Ухвала

від 15.07.2014 по справі 17/182

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2014 р. м. Київ К-36292/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 по справі № 17/182/5018

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємцем в судовому порядку оскаржено податкові повідомлення-рішення від 19.10.2007 № 0004351702/0 та № 0004361702/0, якими позивачеві державним податковим органом визначено суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) і податку з доходів фізичних осіб у сумі 9 385,00 грн. та 21 238,00 грн. відповідно та фінансові санкції - 4 692,50 грн.

До початку судового розгляду справи по суті позивач подав письмову заяву про зміну позовних вимог, згідно якої Підприємець вважає, що податкове зобов'язання в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 579,06 грн. донараховано правомірно, в іншій частині податкові зобов'язання згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень - безпідставно.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 25.05.2010 позовні вимоги, з урахуванням зміни позовних вимог, задоволено.

Апеляційний адміністративний суд постановою від 21.10.2010 судове рішення першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення Державна податкова інспекція прийняла на підставі акта від 08.10.2007 про результати виїзної планової перевірки Підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2007, у ході якої встановлено порушення останнім п. 4.1 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР) та пп. "в", "є" п. 1 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб"(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 889-IV), що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ та податку з доходів фізичних осіб за вказаний період.

З позиції контролюючого органу порушення позивачем Закону № 168/97-ВР полягало у реалізації позивачем товару (ковбасні вироби) за ціною, нижчою від ціни придбання, а порушення вимог Закону № 889-IV зводилось до віднесення до складу валових витрат суми ПДВ, сплаченої в ціні придбаного товару (послуг), та витрат з придбання товарів (послуг), одні з яких не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а інші не підтверджені первинними документами, оскільки останні не містять інформації, що саме Підприємець несла витрати у сумах, вказаних у чеках. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки факти вказаних порушень зафіксовано без посилання на первинні або інші документи, які відображаються в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ринкова ціна формується за домовленістю та волевиявленням сторін, тому, з урахуванням отриманого позивачем від виробника ковбасних виробів права на знижку реалізуємого товару згідно умов договору та рахунку № 36 щодо коригування кількісних та вартісних показників, висновки державного податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ є хибними. Відносно понесених позивачем витрат на послуги з перевезення за відсутності у контрагента дозвільних документів на право здійснення певної діяльності (ліцензії), витрат на закупівлю будівельних товарів та палино - мастильних матеріалів, та витрат на послуги з ремонту холодильного обладнання, суд, вирішуючи спір, виходив з того, що висновки акту перевірки щодо вказаних позивачем порушень зроблено з порушенням Порядку оформлення результатів документальних, виїзних планових та позапланових перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

В основу висновків суду апеляційної інстанції про скасування судового рішення першої інстанції та відмову у позові покладено ті ж підстави, що і у акті перевірки.

Так, згідно з п. 1.6 та п. 1.7 Розділу I Порядку оформлення результатів документальних, виїзних планових та позапланових перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які стосуються фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства. Факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як визначено пп. 2.3.2 розділу II Порядку № 327, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства, зокрема, необхідно: - зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; - зазначити перелік документів, що не були надані у ході здійснення перевірки.

Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів/та різного роду висновків щодо дій посадових осіб підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, акт перевірки містить лише констатацію факту порушення , будь - які докази щодо обґрунтування ціни, яка не відповідає рівню звичайних цін, акт перевірки не містить, як і щодо висновків про допущення позивачем інших порушень податкового законодавства, які зроблено без посилання на будь - які первинні документи, аналізу зустрічних перевірок контрагентів тощо.

Також слід зазначити, що згідно пп. 1.20.1 п. 20 ст. 1 Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (роботи, послуги).

Пунктом 1.20.8 ст. 1 Закону № 334/94-ВР зазначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, відповідачем не був проведений повний аналіз цін на товари даного виду, не були використані статистичні дані внутрішнього ринку, не дотримані вимоги щодо пояснення звичайної ціни та не досліджена маркетингова політика по продажу даного виду продукції.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

Також і відсутність ліцензії у контрагента позивача не може бути підставою для донарахування сум податку з доходів фізичних осіб позивачеві, оскільки юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлена ст. 22 Закону України від 01.06.2000 № 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" , яка, у випадку здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що потребує ліцензії, за відсутності такої ліцензії, застосовується уповноваженим органом.

Недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, також не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу валових витрат, оскільки незначні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг, оскільки в силу відсутності визначення поняття "податковий облік" в чинному законодавстві на момент виникнення спірних правовідносин та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) та податковий облік - це різні поняття.

А витрати, пов'язані з ремонтом орендованого майна, за допомогою якого платник податків здійснює безпосередньо свою діяльність, в будь-якому випадку мають господарську спрямованість і повинні ставитися до валових витрат.

Наведені обставини справи свідчать про помилковість висновків апеляційного суду щодо відмови у позові, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 по справі № 17/182 скасувати та залишити в силі постанову Господарського суд Полтавської області від 25.05.2010.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

Л.В. Ланченко