Постанова

від 03.09.2014 по справі 910/10540/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2014 р. Справа№ 910/10540/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Сватуха О.В. (дов. №2108 від 01.04.2014 року);

від відповідача - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 року

у справі №910/10540/14 (суддя Ю.В. Картавцева)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Маврітекс», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек», м. Київ

про стягнення 261 259, 81 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Маврітекс» (надалі - ТОВ «Маврітекс») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек» (надалі - ТОВ «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек») про стягнення 261 259, 81 грн., з яких 214 513,88 грн. - сума основного боргу, 10 180,81 грн. - пеня, 13 367,84 грн. - 20% річних, 12 254,88 грн. - інфляційні втрати, 10 942,40 грн. - 5% штрафу за ненадання довіреностей.

23.06.2014 року представником позивача, в межах статті 22 Господарського процесуального кодексу України, подано заяву б/н від 23.06.2014 року про відмову від стягнення штрафу за ненадання довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей в сумі 10 942,40 грн. та припинення провадження у справі в цій частині.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 року позовні вимоги ТОВ «Маврітекс» задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек» на користь ТОВ «Маврітекс» 209 513, 88 грн. боргу, 10 180, 81 грн. пені, 13 367, 84 грн. 20% річних, 12 254, 88 грн. інфляційних нарахувань та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 006, 35 грн. Припинено провадження в частині стягнення 5 000, 00 грн. основного боргу. Припинено провадження в частині стягнення штрафу за ненадання довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей в сумі 10 942, 40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано наявність основного боргу по договору поставки №28 у сумі 209 513,88 грн. Також місцевим судом встановлено наявність підстав для стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем грошового зобов'язання та перевірено арифметичну правильність нарахувань. В рішенні зазначено, оскільки відповідачем сплачено частково суму заборгованості в розмірі 5 000,00 грн. в процесі розгляду даної справи, то провадження в цій частині підлягає припиненню. Зважаючи на подання представником позивача заяви б/н від 23.06.2014 року про відмову від стягнення штрафу за ненадання довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей в сумі 10 942,40 грн., суд припинив провадження в цій частині, керуючись п. 4 ч. 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 року по справі №910/10540/14 в частині стягнення з ТОВ «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек» на користь ТОВ «Маврітекс» 10 180, 81 грн. пені, 13 367, 84 грн. 20% річних, 12 254, 88 грн. інфляційних нарахувань та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Маврітекс» про стягнення з ТОВ «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек» 10 180, 81 грн. пені, 13 367, 84 грн. 20% річних, 12 254, 88 грн. інфляційних нарахувань відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує на те, що судом неправомірно стягнуто 20% річних замість 3%, як то передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України та не перевірено правильність нарахування штрафних санкцій. Крім того, на думку апелянта, Господарським судом міста Києва в рішенні від 23.06.2014 року було неправильно розподілено судові витрати. Також, скаржник наголошує, що суд, приймаючи рішення, не дослідив у повній мірі обставини справи та не з'ясував, що позивачем не було направлено на адресу відповідача претензію, як засіб досудового врегулювання спору на виконання вимог Господарського процесуального кодексу України. Крім того, відповідач наголошує, що судом першої інстанції не було перевірено правильність здійсненого позивачем нарахування сум штрафних санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2014 року у справі №910/10540/14 апеляційну скаргу ТОВ «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г. та Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 03.09.2014 року.

Представник позивача 03.09.2014 року подав через канцелярію суду відзив вих.№324 від 02.09.2014 року на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 року по справі № 910/10540/14 є законним і обґрунтованим. На підставі викладеного позивач у відзиві просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 року по справі № 910/10540/14 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек» без задоволення.

В судовому засіданні 03.09.2014 року представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутністю відповідача, надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В судове засідання 03.09.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань не подавав, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №04116 1130008 5 від 15.07.2014 року.

Оскільки, відповідач належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, колегія суддів вирішила розглядати справу за наявними матеріалами.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25.11.2013 року між ТОВ «Маврітекс» (надалі - постачальник) та ТОВ «М'ясо-виробничий комплекс «Панвітек» (надалі - покупець) було укладено договір поставки № 28 (а.с. 13-15) (надалі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність покупця сільськогосподарську продукцію, кормові добавки (надалі іменується «товар»), вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно та в повній мірі здійснити його оплату.

У відповідності до п. 1.2. договору, найменування, асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.3.2. договору, поставка партії товару здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання від покупця 100% передоплати вартості партії товару.

Згідно з п. 3.7. договору, датою поставки товару є дата, вказана у видатковій накладній.

Пунктом 3.8. договору передбачено, що факт отримання партії товару покупцем засвідчується підписом та печаткою покупця на видатковій накладній.

Покупець зобов'язаний оплатити фактично поставлену йому кількість товару, якщо кількість відповідає встановленим в п.4.1. цього договору критеріям (п. 4.2. договору).

З матеріалів справи вбачається, що в період з 25.12.2013 року по 10.04.2014 року постачальником (позивачем) було поставлено покупцю (відповідачу) товар на загальну суму 218 848,00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 85 від 25.12.2013 року на суму 21 750,00 грн.(а.с.16), № 13 від 14.01.2014 року на суму 36 250,00 грн. (а.с. 17), № 18 від 17.01.2014 року на суму 62 848,00 грн. (а.с. 18), № 34 від 23.01.2014 року на суму 21 750,00 грн. (а.с. 19), № 55 від 31.01.2014 року на суму 29 000,00 грн. (т. 1 а.с. 20), № 220 від 26.03.2014 року на суму 29 750,00 грн. (а.с. 21), № 234 від 31.03.2014 року на суму 8 750,00 грн. (а.с. 22), № 292 від 10.04.2014 року на суму 8 750,00 грн. (а.с. 23). Товар отриманий покупцем, про що свідчить підпис та печатка на видаткових накладних.

Крім того, в підтвердження прийняття товару за договором покупцем, в матеріалах справи наявні наступні товарно-транспортні накладні, а саме: № 99 від 25.12.2013 року (а.с. 24-25), № 152 від 14.01.2014 року (а.с. 26-27), № 156 від 17.01.2014 року (а.с. 28-29), № 189 від 23.01.2014 року (а.с. 30-31), № 212 від 31.01.2014 року (а.с. 32-33), № 613 від 26.03.2014 року (а.с. 34-35), № 614 від 31.03.2014 року (а.с. 36-37), № 615 від 10.04.2014 року (а.с. 38-39).

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином. Проте, в порушення умов договору, відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару не виконано, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 214 513,88 грн.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою договір №28 від 25.11.2013 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вже було зазначено, на виконання умов договору позивачем поставлялася, а відповідачем приймалась продукція на загальну суму 214 513,88 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з п. 6.5. договору, оплата партій товару, що поставляється за цим договором, здійсняється у формі 100% предоплати вартості партії товару. В разі поставки постачальником партії товару без здійснення покупцем попередньої оплати, оплата поставленої партії товару здійснюється протягом 1 (одного) банківського дня з моменту поставки партії товару.

Як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем було сплачено частину основного боргу в розмірі 5 000,00 грн.; позивачем оплату суми частини основного боргу підтверджено.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність предмету спору в частині стягнення 5 000,00 грн. основного боргу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що провадження у справі в цій частині підлягало припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, наявність заборгованості відповідача у розмірі 209 513,88 грн. (214 513,88 грн. - 5 000,00 грн.) підтверджено матеріалами справи, та правомірно стягнуто судом першої інстанції.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за ненадання довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей у сумі 10 942,40 грн. суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявна заява б/н від 23.06.2014 року представника позивача про відмову від стягнення штрафу у сумі 10 942,40 грн., в межах ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що провадження у справі підлягає припиненню, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Зважаючи на те, що відмова позивача від частини позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі № 910/10540/14 в частині стягнення з відповідача штрафу за ненадання довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей у сумі 10 942,40 грн.

Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 180,81 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12 254,88 грн.

Щодо стягнення суми пені, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.1. договору, у разі прострочення грошового зобов'язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення за весь період прострочки.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 10 180,81 грн. нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 20% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2. договору, сторони передбачили інший розмір річних ніж встановлений ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме у розмірі 20%, що не суперечить чинному законодавству, тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 20% річних у розмірі 13 367,81 грн.

Стосовно тверджень апелянта про неправильний розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями ч. 7 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Статтею 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що становить 1827,00 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080,00 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Крім того, відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 1218,00 грн.

Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено на загальну суму 245 317,41 грн. (209 513,88 грн. + 10 180,81 грн. + 13 367,84 грн. + 12 254,88 грн.).

Як вже зазначалось, в частині стягнення 5 000,00 грн. основного боргу провадження у справі №910/10540/14 припинено у зв'язку зі сплатою відповідачем грошових коштів.

Оскільки станом на час надходження позову до суду та винесення судом ухвали про порушення провадження у справі борг у сумі 5 000,00 грн. існував, та відповідач є винним у виникненні даної заборгованості та зверненні позивача до суду з вимогами у цій частині, то судовий збір у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України за вимоги в цій частині стягується з відповідача на користь позивача.

Таким чином, судовий збір становить 5 006,35 грн. з розрахунку 245 317,41 грн. * 2% + 5 000,00 грн. * 2% = 5 006,35грн.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 006,35 грн.

Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що позивачем не дотримано вимог ст. 5-7 Господарського процесуального кодексу України щодо досудового врегулювання спору (строку розгляду претензії), відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до п.3.17.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя.

Колегія суддів зазначає, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно використовує таке право, виходячи з власних інтересів.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не проведено розрахунків нарахування штрафних санкцій відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки судом апеляційної інстанції проведено додаткові розрахунки, за яких встановлено арифметичну правильність нарахування пені, 20% річних та інфляційних втрат.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для Господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого Господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 року у справі №910/10540/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясо-виробничий комплекс «Панвітек» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 року у справі №910/10540/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 року у справі №910/10540/14 залишити без змін.

3. Справу №910/10540/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз