Постанова

від 07.10.2014 по справі 910/9294/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа№ 910/9294/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Краюшкіна О. В. - представник за довіреністю від 16.09.2014

від відповідача: не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «Ера»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014

у справі № 910/9294/14 (суддя Спичак О. М.)

за позовом Торгово-консалтингового центру «Південкабельзбут» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «Ера»

про стягнення 390 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 390 000 грн. за поставлений за видатковими накладними №0093 від 03.02.2012, №0103 від 07.02.2012, №0100 від 06.02.2012, № 1251 від 10.09.2012, № 0188 від 12.03.2012, № 0169 від 27.02.2012, № 0297 від 22.03.2012, № 0419 від 10.04.2012, № 0506 від 03.05.2012, № 0596 від 23.05.2012, № 0706 від 11.06.2012, № 1630 від 09.11.2012, № 0604 від 05.06.2013, але неоплачений товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2014, повний текст якого підписаний 01.07.2014, у справі № 910/9294/14 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за спірними накладними товару.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «Ера» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 по справі № 910/9294/14 та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «Ера» зазначило про те, що спірне рішення є безпідставним та таким, яке винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач зазначив про те, що між позивачем та відповідачем виникли господарські правовідносини з приводу поставки товару, які не врегульовані жодним письмовим договором та існують на підставі усних домовленостей, а отже, сторони не дійшли згоди як щодо строків поставки товару, так і щодо строків оплати за нього.

Також відповідач зазначив про те, що відповідно до опису вкладення позивач при зверненні до суду з даним позовом направив відповідачу неповний перелік документів, доданих до позовної заяви, з огляду на що суд першої інстанції мав повернути позовну заяву та додані до неї документи без розгляду з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Крім цього, відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було ним заявлено для надсилання відповідачеві копії матеріалів, які не були додані до позовної заяви.

Ухвалою від 21.07.2014 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С. А., Сітайло Л. Г. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «Ера» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014, враховуючи перебування судді Пашкіної С. А. у відпустці, вирішено здійснити розгляд справи № 910/9294/14 у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О. М., Сітайло Л. Г.

Відповідач в жодне судове засідання представників не направив, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Як слідує з матеріалів, справи на підставі виставлених позивачем рахунків-фактур за видатковими накладними №0093 від 03.02.2012 на суму 426 307,20 грн., №0103 від 07.02.2012 на суму 62 769 грн., №0100 від 06.02.2012 на суму 33 433,28 грн., № 1251 від 10.09.2012 на суму 320 352 грн., № 0188 від 12.03.2012 на суму 393 672 грн., № 0169 від 27.02.2012 на суму 9 450 грн., № 0297 від 22.03.2012 на суму 1 691,16 грн., № 0419 від 10.04.2012 на суму 686 766 грн., № 0506 від 03.05.2012 на суму 5 184 грн., № 0596 від 23.05.2012 на суму 371 520,60 грн., № 0706 від 11.06.2012 на суму 1 980 грн., № 1630 від 09.11.2012 на суму 61 666,92 грн., № 0604 від 05.06.2013 на суму 67 719 грн. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 442 511,16 грн. Факт поставки товару на вказану суму також підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями податкових накладних, довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а.с. 8-59).

В рахунок оплати спірного товару відповідач перерахував позивачеві 2 048 789,24 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками за банківського рахунку позивача (а.с. 62-77).

Крім того, відповідач повернув зворотну тару на загальну суму 3 721,92 грн., що підтверджується доданим до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних (повернення) № ВП-0000008 від 15.08.2013 на суму 2 055 грн., № ВП-0000009 від 15.08.2013 на суму 1 666,92 грн. (а.с. 60-61)

Отже, неоплаченим залишився товар на загальну суму 390 000 грн. (2 442 511,16 - 2 048 789,24 - 3 721,92) грн.

Як слідує з наявної в матеріалах справи копії акту звірки взаємних розрахунків станом на 24.02.2014 (а.с. 95), відповідач проти наявності спірної заборгованості не заперечив.

З огляду на те, що спірний товар відповідач повністю не оплатив, позивач звернувся до відповідача з вимогами від 04.02.2014, в яких просив оплатити товар, поставлений за видатковою накладною № 1251 від 10.09.2012 на суму 320 352 грн. (а.с. 82) та за видатковою накладною № 0596 від 23.05.2012 на суму 371 520,60 грн. (а.с. 85)

На вказані вимоги відповідач відповів листом № 13 від 24.02.2014 (а.с. 94), в якому визнав заборгованість в сумі 390 000 грн. та просив погодити погашення даної заборгованості за визначеним відповідачем графіком.

З матеріалів справи слідує та сторонам не заперечується, що сторонами графік погашення заборгованості погоджений не був, а відповідач спірну заборгованість не погасив, наслідком чого і стало звернення позивача до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача в повному обсязі, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України та ГК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаних видаткових накладних та довіреностей у спрощений спосіб укладено договори поставки, за якими позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.

При укладенні цих договорів сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За правилами ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи викладені вище обставини та положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість спірного товару в момент прийняття товару або підписання товаророзпорядчих документів на нього, тобто в день підписання відповідної видаткової накладної.

Вказана правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», яким, зокрема, встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена й у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10 та від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011.

Вказаним вище спростовуються послання відповідача на те, що у спірному випадку сторонами не погоджений строк оплати спірного товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обв'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Обов'язок відповідача оплатити товар в день підписання відповідної видаткової накладної обумовлений вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання (в даному випадку актом цивільного законодавства - примітка суду), то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за спірними накладними товару на суму 390 000 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 390 000 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо посилань відповідач на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а сама на те, що відповідно до опису вкладення, позивач при зверненні до суду з даним позовом направив відповідачу не повний перелік документів, доданих до позовної заяви, з огляду на що суд першої інстанції мав повернути позовну заяву та додані до неї документи без розгляду з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України, слід зазначити таке.

У клопотанні суду першої інстанції про відкладення розгляду справи (а.с. 130-132) відповідач посилається на те, що позивач не направив йому копії таких документів: платіжного доручення про сплату судового збору, виписок з банківського рахунку позивача, листа відповідача з доданим актом звірки взаєморозрахунків, витягу з ЄДВ стосовно позивача, довідки про поточний рахунок у банківських установах та заяви про забезпечення позову з платіжним дорученням про сплату судового збору.

Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що в будь-якому випадку встановлення факту ненаправлення позивачем відповідачу копій всіх доданих до позовної заяви документів після порушення провадження у справі, згідно з приписами ГПК України, не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції на задоволення клопотання відповідача ухвалою від 06.06.2014 вже відкладав розгляд справи, і відповідачем не надано доказів того, що в період з 19.05.2014 (дата порушення провадження у справі) до 24.06.2014 (дата подання клопотання про відкладення розгляду справи) відповідач був з об'єктивних причин позбавлений можливості ознайомитись з матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «Ера» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/9294/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «Ера».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-монтажна компанія «Ера» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/9294/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2013 у справі № 910/9294/14 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9294/14.

Повний текст постанови складено: 13.10.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді О.М. Баранець

Л.Г. Сітайло