Постанова

від 06.10.2014 по справі 910/9584/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2014 р. Справа№ 910/9584/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена енергія Т»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 21.07.2014

у справі № 910/9584/14 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавушка ВП», м. Вишневе,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена енергія Т», м. Київ,

про стягнення 109 263,79 грн

за участю представників:

від позивача: Хвалинський А.Б. - директор ТОВ «Журавушка ВП»;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Журавушка ВП» (надалі - ТОВ «Журавушка ВП») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена енергія Т» (надалі - ТОВ «Зелена енергія Т») про стягнення заборгованості в сумі 109 263,79 грн, з яких 87 500,00 грн основного боргу та 21 763,79 грн пені, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати виконаних позивачем робіт за договором підряду №1407/12 від 14.06.2012.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/9584/14 від 21.07.2014 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Зелена енергія Т» на користь ТОВ «Журавушка ВП» 87 500,00 грн основного боргу та 1 750,00 грн витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Зелена енергія Т» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2014 у справі №910/9584/14 в частині відмови у задоволенні заяви про відстрочку виконання судового рішення та відстрочити його виконання строком на шість місяців.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Пашкіна С.А., та призначено в судове засідання на 06.10.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 для розгляду справи №910/9584/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий - суддя Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Кропивна Л.В.

В судове засідання 06.10.2014 відповідач свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку позивача щодо розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача, враховуючи вимоги частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, з огляду на відсутність клопотань про продовження строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у справі матеріалами у відсутність уповноваженого представника відповідача.

В судовому засіданні 06.10.2014 представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

06.10.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши, на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 14.06.2012 між ТОВ «Журавушка ВП» (в тексті договору - виконавець) та ТОВ «Зелена енергія Т» (в тексті договору - замовник) був укладений договір підряду №1407/12 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого виконавець зобов'язується виконати роботи, передбачені п. 1.2 договору, а замовник зобов'язується прийняти якісно та належним чином виконані роботи і оплатити їх вартість на умовах та в порядку, передбаченому договором.

Згідно п. 1.2 договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати наступні роботи: «Реконструкція осушувальної системи р. Здвиж з метою захисту від підтоплення сільськогосподарських угідь в межах Бородянського району Київської області». Роботи складаються з розчистки каналів довжиною 4,362 км від органо-мінеральних відкладень, решток рослин, що накопичились в руслах у процесі замулення каналів. Місце виконання робіт: осушувально-зволожувальна система р. Здвиж, що знаходиться на території Бородянського району Київської області (Новогребельська, Дружнянська, Пилиповецька сільські ради).

Відповідно до п. 2.1. договору зміст та одиниці виміру (метри кубічні), обсяги та вартість одиниць виміру робіт визначаються за домовленістю сторін, на підставі протоколу погодження договірної ціни (додаток №2 до договору), договірної ціни (додаток №3 до договору) та кошторису на виконання робіт (додаток №4 до договору).

Згідно локального кошторису складеного виконавцем (додаток №4 до договору) загальний об'єм каналів торфища «Здвиж» довжиною 4,362 км, які підлягають очищенню та поглибленню становить 13,616 м куб. Відповідно до розрахунку виконавця, орієнтовна вартість очистки 1 м куб. каналів, включаючи розроблення ґрунту та планування площ бульдозерами, становить приблизно - 24,13 грн. Сторони домовились, що загальна вартість робіт (що плануються до виконання) згідно цього договору складає 328 578,26 грн без ПДВ (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору оплата загальної вартості робіт, фактично виконаних за цим договором, здійснюється замовником шляхом перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок виконавця наступним чином: авансовий платіж в розмірі 170 000,00 грн без ПДВ замовник сплачує виконавцю протягом 5 робочих днів після підписання сторонами цього договору. Цей платіж враховується як передплата (або часткова передплата) вартості робіт, що будуть закриті актом виконаних робіт по формі КБ-2в. В подальшому оплата виконаних робіт проводиться замовником протягом 5 робочих днів після підписання сторонами акта виконаних робіт по формі КБ-2в, в якому буде зазначатись вартість робіт.

Положеннями п. 3.1 договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором, згідно узгодженого сторонами календарного плану робіт (додаток № 5 до договору).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи з реконструкції осушувальної системи р. Здвиж з метою захисту від підтоплення сільськогосподарських угідь в межах Бородянського району Київської області на загальну суму 328 578,26 грн, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2012 року (а.с. 19-20) та Актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012 року №01 від 20.10.2012 (а.с. 21-25).

Однак, за твердженням позивача, в передбачений договором строк відповідач свої зобов'язання по оплаті виконаних робіт в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 87 500,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких вимагав погасити заборгованість за виконані за договором підрядні роботи, у відповідь на які відповідач надіслав лист №710-01/01 від 28.10.2013, яким заборгованість у сумі 87 500,00 грн визнав у повному обсязі, проте, враховуючи неможливість здійснити оплату у повному обсязі, просив здійснити розрахунки згідно графіка, відповідно до якого, останній зобов'язувався погасити заборгованість в сумі 87 500,00 грн протягом листопада 2013 року - травня 2014 року рівними частинами в сумі 12 500,00 грн щомісяця (а.с. 27-31).

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач погашення заборгованості в повному обсязі не здійснив, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо виконаних робіт від відповідача не надходило, тоді як відповідач у визначений строк оплату за виконані роботи не здійснив. При цьому, з огляду на те, що строк позовної давності у даному спорі в частині вимог про стягнення з відповідача пені сплинув до звернення позивача з даним позовом до суду, про що відповідачем у справі подано відповідну заяву про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, місцевий господарський суд відмовив в задоволенні цієї частини позову.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач визнавав заборгованість перед позивачем, однак, наголошував на наявності підстав для здійснення судом відстрочки виконання рішення суду строком на шість місяців.

Колегія суддів з даними доводами скаржника не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки договору підряду, за яким, відповідно до ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Стаття 854 ЦК України до обов'язків замовника, зокрема, відносить оплату виконаної підрядником роботи після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом або договором.

Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 ЦК України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.3 договору сторони встановили, що оплата виконаних робіт проводиться замовником протягом 5 робочих днів після підписання сторонами акта виконаних робіт по формі КБ-2в, в якому буде зазначатись вартість робіт.

Як було зазначено вище, Акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012 року на суму 328 578,26 грн підписано сторонами 20.10.2012, а відтак, враховуючи положення п. 2.3 договору, відповідач повинен був здійснити оплату до 25.10.2012 (включно).

Проте, як вірно встановлено місцевим господарським судом, всупереч вказаних приписів закону, умов укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо проведення повного розрахунку за виконані роботи, у зв'язку з чим за останнім на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 87 500,00 грн.

Вказаний розмір заборгованості підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2014 між ТОВ «Журавушка ВП» та ТОВ «Зелена енергія Т».

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що прийняття робіт, визначених умовами договору, відповідачем не спростовано, строк оплати відповідно до умов договору настав, доказів їх оплати у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечується відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 87 500,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, враховуючи, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за виконані роботи на підставі п. 5.6 договору позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої за розрахунком позивача за 540 днів прострочки, з урахуванням часткових оплат, станом на 29.04.2014 складає 21 763,79 грн.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 5.6 договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків оплати вартості виконаних робіт згідно п. 2.3 цього договору, він сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на той час, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на те, що відповідач повинен був оплатити виконані підрядні роботи у строк до 25.10.2012 (включно) та враховуючи положення ст. 253 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, місцевий господарський суд вірно встановив, що право пред'явити відповідачу вимогу про здійснення розрахунків зі сплати вартості виконаних підрядних робіт у позивача виникло з 26.10.2012.

При цьому, враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано - тобто 26.04.2013.

Разом з тим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач здійснив розрахунок пені за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань за договором, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, позаяк перевищує шестимісячний строк для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, а відтак позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав до суду заяву від 17.07.2014 (а.с. 48), якою просив суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне здійснення розрахунків за виконані підрядні роботи.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної норми встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Згідно ч. 5 п. 4.4.1 зазначеної Постанови Пленуму визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, строк позовної давності у даному спорі в частині вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне здійснення розрахунків зі сплати вартості виконаних підрядних робіт сплинув до звернення позивача з даним позовом до суду, який було подано 20.05.2014, що підтверджується відбитком штампу суду на позовній заяві, яка зареєстрована за вх. №9584/14 від 20.05.2014.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасне здійснення розрахунків за виконані підрядні роботи в сумі 21 763,79 грн.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором підряду №1407/12 від 14.06.2012 в сумі 87 500,00 грн та відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення пені у сумі 21 763,79 грн.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду на 6 календарних місяців, з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, а отже питання про відстрочку або розстрочку може розглядатись в ході судового розгляду при винесені рішення по справі.

В обґрунтування свого клопотання відповідач послався на те, що основним видом діяльності ТОВ «Зелена енергія Т» є надання послуг з теплопостачання, зокрема, постачання теплової енергії для соціальних об'єктів, що має сезонний характер. При цьому, відповідач знаходиться у тяжкому фінансовому стані, який спричинений саме відсутністю належної оплати за спожиту теплову енергію зі сторони споживачів таких послуг, що зумовлено їх недостатнім фінансуванням з місцевих бюджетів. У зв'язку з цим, за твердженням відповідача, у випадку задоволення позовних вимог та примусового виконання рішення суду останній опиниться в ще більш тяжкому фінансовому становищі.

На підтвердження свого фінансового стану відповідачем надано суду Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва (а.с. 46), згідно якого станом на 31.03.2014 дебіторська заборгованість ТОВ «Зелена енергія Т» становить 11 347 200,00 грн.

З огляду на те, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Слід враховувати, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наведені відповідачем підстави для відстрочки виконання судового рішення, зокрема, складне фінансове становище, не є виключними обставинами та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але й інших суб'єктів підприємницької діяльності в силу складних процесів в економіці.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Водночас, допущене відповідачем прострочення грошових зобов'язань має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану останнім господарську діяльність.

Зважаючи на вищенаведене, оскільки відповідач не довів наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2014 у справі №910/9584/14 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «Зелена енергія Т» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена енергія Т» на рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2014 у справі №910/9584/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2014 у справі №910/9584/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9584/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

Л.В. Кропивна