняте зерно ПАТ «Жашківський елеватор»; складськими квитанціями на зерно ПАТ «Жашківський елеватор»; видатковими накладними; податковими накладними.

Також, судами встановлено, що факт подальшої реалізації ячменю разом із запасами іншого ячменю класу С підтверджується видатковими накладними, розрахунками коригування вартості, податковими накладними. Реальна поставка ячменю підтверджується довідками з вагової, виписками із автоматизованої програми приймання товару, актами інвентаризації, а також експрес-аналізами якості ячменю.

Дослідивши подані позивачем докази, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність відображення сум валових витрат та податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій, на підставі первинних документів, в тому числі, податкових накладних, складених з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача господарських операцій його контрагенти (у т.ч, ТОВ «Право») у встановленому законом порядку був зареєстрований як суб'єкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі, податку на додану вартість, а позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, одержані від такого контрагента, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між позивачем та його контрагентом.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суддів касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби) його правонаступником - Славутською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області.

2. Касаційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.02.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.04.2013 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний