Ухвала

від 09.09.2014 по справі 2а-10936/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2014 року м. Київ К/9991/30857/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року

у справі № 2а-10936/10/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Кліо-інтер»

про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва; позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Кліо-інтер» (далі - ТОВ «НВФ «Кліо-інтер»; відповідач) про стягнення активів у рахунок погашення податкового боргу в розмірі 151 669,50 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2010 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року та прийняття нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірна сума податкового боргу виникла внаслідок несплати відповідачем самостійно визначених в поданих деклараціях № 103834 від 22 січня 2001 року, № 100364 від 11 серпня 2003 року, № 170685 від 22 грудня 2003 року, № 213742 від 11 травня 2004 року, № 116226 від 09 серпня 2004 року, № 177722 від 09 листопада 2004 року, № 116843 від 09 серпня 2006 року сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, донарахованих за результатами проведеної перевірки, штрафу за відчуження активів, що знаходились у податковій заставі, визначеного податковим повідомленням-рішенням № 0000182612 від 18 лютого 2003 року, а також нарахованої пені.

Підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) передбачено, що узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону № 2181 -III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону № 2181 -III податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

Як з'ясовано судами, податковим органом сформовано першу податкову вимогу № 1/181 від 26 жовтня 2001 року та другу податкову вимогу № 2/932 від 25 березня 2002 року.

Разом з тим, належних доказів на підтвердження надіслання вказаних податкових вимог на адресу платника податків, складання актів про неможливість вручення таких податкових вимог, розміщення їх на дошці податкових оголошень тощо позивачем не надано.

Крім того, постановою Господарського суду м. Києва від 20 червня 2007 року у справі № 11/412, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року, встановлено, що ТОВ «НВФ «Кліо-інтер» в повному обсязі погашено податковий борг, визначений ДПІ у Святошинському районі м. Києва в другій податковій вимозі № 2/932 від 25 березня 2002 року.

За змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене вказаною процесуальною нормою звільнення від доказування не має абсолютного характеру та не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

В розглядуваній ситуації доводи контролюючого органу про відсутність доказів сплати відповідачем податкового боргу, визначеного в другій податковій вимозі № 2/932 від 25 березня 2002 року, спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій платіжними дорученнями, а позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження своєї позиції не подано.

З огляду на викладене та враховуючи звернення ДПІ у Святошинському районі м. Києва з позовом до суду частково з порушенням строків стягнення, передбачених пунктом 15.2 статті 15 Закону № 2181-III, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Острович С.Е.

Федоров М.О.