Ухвала

від 07.10.2014 по справі 802/1355/14-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1355/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Експорт-Імпорт" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Експорт-Імпорт" до Бершадської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Україна Експорт-Імпорт" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бершадської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що на підприємстві було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку, за наслідками якої складено акт № 76/22-37663355 від 20.09.2013 року. На підставі акту Бершадська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000372200 від 08.10.2013 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.06.2014 року, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Відповідач звернувся до суду із заявою про розгляд справи у порядку письмового провадження, позивач про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, Бершадською ОДПІ було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Україна Експорт-Імпорт" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Вторметекспорт" за період 01.01.2013 року по 30.06.2013 року.

За наслідками перевірки складено акт № 76/22-37663355 від 20.09.2013 року (а.с.16-38), згідно якого перевіркою виявлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі вказаного акту Бершадська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000372200 від 08.10.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 432558 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 108140 грн. (а.с. 15).

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ "Україна Експорт-Імпорт" та ТОВ "Вторметекспорт" укладено договір про надання послуг по перевезенню вантажу. При цьому ТОВ "Вторметекспорт" зобов'язується організувати виконання транспортних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним або автомобільним транспортом на адресу ТОВ "Україна Експорт-Імпорт".

Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Позивачем на підтвердження факту перевезення вантажу надано до матеріалів справи акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 698 від 30.06.2013 року, № 271 від 28.02.2013 року, № 199 від 31.03.2013 року, № б/н від 31.01.2013 року. Інших документів, складених між позивачем та ТОВ "Вторметекспорт" за наслідками виконання договору до матеріалів справи не надано. При цьому судом першої інстанції наголошувалось на тому, що відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 (далі - Правила №363), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, і такі документи позивачем не надавались.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а саме визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Оскільки позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду копії документів, які не відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і не являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку, податковий орган дійшов правильного висновку про те, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Експорт-Імпорт", - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Сушко О.О.