Постанова

від 06.10.2014 по справі 820/15301/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

06 жовтня 2014 р. № 820/15301/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника позивача - Петракова В.А.,

представника відповідача - Наконечного А.С.,

розглянувши адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІНАТ" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІНАТ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.04.2014 року №0000492201 та №0000952201 від 15.07.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсності, підтверджені факти господарських операцій протиправно перекручені, а податкові повідомлення-рішення мають бути скасовані.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмових запереченнях обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІНАТ" зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності ТОВ "ДІНАТ" за КВЕД-2010 є: оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (т.3 а.с.199).

Фахівцями податкового органу було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Дінат" код ЄДРПОУ 32030675 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки було складено акт від 08.02.2014 року №387/20-38-22-01-04/32030675, яким було встановлено порушення:

- п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.8.1.3 п.8.1 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.1, п.138.2, п.п.138.8.2, п.п.138.8.5 п.138.8, п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.1, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України;

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.7 ПК України;

- п.п.168.1.2, п.п.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України.

За результатами перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.04.2014 року №0000492201 у загальному розмірі 235924,25 грн. та від 25.04.2014 року №0000502201 у загальному розмірі 212101,75 грн.

Позивач не погодився із податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Харківській області та Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарг податкове повідомлення-рішення від 25.04.2014 року №0000502201 було скасоване, а замість нього прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.07.2014 року №0000952201 у загальному розмірі 199994,75 грн.

Позивач не погодився із зазначеними діями податкових органів та оскаржив їх у судовому порядку.

З матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ "ДІНАТ" у періоді, що перевірявся, мав відносини з рядом контрагентів.

Так, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 відповідно до видаткових накладних (т.1 а.с.67-74) постачав ТОВ "ДІНАТ" товарно-матеріальні цінності (брус сосновий, брус свіжий, дошка суха).

На підставі цього ФОП ОСОБА_3 виписав позивачу податкові накладні (т.1 а.с.59-66).

Факт транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.75-81).

Розрахунки проводились в безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення (т.4 а.с.104-121).

Щодо продажу ТОВ "ДІНАТ" товару (батончик сникерс 55 г) ФОП ОСОБА_3 суд зазначає, що виконання зобов'язань підтверджується рахунком на оплату, видатковою накладною, випискою з рахунку та податковою накладною (т.1 а.с. 172-180). З пояснень представника позивача встановлено, що транспортування батончику сникерс здійснювалось за рахунок ФОП ОСОБА_3

На час виникнення правовідносин ОСОБА_3 був зареєстрований як фізична особа - підприємець та був платником податку на додану вартість.

Таким чином, ФОП ОСОБА_3 виконав свої зобов'язання, а позивач прийняв товар, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку.

Щодо взаємовідносин між ТОВ "ДІНАТ" та ФОП ОСОБА_4 судом встановлено, що між ТОВ "ДІНАТ" (покупець) та ФОП ОСОБА_4 (постачальник) було укладено договір поставки товару №7 від 06.12.2010 року, відповідно до умов якого постачальник в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність та своєчасно оплатити вироби з деревини та пиломатеріали хвойних порід, фанеру в визначений цим договором строк (т.1 а.с.110-111).

З метою виконання договору ФОП ОСОБА_4 виписав позивачу видаткові накладні (т.1 а.с.83-88, 100-105), податкові накладні (т.1 а.с.89-97, 106-109).

Факт транспортування підтверджується товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.98-99). Відповідно до ТТН транспортування здійснювалось за рахунок ТОВ "ДІНАТ" автопідприємством ТОВ "Гранд". Факт виконання ТОВ "Гранд" свого зобов'язання підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.55-56). На підставі цього ТОВ "Гранд" виписало ТОВ "ДІНАТ" податкову накладну (т.1 а.с.57).

Розрахунки проводились в безготівковій формі (т.4 а.с.9-90)

На час виникнення правовідносин ОСОБА_4 був зареєстрований як фізична особа - підприємець та був платником податку на додану вартість.

Таким чином, ФОП ОСОБА_4 виконав свої зобов'язання за договором, а позивач прийняв товар, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку.

Також судом встановлено, що ТОВ "ДІНАТ" укладено ряд договорів по отриманню маркетингових послуг, послуг з передпродажної підготовки, послуг мерчендайзінгу, послуг з вводу нового товару, послуг з внесення інформації про товари в інформаційну базу, послуг з розміщення товарів на додаткових торгових місцях, укладених з СПД ОСОБА_5 (т.2 а.с.223-227), ФОП ОСОБА_6 (т.2 а.с.228-237), ТОВ ТФ "Літо" (т.1 а.с.243-248), ПП "Лотос" (т.1 а.с.42-54), ТОВ "Укр-Трейд" (т.2 а.с.63-74), ТОВ "Фора" (т.2 а.с.5-31, 37-57), ТОВ "Фоззі-Фуд" (т.2 а.с.82-105), ТОВ "Будмен", ТОВ "Будмен Інтер" (т.2 а.с.106-206), ТОВ "Восторг" (т.2 а.с.209-215), ТОВ "Фора-Схід" (т.2 а.с.2-4, 32-36, 58-62), ІП "Калісто" (т.1 .а.с.181-184), ТОВ "Нова Торгівельна Мережа" (т.2 а.с.219-222), ТОВ ТД "Хліб-Сіль Плюс" (т.2 а.с.75-81), ТОВ "Рокфор Маркет" (т.1 а.с.198-242), ТОВ "Край-2" (т.1 а.с.112-148), ПП "ТМ "Добрий купець" (т.2 а.с.238-250, т.3 а.с.2-30), ТОВ "Сучасний модерн" (т.4 а.с.3-6).

Розрахунки по зазначеним вище договорам проводились в безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень (т.4 а.с.124-230"б").

Таким чином, позивачем надані всі належні первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій із зазначеними вище контрагентами.

Судом встановлено, що у запереченнях відповідача зазначено, що підприємством не надано доказів щодо необхідності отримання послуг від зазначених постачальників та реальності фактичного збільшення обсягів реалізації товарів у зв'язку з придбанням послуг з передпродажної підготовки товару, послуг з маркетингових досліджень ринку, просунення товару шляхом спеціального розміщення продукту в торговій точці та на підставі цього зроблено висновок про порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.10.3 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, чим завищено валові витрати за 1 квартал 2011 року - 8951,00 грн., 3-4 квартали 2011 року - 69215,00 грн., 1-4 квартали 2012 року - 170760,00 грн. та на порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ в загальному розмірі 45931,00 грн.

Суд не погоджується із такою позицією податкового органу, виходячи із таких обставин.

Всі первинні документи, які підтверджують факт виконання вищезазначених договорів по отриманню маркетингових послуг, послуг з передпродажної підготовки, послуг мерчендайзінгу, послуг з вводу нового товару, послуг з внесення інформації про товари в інформаційну базу, послуг з розміщення товарів на додаткових торгових місцях у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» є належними первинними документами, оскільки містять усі визначені законом необхідні реквізити, а тому є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними послуг до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах, оскільки аналіз положень ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 14.1.108, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 154, ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України дає можливість зробити висновок про те, що норми чинного податкового законодавства не містять будь-яких застережень (обмежень) щодо включення до складу валових витрат понесених підприємством витрат по отриманню маркетингових послуг, послуг з передпродажної підготовки, послуг мерчендайзінгу, послуг з вводу нового товару, послуг з внесення інформації про товари в інформаційну базу, послуг з розміщення товарів на додаткових торгових місцях, з огляду на те, що ці види витрат враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування у відповідному звітному періоді.

Таким чином, суд зазначає, що позивач мав усі визначені чинним законодавством підстави для формування податкового кредиту з ПДВ у перевіряємий період з урахуванням сум податку на додану вартість, який ним було сплачено протягом перевіряємого періоду від вартості отриманих від його контрагентів товарів та послуг, та віднесення витрат по цим господарським операціям до складу валових витрат підприємства у податковій звітності з податку на прибуток підприємства, оскільки у позивача були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів, які у свою чергу надають право позивачу на формування податкового кредиту певного звітного періоду.

Щодо тверджень податкового органу, що позивач у періоді, що перевірявся, не здійснював діяльності з роздрібної торгівлі пивом, в т.ч. на розлив, що слугувало підставою для зняття суми 4689,00 грн. з витрат на збут, то з пояснень представника позивача вбачається, що наявність операторів по розливу пива в магазинах торговельної мережі, витрати на нарахування заробітної плати операторам по розливу пива пов'язана з необхідністю просування в роздрібну торгівельну мережу асортименту пива, його збуту, що пов'язано з господарською діяльністю позивача.

Крім того, судом встановлено, що оператори дійсно працювали на підприємстві та отримували заробітну плату (т.1 а.с.158-197).

Щодо включення суми амортизації по автотранспортним засобам (Зил 131, автопричеп ПГА У5, молоковоз) на суму 4164,00 грн. судом встановлено, що нарахування амортизації по автомобілях проводилась правомірно у зв'язку з використанням даних автомобілів у господарській діяльності ТОВ "ДІНАТ", що підтверджується подорожніми листами (т.1 а.с.155-171).

Посилання відповідача на висновки актів перевірок контрагентів позивача суд не бере до уваги, оскільки податковим органом не доведено нереальність здійснення контрагентами позивача господарських операцій.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача, відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до п.5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.1.32 статті 1 зазначеного закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до суми валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 зазначеного закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п.п. «а» п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Згідно з п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, є чинними та не визнаними у встановленому порядку недійсними.

Судом також встановлено, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Судом встановлено, що придбання позивачем товарів, а також отримання послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, що направлена на отримання доходу.

Позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність придбання товару, а також отримання виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, позивачем було повністю дотримано вимоги законодавства.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідно до п.п.1, 3 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІНАТ" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 25.04.2014 року №0000492201.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 15.07.2014 року №0000952201.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 13.10.2014 року.

Суддя Н.А. Полях