Постанова

від 09.10.2014 по справі 826/10146/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 09 жовтня 2014 року                  16:36                        № 826/10146/14 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомПриватного підприємства «Альфа-Тех» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві    провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.2014 року №0009322205 та №0009332205, -      ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство «Альфа-Тех» (надалі – позивач або ПП «Альфа-Тех») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі – відповідач або ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.2014 року №0009322205 та №0009332205. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом безпідставно, оскільки, як стверджує останній, ПП «Альфа-Тех» не порушувало вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними обліковими документами. У судове засідання 06.10.2014 року з'явилися представники сторін. Представники позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено про законність та обґрунтованість прийнятих ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з підстав встановлення під час перевірки позивача факту нереальності проведення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Едветайзинг-Експерт», що за правилами діючого податкового законодавства позбавляє платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту по таким операціям. Суд у судовому засіданні 06.10.2014 року на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.    Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Альфа-Тех» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Едветайзинг-Експерт» за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року, у зв'язку з чим складено акт від 12.06.2014 року №1155/26-59-22-05/35894741 (надалі – акт перевірки). За результатами вищезазначеної перевірки контролюючим органом зроблено висновки про наступні порушення ПП «Альфа-Тех» податкового законодавства: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами і доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 59     479,00 грн., в т.ч. 4 кв. 2012 року на суму 59     479,00 грн.; п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами і доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 51     721,00 грн., в т.ч. за вересень 2011 року на суму 48     001,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 3     720,00 грн., що призвело до порушення п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 51     721,00 грн., в т.ч. за вересень 2011 року на суму 48     001,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 3     720,00 грн. На підставі викладеного вище, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.07.2014 року: №0009332205, яким ПП «Альфа-Тех» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем – 59     479,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 14     870,00 грн.; №0009322205, яким ПП «Альфа-Тех» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем – 51 721,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 12 930,00 грн. Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами виявлених порушень з боку ПП «Альфа-Тех» в звітних (податкових) періодах з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року. Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.   Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі – ПК України). Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України). Приписами абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України). Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. В свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України). В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій –  не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України). Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи –  продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України). Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України). При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України). Так, наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року №969 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної, який набрав чинності 10.01.2011 року та втратив чинність 16.12.2011) (надалі – Порядок №969). Відповідно до п. 6.2 Порядку №969, податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Не дає права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду (п. 6.3 Порядку №969). Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою (п. 16 Порядку №969). Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №969 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі – Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ – документ,  який  містить  відомості  про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В свою чергу, підставою   для   бухгалтерського   обліку   господарських операцій  є  первинні  документи,  які  фіксують  факти здійснення господарських операцій.  Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції,  а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.  Для контролю та  впорядкування оброблення   даних   на   підставі   первинних  документів  можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996). Первинні  та  зведені  облікові  документи   можуть   бути складені  на  паперових  або  машинних  носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг  господарської операції, одиницю  виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних   за  здійснення  господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996). Нормативно-правовим актом, який встановлює  порядок  створення,  прийняття  і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів,    облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та  госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі –  підприємства),  установ та організацій,  основна  діяльність  яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі – установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі – Положення №88). Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції,   включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.  Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна,  капіталу,  зобов'язань  і фінансових результатів. Первинні  документи  повинні  бути  складені у момент проведення кожної  господарської операції або,  якщо це неможливо, безпосередньо після  її  завершення.  При  реалізації  товарів  за готівку допускається   складання  первинного  документа  не  рідше одного разу на день на  підставі  даних  касових  апаратів,  чеків тощо.  Для  контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть  складатися  зведені  документи  (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88). Первинні  документи,  створені  в електронному вигляді, застосовуються  у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства    про    електронні    документи   та   електронний документообіг. На вимогу   контролюючих   або   судових   органів  та  своїх контрагентів підприємство,  установа зобов'язані за  свій  рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88). Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування  підприємства,  установи,  від імені яких складений   документ, назва документа  (форми),  дата і місце складання,  зміст  та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської  операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції  і  правильність  її оформлення, особистий чи електронний підпис  або  інші  дані,  що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала  участь  у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть  бути  включені  додаткові  реквізити: ідентифікаційний код підприємства,  установи з Державного реєстру, номер документа,  підстава  для  здійснення  операцій,  дані   про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88). Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків. Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11. Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Едветайзинг-Експерт». Як вбачається з матеріалів справи,  між позивачем (Замовник) та ТОВ «Едветайзинг-Експерт» (Виконавець) укладено наступні договори: 1.          договір №2 субпідряду на виконання робіт від 05.09.2011 року, згідно якого сторони погодили, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строку виконувати за плату роботи по формуванню компонентів фурнітури для виробництва меблів, розкрою заготовок для пакування, переобладнання коркових виробів та інші роботи (надалі іменуються «роботи»), а Замовник зобов'язується оплачувати такі роботи. Всі роботи, що є змістом даного Договору, виконуються з матеріалів Замовника, які останній передає Виконавцеві за відповідним актом, який є невід'ємною частиною договору. При цьому, загальна сума Договору складає 288     000,00 грн. (п. 3.1 договору №2 субпідряду на виконання робіт від 05.09.2011 року). Здавання робіт Виконавцем та прийняття їх результатів Замовником оформлюється актом виконаних робіт, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного виконання робіт (п. 3.4 договору №2 субпідряду на виконання робіт від 05.09.2011 року). На підтвердження факту виконання робіт, передбачених умовами договору №2 субпідряду на виконання робіт від 05.09.2011 року, у матеріалах справи міститься копія акту приймання виконаних робіт від 27.09.2011 року, зі змісту якого вбачається, що, отримавши від Замовника матеріали для подальшої переробки за актами прийому-передачі №1 від 05.09.2011 року, №3 від 09.09.2011 року, №5 від 23.09.2011 року, Виконавець передав, а Замовник прийняв відповідні роботи, вартість яких складає 288     000,00 грн., включаючи ПДВ, із зазначенням, що комплекти та заготовки передані Замовнику згідно актів прийому-передачі №2 від 08.09.2011 року, №4 від 20.09.2011 року, №6 від 26.09.2011 року. На підтвердження товарності (реальності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів: -          актів прийому-передачі №1 від 05.09.2011 року, №3 від 09.09.2011 року, №5 від 23.09.2011 року, зі змісту яких вбачається, що Замовник передав, а Виконавець прийняв для подальшої переробки згідно договору №2 від 05.09.2011 року матеріали на суму 176     446,04 грн., 42     646,92 грн. та 42     428,36 грн. згідно з вказаним переліком; -          актів прийому-передачі №2 від 08.09.2011 року, №4 від 20.09.2011 року, №6 від 26.09.2011 року, зі змісту яких вбачається, що Виконавець передав, а Замовник прийняв сформовані комплекти, згідно договору №2 від 05.09.2011 року на суму 105     715,85 грн., 56     990,18 грн., 98     815,29 грн. згідно з вказаним переліком; -          податкової накладної від 27.09.2011 року №92713 на суму з ПДВ 288     000,00 грн. В якості доказів оплати виконаних контрагентом робіт у матеріалах справи містяться копії акту прийому-передачі векселів до договору №2 про виконання робіт від 05.09.2011 року від 30.09.2011 року, простого векселя серія АА 0661775 від 30.09.2011 року на суму 276     000,00 грн. та виписки з банківського рахунку позивача на суму 12     000,00 грн. 2. договір №3 субпідряду на виконання робіт від 05.10.2011 року, згідно з яким сторони погодили, що в порядку та умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в Договорі строк виконувати за плату роботи по формуванню комплектів фурнітури для виробництва меблів, розкрою заготовок для пакування, переробці коркових виробів та інші роботи (надалі іменуються «роботи»), а Замовник зобов'язується оплачувати такі роботи. Всі роботи, які є змістом даного Договору, виконуються з матеріалів Замовника, які останній передає Виконавцеві за відповідним актом, який є невід'ємною частиною договору. За виконання передбачених Договором робіт Замовник виплачує виконавцю винагороду відповідно до актів приймання виконаних робіт. Загальна сума договору складає 22     320,00 грн. (п. 3.1 договору №3 субпідряду на виконання робіт від 05.10.2011 року). Здавання робіт Виконавцем та прийняття їх результатів Замовником оформлюється актом виконаних робіт, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного виконання робіт (п. 3.4 договору №3 субпідряду на виконання робіт від 05.10.2011 року). В якості додатка №1 до договору №3 від 05.10.2011 року сторонами затверджено технічне завдання, згідно з яким має бути підготовлена та укомплектована стрічка пароізоляційна та стрічка гідроізолююча із зазначенням найменування та кількості останніх. У відповідно до наявної у матеріалах справи копії акту приймання виконаних робіт від 28.10.2011 року, сторони погодили, що, отримавши від Замовника матеріали для подальшої переробки за актом прийому-передачі №1 від 18.10.2011 року та у відповідності до умов договору №3 про виконання робіт від 05.10.2011 року на підставі завдання Замовника, Виконавець передав, а Замовник прийняв наступні роботи: перепаковані просочені стрічки, передані Замовнику згідно акту прийому-передачі №2 від 20.10.2011 року, із зазначенням вартості виконаних робіт у розмірі 22     320,00 грн. На підтвердження товарності (реальності) вищезазначеної фінансово-господарської операції позивачем надано суду копії наступних документів: -          акту прийому-передачі №1 від 18.10.2011 року, зі змісту якого вбачається, що Замовник передав, а Виконавець прийняв для подальшої переробки згідно договору №3 від 05.10.2011 року матеріали на суму 13     460,25 грн. згідно з вказаним переліком; -          актів прийому-передачі №2 від 20.10.2011 року, зі змісту якого вбачається, що Виконавець передав, а Замовник прийняв перепаковані та просочені стрічки, згідно договору №3 від 05.10.2011 року на суму 13     460,25 грн. згідно з вказаним переліком; -          податкової накладної від 28.10.2011 року №2805 на суму з ПДВ 22 320,00 грн. Водночас, згідно наявної у матеріалах справи картки рахунку: 631: Конрагенти: Едветайзинг-Експерт ТОВ: Замовлення: Договір ДГ-0000019 (05.10.11) за 2011 рік, наявне кредитове сальдо у розмірі 22     320,00 грн. За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88. Слід також зазначити, що контролюючим органом не заперечувалося факту формування валових витрат та податкового кредиту, який став об'єктом перевірки, на підставі саме вказаних вище документів первинно облікової звітності. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ПП «Альфа-Тех» мало ділову мету, укладаючи вказані правочини з ТОВ «Едветайзинг-Експерт», що підтверджується наступним. Згідно пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) –  причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. На підтвердження вищевикладеного, у матеріалах справи наявні копії договорів та первинно облікових документів, пов'язаних з подальшою реалізацію робіт, виконаних ТОВ «Едветайзинг-Експерт» на замовлення позивача. Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Едветайзинг-Експерт») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстрована в якості платника податку на додану вартість або того, що реєстрація останнього платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні у матеріалах справи копії первинних облікових докумен6тів, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «Едветайзинг-Експерт», відповідають встановленим вимогам податкового законодавства. При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі акту від 31.05.2012 року №1630/22-8/35195412 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Едветайзинг-Експерт» щодо підтвердження господарських відносин з платника податків за період з 01.04.2011 року по 30.11.2011 року,  оскільки, інформація, викладена в останньому, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у вказаного вище товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб. В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. При цьому, приписами ч. 2  ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності. Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податку-контрагентами, шляхом позбавлення його права на податковий кредит. Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивач при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом – ТОВ «Едветайзинг-Експерт» – діяв як добросовісний платник. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено. Слід також зазначити, що приписами ст. 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України)     встановлено презумпцію правомірності правочину. За змістом     ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Відповідно до пункту 18     Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за     статтею 228 Цивільного кодексу України     має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Положеннями ч. 4 ст. 70 КАС України,     встановлено, що обставини, які за     законом     повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності. При цьому, згідно ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. В свою чергу, відповідачем не надано суду доказів вини посадових осіб позивача та/або його контрагента в порушенні публічного порядку, а саме: вироку суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки, так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено. Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, а сторонами не спростовано факту дійсності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Едветайзинг-Експерт». Враховуючи все викладене, суд, з урахуванням вищезазначених висновків та встановлених обставин у даній справі, дійшов висновку про необґрунтованість висновків ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про збільшення ПП «Альфа-Тех» розміру грошового зобов'язання з податків на додану вартість та прибуток приватних підприємств за результатами фінансово-господарських операцій останнього з ТОВ «Едветайзинг-Експерт» за первіряємий період, а, отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 01.07.2014 року №0009322205 та №0009332205 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії. Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: 1.          Позов задовольнити у повному обсязі. 2.          Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 01.07.2014 року №0009322205 та №0009332205. 3.          Стягнути на користь Приватного підприємства «Альфа-Тех» (ідентифікаційний код: 35894741, адреса: 04053, м. Київ, вул. Юрія Коцюбинського, 7, офіс 2) судові витрати у розмірі 278,00 грн. (двохсот сімдесяти восьми грн. 00 копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (ідентифікаційний код: 38728711, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26). Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                           Т.О. Скочок