Постанова

від 22.09.2014 по справі 2а-7120/10/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2014 року Справа № 9104/29420/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Глушка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Рекламно-продюсерське агенство «Золота середина» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року у справі за позовом державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова до приватного підприємства «Рекламно-продюсерське агенство «Золота середина», товариства з обмеженою відповідальністю «Профліга» про застосування правових наслідків нікчемного правочину,-

В С Т А Н О В И В :

державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до приватного підприємства «Рекламно-продюсерське агенство «Золота середина», товариства з обмеженою відповідальністю «Профліга» в якому просила, з урахуванням уточнень (а.с. 28 т.2) застосувати до відповідачів правові наслідки нікчемного правочину

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року позовні вимог задоволено, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Профліга» на користь приватного підприємства «Рекламно-продюсерське агентство «Золота середина» 536140 (п'ятсот тридцять шість тисяч сто сорок) гривень та стягнуто з приватного підприємства «Рекламно-продюсерське агентство «Золота середина» в дохід державного бюджету 536140 (п'ятсот тридцять шість тисяч сто сорок) гривень.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції приватне підприємство «Рекламно-продюсерське агентство «Золота середина» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що у період з 7 березня 2008 року до 19 вересня 2008 року між ПП «РПА «Золота середина» та ТзОВ «Профліга» існували господарські відносини, які полягали в тому, що на підставі укладених договорів ТзОВ «Профліга» надало ПП «РПА «Золота середина»» послуги з розповсюдження юридичним особам в м.Києві поліграфічної продукції та послуги з реклами на радіо. Надання таких послуг підтверджується актами виконаних робіт - наданих послуг та податковими накладними, які наявні у матеріалах справи. Відповідно отримані послуги повністю оплачені приватним підприємством «ПП «»РПА «Золота середина»», що підтверджується банківськими виписками.

З 28 листопада 2008 року до 11 грудня 2008 року Шевченківською ДПІ проведена планова документальна виїзна перевірка ПП «РПА «Золота середина» за наслідками якої складений акт №254А340/23-118/32801146 «Про результати планової виїзної перевірки ПП «РПА «Золота середина» код за ЄДРПОУ 32801146 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2008 року». Жодних порушень податкового та бухгалтерського законодавства за господарськими операціями, які відбулися за участю ТзОВ «Профліга» та ПП «РПА «Золота середина»» в ході перевірки не виявлено. Зауважень про нікчемність або удаваність договорів між відповідачам акт не містить. Порушень у оформленні первинних документів (податкових накладних, актів виконаних робіт) перевірка не виявила. Факт здійснення господарських зобов'язань податковим органом у акті визнається. Незважаючи на позитивні за даними господарськими операціями для платника результати перевірки 24 березня 2009 року Шевченківська ДПІ звернулася з позовом про визнання недійсними вище вказаних господарських зобов'язань та застосування до відповідачів санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу. Як підстава для визнання недійсними господарських зобов'язань між відповідачами у позовній вимозі наводиться тільки факт неподання нашим контрагентом податкової звітності та включення його до обласного реєстру підприємств з ознаками фіктивності. При цьому предмети договорів не виключені законом із цивільного обігу, на надання послуг не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх реалізації.

Господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави. Державна реєстрація відповідачів не скасовувалася, в момент здійснення господарських операцій обидва контрагента були включені до бази платників ПДВ, їх свідоцтва платників ПДВ не були анульованими. Обидва підприємства і на час здійснення господарських операцій і на момент винесення рішення включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

При цьому апелянт вказував, що за аналогічних обставин, а саме, у випадку звернення органу ДПС до суду з позовом про стягнення з платника санкцій, передбачених ст.208 ГК України, після проходження ним податкової перевірки, яка не виявила порушень за спірними операціями, Вищий адміністративний суд відмовив у задоволенні позову податкового органу якраз з тих мотивів, що контрагент платника на час здійснення господарських операіай був включений до ЄДР, до бази платників ПДВ та сам платник успішно пройшов податкову перевірку - Ухвала ВАСУ від 8 листопада 2010 року від №25104/10 додається до апеляційної скарги.

Достатніми доказами наміру товариства з обмеженою відповідальністю «Профліга» на вчинення господарських зобов'язань з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, визнаний обвинувальний висновок від 29.09.2009 року, з якого вбачається, що директор ТзОВ «Профліга» ОСОБА_1 обвинувачується за статтею 362 ч.2 КК України (службова недбалість). Незважаючи на те, що оскаржувана постанова прийнята 1 березня 2011 року, тобто через один рік і п'ять місяців після обвинувального висновку, суд не витребував документи, за якими можна було би прийти до обгрунтованого висновку, чи була доведена вина даної посадової особи, чи набрав законної сили вирок суду про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 та дослідити зв'язок між злочином, скоєним директором ТзОВ «Профліга» та господарськими операціями, які є предметом судового розгляду.

Крім того апелянт зазначає, що обвинувальний висновок пред'являвся ОСОБА_1 не за статтями про фіктивне підприємництво або приховування від оподаткування, і взагалі ні за жодною із статей КК України «Злочини у сфері господарської діяльності». Однак позиція суду, яка полягає в тому, що будь-які правопорушення або злочин, скоєні працівниками ТзОВ «Профліга» мають юридичне значення для визнання недійсними господарських зобов'язань з контрагентами цього підприємства мала би логічно завершитися витребуванням відповідних документів та їх дослідженням, позаяк такий обвинувальний висновок врахований судом, як доказ по справі.

Аналогічним чином, обмежившись дотичним зауваженням про порушення кримінальної справи №141-23-52 від 05.09.2008 року проти посадових осіб товариства «Профліга» (фіктивне підприємництво), суд не витребував документи, за якими можна було би прийти до висновку, чи була доведена вина посадових осіб в рамках кримінальної справи, порушеної два з половиною роки назад, та в чому полягає зв'язок між скоєним злочином та господарськими операціями, які є предметом судового розгляду.

Без дослідження таких документів суд в принципі не міг прийняти обгрунтоване та законне рішення з огляду на вимоги статті 62 Конституції України, у відповідності до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду та ч.1 статті 92 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Суд не дослідив взаємний зв'язок між актом планової документальної виїзної перевірки нашого підприємства за наслідками якої складений акт №254А340/23-118/32801146 «Про результати планової виїзної перевірки ПП «РПА «Золота середина»» код за ЄДРПОУ 32801146 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.10.2006 року по 30.09.2008 року», яким підтверджено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат підприємством «РПА «Золота середина»» за господарськими зобов'язаннями з контрагентом ТзОВ «Профліга» та іншими доказами по справі, якими позивач обґрунтовував неправомірність такого формування. Внаслідок такого дослідження суд мав вивчити ту обставину, чи підтверджено документально, що ревізори-інспектори, які проводили виїзну документальну перевірку в грудні 2008 року діяли несумлінно, зловживаючи службовим становищем в інтересах ПП «РПА «Золота середина»», тому зробили нібито неправильні висновки щодо правомірності відображення за даними податкового обліку господарських операцій , які відбулися у перевіряємому періоді між відповідачами.

Суд не надав правову оцінку тій обставині, що в ході перевірки приватного підприємства «РПА «Золота середина»» Позивач не виявив ніяких порушень за господарськими зобов'язаннями, які є предметом судового розгляду.

Крім того апелянт вважає, що посилання суду на те, що первинні документи не відповідають вимогам п.9.2. статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік» та складенні з порушенням п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. №88 у зв'язку з відсутністю інформації про конкретні послуги, їх вартість та одиницю виміру не відповідає дійсності.

Витрати ПП «РПА «Золота середина»» на придбання послуг від ТОВ «Профліга» на загальну суму 536140 гривень підтверджені первинними документами (податковими накладними, актами виконаних робіт - наданих послуг), які складені відповідно до вимог п.9.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. №88 та містять всі необхідні реквізити. А саме, у актах вказані такі реквізити: назва документа (акт виконаних робіт-наданих послуг), дата складання, назва підприємства, установи, від якої складено документ ( ТзОВ «Профліга», ПП «РПА «Золота середина»»), зміст та обсяг господарської операції ( розповсюдження поліграфічної продукції в м.Києві (у кожному акті визначено кількість розповсюджених примірників) , реклама на радіо, на конкретно визначено у кожному акті суму), посада, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції (директор ТзОВ « Профліга» ОСОБА_1, директор ПП «РПА «Золота середина» Ткачук О.Ф., та їх підписи, скріплені печатками).

Порушень у оформленні первинних документів (податкових накладних, актів виконаних робіт) не виявила податкова перевірка (акт №254А340/23-118/32801146 «Про результати планової виїзної перевірки ПП «РПА «Золота середина» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2008 року») . Немає посилань на такі порушення у позовній заяві.

У оскаржуваній постанові суд приходить до висновку, що у відповідності до п.7.4.5 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). В той же час наявність лише податкової накладної, без підтвердження господарської операції, не може бути підставою для формування податкового кредиту.

Однак апелянт вказує, що правомірність формування податкового кредиту підтверджена не тільки належним чином оформленими накладними, а і висновками акту перевірки. Позивач ніколи не ставив під сумнів реальність господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю ПП «РПА «Золота середина»», і жодного разу не навів доказів безтоварності такої операції, в тому числі у зв'язку із відсутністю у ТзОВ «Профліга» працівників, які могли би надати відповідні послуги або інші. Навпаки, у позовній заяві Шевченківська ДПІ прямо вказує, що ТзОВ «Профліга» надала послуги ПП «РПА «Золота середина», що підтверджується документами податкового та господарського обліку. Підставами для позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов'язання у позовній заяві названо факти включення ТзОВ «Профліга» в обласний реєстр підприємств з ознаками фіктивності, одержання листа Позивачем ДПІ у Франківському районі м.Львова за №1019/7/23-213 від 20.01.2009 року та неподання контрагентом звітності.

Факт надання контрагентом послуг додатково апелянт зазначає, що підприємство у 2008 році випускало газету рекламних оголошень «Для Вас», і саме ця газета розповсюджувалася у м. Києві контрагентом. Факт друкування газети підтверджується видатковими накладними, за якими ПП «РПА «Золота середина» одержували тиражі своїх газет від ТзОВ «Видавнича група «Експрес»», яке здійснювало друк такої газети. Дана обставина підтверджується накладними видання в перевіряємому періоді рекламної газети відповідними тиражами та договорами про надання послуг по розповсюдженню рекламно-інформаційної продукції від 10.01.2008 року та договір від 01.04.2008 року ( дані документи були перевірені та досліджені в ході перевірки підприємства в грудні місяці 2008 року Шевченківською ДПІ), крім того у позовній заяві Шевченківська ДПІ не заперечувала факт надання товариством «Профліга» підприємству «РПА «Золота середина»» послуг.

Що стосується п.п.7.4.5 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», то апелянт зазначає, що дана норма тільки підтверджує правомірність дій ПП «РПА «Золота середина»», яке не включало до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг). Дана норма матеріального права судом порушена.

Податкові накладні, виписані підприємству товариством «Профліга» оформлені належним чином, у відповідності до п.п.7.2.1 п.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», недоліків у формі та змісту податкових накладних ні судом, ні податковим органом не виявлено.

З приводу неправильного застосування норм ст.9 Закону «Про бухгалтерський облік» та п.7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» то апелянт вважає, що застосування цих норм було би виправдане (у разі наявності належних доказів) якби орган ДПС донарахував би платнику податкові зобов'язання за результатами перевірки і платник би оскаржував таке рішення. Однак Шевченківська ДПІ своїм актом підтвердила правильність відображення операцій у податковому обліку, не заперечила факт їх здійснення, в тому числі і у позовній заяві, тому такі норми взагалі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того суд у постанові, посилаючись на норми статей 228 та ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України прийшов до висновку, що укладений між сторонами договір укладений з метою суперечною інтересам держави та суспільства і порушує публічний порядок, тому він є нікчемним.

Позивачем заявлено позов про визнання недійсним господарського зобов'язання, укладеного між відповідачами, на підставі ст.ст. 207-208 Господарського кодексу України, як господарського зобов'язання, яке вчинене з метою, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також апелянт зазначає, що згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Для прийняття законного та обгрунтованого рішення про застосування санкцій, передбачених статтею 208 ГК України суд повинен був встановити: а)у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди; в) вину сторін у формі умислу (в однієї або обох сторін); б) якою із сторін і в якій мірі виконано угоду.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що головною метою платника податків - ТзОВ «Профліга» було одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування ПДВ з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність. Такий висновок категорично не відповідає обставинам справи, оскільки за господарськими операціями між відповідачами ТзОВ «Профліга» не тільки не мало податкової вигоди у вигляді податкового кредиту або валових витрат, а навпаки одержало податкові зобов'язання та валові доходи, оскільки здійснювало поставку послуг приватному підприємству «РПА «Золота середина»». А фраза про намір ТзОВ «Профліга» одержати відшкодування ПДВ з бюджету, очевидно взагалі переписана з якогось іншого судового рішення, оскільки наявність такої мети у товариства «Профліга» не підтверджується жодним документом, і більше того не інкримінується йому навіть Шевченківською ДПІ у позовній заяві.

Також суд першої інстанції вважав, що наявні у матеріалах справи документи в своїй сукупності підтверджують умисел як ПП «РПА «Золота середина»» так і ТзОВ «Профліга» на приховування від оподаткування доходів. Із врахуванням такого висновку (не доведеного належними способами доказування) не менше логічно було би, якби суд застосував перше речення п.1 ст.208 ГК України, яке регламентує застосування санкцій для випадку наявності наміру у обох сторін. А саме, за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. В такому разі суд мав би винести рішення про стягнення до бюджету з ТзОВ «Профліга» коштів, отриманих від ПП «РПА «Золота середина»» за спірними господарськими зобов'язаннями, а також рішення про стягнення до бюджету з ТзОВ «Профліга» вартості послуг, які вона мала надати але не надала(за висновком суду) ПП «РПА «Золота середина».

Вказавши висновок про наявність наміру у обох сторін, суд при цьому застосував штрафні санкції, передбачені другим реченням п.1 ст.208 ГК України, яким передбачено у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського Кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Так позиція узгоджується з рішеннями Верховного Суду України.

Суд першої інстанції, крім вище зазначеного, помилково прийшов до висновку, що позовна заява подана в межах передбаченого ст.250 ГК річного терміну стосовно актів №3070000009 від 07.03.08 р. на суму 25200,00грн та №3140000013 від 14.03.08р. на суму 25200,00грн.

На підставі вище викладеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП «РПА «Золота середина» зареєстроване 02.02.2004 року Управлінням промисловості та підприємництва Львівської міської ради. Відповідно до даних Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТзОВ «Профліга» зареєстроване 08.11.2001 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 31730132. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ «Профліга» анульоване 23.03.2009 р. за ініціативою податкової інспекції, по причині ненадання платником податку декларації з цього податку протягом року. Листом ДПІ в Франківському районі м. Львова № 1019/7/23-213 від 20.01.2009 року повідомлено ДПІ в Шевченківському районі м. Львова про те, що ТзОВ «Профліга» не звітується в ДПІ з березня 2008 року, тому позивач вважає, що укладений між відповідачами договір є таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а саме направлений на ухилення від сплати податків. Крім того, згідно листа ДПІ в Франківському районі м. Львова № 876/7/23-213 від 21.01.2010 року, що ТзОВ «Профліга» зареєстроване в обласному реєстрі фіктивних суб'єктів господарювання. Проведеним дослідженням фінансово-господарської діяльності підприємства від 27.02.2009 року встановлено відсутність фактичного здійснення господарських операцій, що відображені ТзОВ «Профліга».

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що згідно копії обвинувального висновку від 29.09.2009 року директор ТзОВ «Профліга» ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч.2 КК України службова недбалість). Крім того, відносно службових осіб ТзОВ «Профліга» порушено кримінальну справу № 141-23-52 від 05.09.2008 року (фіктивне підприємництво). А отже наявні у матеріалах справи документи в своїй сукупності підтверджують умисел як ПП «РПА «Золота середина», так і ТзОВ «Профліга» на приховування від оподаткування прибутків та доходів., бо відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

При цьому судом з'ясовано, що згідно договору надання послуг від 25.09.2007 року, укладеного між ТзОВ «Профліга» (Виконавець) на замовлення ПП «РПА «Золота середина» (Замовник) організує і проводить рекламу на транспортних засобах на загальну суму 15000 грн. В договорі не зазначено виду послуг (крім як реклама на транспортних засобах), їх кількості, не визначено порядку формування ціни на послуги, не вказано терміну виконання договору. Оплата за організацію та проведення реклами здійснювалась на основі передоплати, шляхом перерахування замовником коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Відповідно до укладеного договору, ТзОВ «Профліга» видало ПП «РПА «Золота середина» відповідні податкові накладні. Крім того, як вбачається з прояснень представника ПП «РПА «Золота середина», деякі податкові накладні видавались відповідно до укладених усно договорів, однак, зміст даних договорів деталізовано не було. Крім банківських виписок, жодних інших документів, які б свідчили про реальність укладених угод, не надано. Також крім податкових накладних та актів виконаних робіт - наданих послуг відповідачами не надано суду жодних інших документів на підтвердження належного виконання існуючих договорів, зокрема, доказів фактичного виготовлення вказаної реклами, її змісту, макетів, проспектів, в який період і на яких транспортних засобах розміщувалась реклама, договорів на розповсюдження поліграфічної продукції з третіми особами в м. Києві, яка саме продукція розповсюджувалась, розрахунок вартості наданих послуг та інших даних, що свідчать про реальність та товарність здійснюваних операцій, а також реальне настання правових наслідків. Тому суд вважав, що сам по собі факт оплати коштів та наявність акту виконаних робіт не є безумовним свідченням того, що господарське зобов'язання мало місце.

В період існування взаємовідносин між відповідачами, ТзОВ «Профліга» та ПП «РПА «Золота середина» підписали наступні документи: податкова накладна від 03.07.2008р. № 7030000004 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 04.07.2008р. № 7040000012 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 11.07.2006р. № 7110000006 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 18.07.2008р. № 7180000005 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 25.07.2008р. № 7250000005 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 07.08.2008р. № 8070000007 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 14.08.2008р. № 8140000004 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 21.08.2008р. № 8210000010 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 28.08.2008р. № 8280000022 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 29.08.2008р. № 8290000055 на загальну суму 3140,00 грн., в тому числі ПДВ 521,16 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 04.09.2008р. № 9040000004 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 11.09.2008р. № 9110000004 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акті виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 18.09.2008р. № 9180000006 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-1 наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 19.09.2008р. № 9190000007 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 07.03.2008р. № 3070000009 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 14.03.2008р. № 3140000013 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 28.03.2008р. № 3280000010 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 11.04.2008р. № 4110000005 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 26.04.2008р. № 4260000001 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 30.04.2008р. № 4300000011 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 23.05.2008р. № 5230000006 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 30.05.2008р. № 5300000076 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 09.06.2008р. № 6090000010 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 16.06.2008р. № 6160000002 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн.; податкова накладна від 23.06.2008р. № 6230000010 на загальну суму 25200,00 грн., в тому числі ПДВ 4200,00 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 25200,00 грн.; податкова накладна від 30.06.2008р. № 6300000026 на загальну суму 15500,00 грн., в тому числі ПДВ 2572,61 грн., акт виконання робіт-наданих послуг на суму 15500,00 грн., всього на загальну суму 536140 грн. Такі дані підтверджено також актом від 16.12.2008 року № 2341/340/23-118/32801146, що був складений ДПІ у Шевченківському районі м. Львова за наслідками проведеної перевірки ПП «РПА «Золота середина».

При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату і місце складання; 3) назву підприємства, від імені якого складено документ; 4) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відсутність у первинних документах за результатами виконання договорів про надання послуг (виконання робіт) інформації про конкретні послуги, які надані замовнику, їх вартість, одиницю виміру позбавляє можливості для висновку про фактичне надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), використання підприємством у власній господарській діяльності. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704. Відповідно до п.2.1 ст.2 даного Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Суд першої інстанції вважав, що наявні у матеріалах справи податкові накладні, акти виконаних робіт та договір про надання послуг, будучи первинними документами та підставою формування валових витрат у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, не відповідають вимогам п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», складені з порушенням приписів п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.95 р. № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704, оскільки не містять даних щодо обсягів наданих послуг, змісту наданих послуг, в них відсутня інформація про фактично понесені витрати на надання послуг.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що згідно з п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Згідно п.п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Однак наявність лише податкової накладної, без підтвердження реальності господарської операції, не може бути підставою для формування податкового кредиту.

У відповідності до вимог ч. 1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Доказами в підтвердження спрямованості умислу на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковим органам відомості про відсутність підприємства за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування (припинення) державної реєстрації підприємства та інше.

Частинами 1 та 2 ст. 228 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Враховуючи вище наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що укладений між відповідачами договір був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства і порушує публічний порядок, і тому він є нікчемним.

Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, і тому позови податкових органів про визнання правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду з 01.01.2004 не підлягають. При цьому встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства зазначається у мотивувальній частині рішення (ухвали), а не в резолютивній.

Враховуючи вище наведені докази суд вважав, що головною метою платника податків - ТзОВ «Профліга» - було одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування ПДВ з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ч. 1 ст. 179 ГК України, передбачено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання такого правочину хоча б однією стороною.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову. Відповідно, все отримане ТзОВ «Профліга» за господарським зобов'язанням повинно бути повернено другій стороні - ПП «РПА «Золота середина», а одержане останньою або належне їй на відшкодування слід стягнути в доході держави.

Однак суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується.

Згідно матеріалів справи у період з 7 березня 2008 року до 19 вересня 2008 року між ПП «РПА «Золота середина» та ТзОВ «Профліга» існували господарські відносини, які полягали в тому, що на підставі укладених договорів ТзОВ «Профліга» надало ПП «РПА «Золота середина»» послуги з розповсюдження юридичним особам в м.Києві поліграфічної продукції та послуги з реклами на радіо. На підтвердження надання таких послуг подано акти виконаних робіт - наданих послуг, податкові накладні, які наявні у матеріалах справи. Відповідно отримані послуги повністю оплачені ПП «»РПА «Золота середина»», що підтверджується банківськими виписками. Дані факти також підтверджено результатами планової документальної виїзної перевірки ПП «РПА «Золота середина», котра була проведена з 28 листопада 2008 року до 11 грудня 2008 року Шевченківською ДПІ і за наслідками якої складений акт №254А340/23-118/32801146 «Про результати планової виїзної перевірки ПП «РПА «Золота середина» код за ЄДРПОУ 32801146 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2008 року». У даному акті жодних порушень податкового та бухгалтерського законодавства за господарськими операціями, які відбулися за участю ТзОВ «Профліга» та ПП «РПА «Золота середина»» не зазначено. Зауважень про нікчемність або удаваність договорів між відповідачам акт не містить. Порушень у оформленні первинних документів (податкових накладних, актів виконаних робіт) перевірка не виявила. Факт здійснення господарських зобов'язань податковим органом у акті визнається.

Підставою для визнання недійсними, зазначених вище, господарських зобов'язань між відповідачами податковий орган визначає тільки факт неподання ТзОВ «Профліга» податкової звітності та включення його до обласного реєстру підприємств з ознаками фіктивності.

Колегія суддів при цьому зазначає, що господарські операції на момент їх вчинення, що є предметом даного спору, здійснювалися право- та дієздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави. Державна реєстрація відповідачів не скасовувалася, у момент здійснення господарських операцій обидва контрагента були включені до бази платників ПДВ, їх свідоцтва платників ПДВ не були анульованими. Обидва підприємства на час здійснення господарських операцій і на момент розгляду справи у суді першої інстанції включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як зазначалось вище доказами наміру товариства з обмеженою відповідальністю «Профліга» на вчинення господарських зобов'язань з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, судом першої інстанції зазначено обвинувальний висновок від 29.09.2009 року, згідно якого директор ТзОВ «Профліга» ОСОБА_1 обвинувачується за статтею 362 ч.2 КК України (службова недбалість) та факт порушення кримінальної справи №141-23-52 від 05.09.2008 року проти посадових осіб товариства «Профліга» (фіктивне підприємництво. Однак у матеріалах справи відсутні, а податковим органом не надано докази - вирок суду який набрав законної сили, яким доведена вина посадових осіб та встановлено зв'язок між злочином, скоєним ними та господарськими операціями, які є предметом судового спору.

Крім того суд апеляційної інстанції вважає, що посилання суду першої інстанції на те, що первинні документи видані відповідачами не відповідають вимогам п.9.2. статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік» та складенні з порушенням п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. №88 у зв'язку з відсутністю інформації про конкретні послуги, їх вартість та одиницю виміру не відповідають дійсності. Витрати ПП «РПА «Золота середина»» на придбання послуг від ТзОВ «Профліга» на загальну суму 536140 гривень підтверджені первинними документами (податковими накладними, актами виконаних робіт - наданих послуг), які складені відповідно до вимог п.9.2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. №88 та містять всі необхідні реквізити. У актах вказані реквізити: назва документа (акт виконаних робіт-наданих послуг), дата складання, назва підприємства, установи, від якої складено документ (ТзОВ «Профліга», ПП «РПА «Золота середина»»), зміст та обсяг господарської операції (розповсюдження поліграфічної продукції в м.Києві (у кожному акті визначено кількість розповсюджених примірників), реклама на радіо, на конкретно визначено у кожному акті суму, посада, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції (директор ТзОВ «Профліга» ОСОБА_1, директор ПП «РПА «Золота середина» Ткачук О.Ф., та їх підписи, скріплені печатками). Більше того порушень у оформленні первинних документів (податкових накладних, актів виконаних робіт) не виявлено податковим органом під час перевірки (акт №254А340/23-118/32801146 «Про результати планової виїзної перевірки ПП «РПА «Золота середина» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2008 року»).

Також колегія суддів зазначає, що правомірність формування податкового кредиту підтверджена не тільки належним чином оформленими накладними, а і висновками вказаного вище акту перевірки, де податковий орган не ставив під сумнів реальність господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю ПП «РПА «Золота середина»», та не навів доказів безтоварності такої операції. Тому покликання суду першої інстанції, як на підставу для задоволення позовних вимог, порушення ПП «РПА «Золота середина» вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якої не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) не заслуговують на увагу.

Факт надання ТзОВ «Профліга» послуг також підтверджується тією обставиною, що ПП «РПА «Золота середина» у 2008 році випускало газету рекламних оголошень «Для Вас», яка розповсюджувалася у м. Києві контрагентом. Факт друкування газети підтверджено видатковими накладними, за якими ПП «РПА «Золота середина» одержувало тиражі своїх газет від ТзОВ «Видавнича група «Експрес»», яке здійснювало друк такої газети. Дана обставина була предметом перевірки підприємства в грудні місяці 2008 року Шевченківською ДПІ.

Посилаючись на норми статей 228 та ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України суд першої інстанції вважав, що укладений між сторонами договір укладений з метою суперечною інтересам держави та суспільства та порушує публічний порядок, тому він є нікчемним.

Однак суду слід було звернути увагу, що п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При застосуванні статті 228 ЦК України слід враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

А як уже зазначалось вище, матеріали справи не містять вироку суду про притягнення учасників правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили та підтверджував факт нікчемності правочинів - договорів укладених між відповідачами.

Відповідно у суду першої інстанції не було достатньо правових підстав застосовувати наслідки, передбачені статтею 208 ГК України за спірними правовідносинами, бо не встановлена вина сторін у формі умислу.

Крім того гідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що метою платника податків - ТзОВ «Профліга» було одержання доходу за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування ПДВ з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність. Однак за господарськими операціями між відповідачами ТзОВ «Профліга» не тільки не мало податкової вигоди у вигляді податкового кредиту або валових витрат, а навпаки одержало податкові зобов'язання та валові доходи, бо здійснювало поставку послуг приватному підприємству «РПА «Золота середина»».

Крім того, слід зазначити, що санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського Кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину, і відповідно така сторона повинна нести відповідальність за не сплату таких податків (зборів, інших обов'язкових платежів).

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що постанову суду першої інстанції слід скасувати, бо висновки суду не відповідають матеріалам справи, а постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу приватного підприємства «Рекламно-продюсерське агенство «Золота середина» - задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року у справі № 2а-7120/10/1370 - скасувати, в задоволенні позову державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

І.В. Глушко

Повний текст постанови виготовлений 26.09.2014 року