Постанова

від 10.10.2014 по справі 816/3464/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/3464/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко О.С.,

представників позивача - Хричевої І.М., Мельніченко Л.Ф., Озірського С.О.,

представника відповідача - Касумова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічно-ремонтний завод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

02 вересня 2014 року позивач ТОВ "Механічно-ремонтний завод" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької ОДПІ про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 серпня 2014 року № 0003612201/1553, № 0003622201/1554.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що встановлені актом перевірки порушення фактично не мали місця в його господарській діяльності та вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину формування податкового кредиту та витрат на підставі податкових накладних та первинних документів, складених ТОВ "Дніпро-Метал" протягом періоду, охопленого перевіркою. Крім того, позивач заперечує правильність методики розрахунку обсягів утворення стружки металу, застосованої контролюючим органом в ході проведення перевірки, зазначаючи, що фахівцями Кременчуцької ОДПІ помилково встановлено факт перевищення лімітів утворення стружки металу та, як наслідок, сформульовано висновок про зайву переробку 140,9 т металу, реалізацію власної продукції за цінами, нижчими за собівартість продукції. Неправомірно встановлені порушення стали підставою для висновків Кременчуцької ОДПІ про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування, заниження податку на прибуток та заниження податку на додану вартість.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні, дії Кременчуцької ОДПІ вважає правомірними, а спірні податкові повідомлення-рішення - такими, що відповідають чинному законодавству внаслідок допущення ТОВ "Механічно-ремонтний завод" порушень, що вплинули на правомірність визначення податкових зобов'язань останнього за охоплений перевіркою період.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Механічно-ремонтний завод" (ідентифікаційний код 13951984) 21 червня 2004 року зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області як юридична особа. Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ та є платником податку на додану вартість. Відповідно до відомостей ЄДР, основним видом господарської діяльності підприємства є виробництво будівельних металевих конструкцій і частин (КВЕД 25.11).

Матеріалами справи підтверджено, що Кременчуцькою ОДПІ в період з 18 червня 2014 року по 16 липня 2014 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 23 липня 2014 року № 1873/16-03-22-01-08/13951984 (том І а.с. 15-63), за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на 111191,00 грн., у тому числі: за ІІ квартал 2012 року - на 15598,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року на 19043,00 грн., за IV квартал 2012 року - на 22033,00 грн., за І квартал 2013 року - на 7979,00 грн., за IV квартал 2013 року - на 46538,00 грн.

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість на 93784,00 грн., в тому числі: за квітень 2012 року - на 4201,00 грн., за червень 2012 року - на 10654,00 грн., за липень 2012 року - на 9412,00 грн., за вересень 2012 року - на 40135,00 грн., за жовтень 2012 року - на 10148,00 грн., за листопад 2012 року - на 10835,00 грн., за лютий 2013 року - на 8399,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки від 23 липня 2014 року № 1873/16-03-22-01-08/13951984 контролюючим органом 14 серпня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0003622201/1554 (т. 1 а.с. 13), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (роботах, послугах) на суму 93784,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 46892,00 грн.;

№ 0003612201/1553 (т. 1 а.с. 10), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 111191,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 55596,00 грн.

Позивач, вважаючи висновки, викладені в акті перевірки від 23 липня 2014 року № 1873/16-03-22-01-08/13951984, упередженими, такими, що не відповідають фактичним обставинам, не погоджуючись із позицією контролюючого органа щодо правомірності збільшення податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, вважає спірні податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, протиправними, такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування, обмежують та порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняті без урахування фактичних обставин, з порушенням чинного законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого звернувся до суду з вимогою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 серпня 2014 року № 0003612201/1553 та № 0003622201/1554.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 14 серпня 2014 року № 0003612201/1553, суд виходить з наступного.

Збільшуючи ТОВ "Механічно-ремонтний завод" суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, контролюючий орган виходив з того, що позивачем перевищено ліміти утворення металевої стружки, що утворюється при обробці металу, допущено переробку зайвих 140,9 т металу та здійснено реалізацію власної продукції за цінами, нижчими за собівартість. Тобто, відповідач пов'язує заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток з невключенням до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат, які формують собівартість виготовленої продукції, та з безпідставним включенням збитків до складу витрат, що формують собівартість реалізованої продукції.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податків витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг регулюються статтею 138 Податкового кодексу України (в редакції на час відображення спірних операцій в податковому обліку).

Відповідно до підпункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З акта перевірки від 23 липня 2014 року № 1873/16-03-22-01-08/13951984 вбачається, що фахівцями Кременчуцької ОДПІ встановлено, що у періоді, охопленому перевіркою, ТОВ "Механічно-ремонтний завод" реалізовувало продукцію власного виробництва за цінами нижчими, ніж собівартість виготовленої продукції на 1297182,00 грн. згідно регістрів бухгалтерського обліку.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача з наступних підстав.

Поясненнями представника відповідача підтверджено, що зазначений висновок Кременчуцької ОДПІ зумовлено аналізом господарської діяльності позивача, яка міститься у відомості № 16 реалізації по pax. 361 продукції, виписках оборотів з головної книги по рахункам: 701 - дохід від реалізації продукції, 901 - собівартість готової реалізованої продукції; 791 - фінансові результати від основної діяльності. Показники, що характеризують діяльність підприємства щодо надання послуг з металообробки (рах. 703) позивачем в ході проведення перевірки не досліджувались (т. І а.с. 26-27).

Рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначений для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. За дебетом рахунка 90 відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, по кредиту - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінaнсові результaти".

Рахунок 90 має такі субрахунки: 901 "Собівартість реалізованої готової продукції"; 902 "Собівартість реалізованих товарів"; 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг"; 904 "Страхові виплати".

В ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ "Механічно-ремонтний завод", крім реалізації продукції власного виробництва, в досліджуваному періоді також здійснювало діяльність щодо надання послуг з металообробки третім особам.

З акта перевірки випливає, що в процесі визначення суми доходу підприємства відповідачем не включено до його складу роботи та послуги виробничого характеру (т. ІІ а.с. 49-220, т. ІІІ а.с. 6-136), що надавались ТОВ "Механічно-ремонтний завод" протягом періоду з квітня 2012 року по грудень 2013 року за господарсько-правовими договорами (рахунок 703).

Згідно відомостей головної книги позивача за 2013 рік дохід товариства за виконані роботи та послуги (pax. 703) склав 1034674,80 грн.

Цей дохід (рах.703) відображений перевіряючими в таблицях на стор. 4 та 5 акту перевірки та в додатку № 11б акту перевірки, проте не врахований податковим органом в розрахунку собівартості наведеної в таблиці на стор. 12 акту перевірки.

Суд вважає необхідним зазначити, що рахунок бухгалтерського обліку 90 (собівартість реалізованої готової продукції) включає, крім собівартості реалізованої продукції , собівартість виконаних робіт (послуг).

Враховуючи викладене, дохід позивача, пов'язаний з виробничою діяльністю, складає: 1034674,80 грн. (рах.703) + 8836436,00 грн. (рах.701) = 9871110,80 грн.

Таким чином, різниця між доходом (рах.703 + pax. 701) та собівартістю (pax. 90) складає: 9871110,80 грн. - 9854364,00 грн. = 16746,80 грн.

З огляду на викладене, доводи відповідача, про реалізацію ТОВ "Механічно-ремонтний завод" продукції власного виробництва та робіт (послуг) за цінами, що не є нижчими за їх собівартість, є безпідставними.

У ході перевірки контролюючим органом при співставленні обсягів обробленого у механічному відділенні металу, який обчислено згідно заборних карт матеріалів у виробництво і допустимого утворення стружки з обсягами зданої до утилізації стружки встановлено перевищення лімітів утворення стружки металу за період з квітня 2012 року по лютий 2013 року на 43,328 т.

З пояснень представника відповідача встановлено, що при здійсненні підрахунків фахівцями контролюючого органа не взято до уваги обсяг стружки металу, що утворився від виготовлення металопродукції з її обробленням, в Котельно-зварювальному відділенні, оскільки для визначення гранично допустимих обсягів утворення стружки від обробки металу взято додаток до Пояснювальної записки до розрахунку утворення побутових і промислових відходів виробництва на 2013 рік "Розрахунок утворення відходів у механічному відділенні", відповідно до відомостей якого у інших відділеннях ТОВ "Механічно-ремонтний завод" відходи у вигляді стружки металу не утворюються.

Суд не погоджується з такими висновками контролюючого органа, зазначаючи, що, по-перше, документ, на підставі якого фахівцями Кременчуцької ОДПІ здійснено розрахунки гранично допустимої кількості утворення металевої стружки, є лише звітним документом, що відображає фактичну кількість стружки, що утворилась у певному відділенні підприємства протягом визначеного проміжку часу, та не може застосовуватись для визначення нормативу об'єму відходів (стружки металу) усіх відділень заводу, а по-друге, з матеріалів справи вбачається, що обробка металу з утворенням металевої стружки позивачем здійснюється також і в Котельно-зварювальному відділенні, в якому товариством здійснюється виконання робіт (послуг) з обробки металу та виготовлення металоконструкцій із застосуванням продольно-стругальних та радіально-свердлувальних верстатів, які знаходяться на балансі підприжмства (т. ІІ а.с. 22-48), що не було взято до уваги перевіряючими.

З Додатку № 3 до Акту "Зведені дані лімітно-забірних карток Механічного відділення ТОВ "Механічно-ремонтний завод"" (т. І а.с. 73-76) випливає, що контролюючим органом в ході визначення фактичних обсягів обробленого позивачем металу протягом періоду, охопленого перевіркою, безпідставно не взято до розрахунків деякі його позиції (труба, лист та інші), що фактично проходили металообробку, внаслідок якої утворювалась стружка чорних металів.

Фактичні обсяги обробки металопрокату чорних металів з утворенням стружки відображені в таблиці "Обсяги обробленого металу та виниклої стружки" та підтверджуються залученими до матеріалів справи документами: відомістю залишків на 31 березня 2012 року, лімітно-заборними картонками за період жовтень-грудень 2012 року, січень-лютий 2013 року, матеріальними звітами за кожний звітний останній день за періоди : квітень-грудень 2012 року, січень-лютий 2013 року, "Переліком актів виконаних робіт по ТОВ "Механічно-ремонтний завод" в розрізі виконаних робіт та кількості утворення стружки по відділеннях" (т. І а.с. 237-250, т. ІІ а.с. 1-48).

Крім того, при здійсненні розрахунків відповідачем не взяті до уваги дані залишків металу на 31 березня 2012 року, відомості лімітно-заборних карток Котельно-зварювального відділення, відомості складського обліку підприємства та відомості про кількість утвореної стружки від наданих позивачем послуг з обробки металу третім особам.

Так, серед видів діяльності, які здійснює позивач, є надання робіт (послуг) виробничого характеру іншим суб'єктам господарювання. ТОВ "Механічно-ремонтний завод" надає послуги виробничого характеру замовникам з обробки металу (сировина/металопрокат при цьому є власністю цих підприємств), стружка, яка утворюється в процесі обробки наданої сировини, залишається у власності підприємства. Матеріалами справи підтверджено, що кількість такої стружки за період з квітня 2012 року по лютий 2013 року становить 24,1643 т, що відображено в таблиці "Обсяги обробленого металу та утворення стружки" (т. І а.с. 238). Факт надання позивачем послуг з обробки металу, що належить третім особам, підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг), пояснювальними записками до технологічного процесу по наданні послуг з виготовлення металевих виробів, довідками про наявність металевої стружки від обробки металу (т. ІІ а.с. 6-136).

Матеріалами справи підтверджено, що стружка, яка утворюється від обробки металу, оприбутковується на центральний склад згідно прибуткових ордерів в кількісному відображенні. Підприємством складається акт з відображенням найменування, ваги стружки, % засору, ціни реалізації, згідно договору купівлі-продажу металовідходів, укладеного з покупцем. Під час реалізації відходів (стружки) оформлюється рахунок-фактури, акт приймання металів (вторинних), згідно наданої довіреності, податкова накладна. Копія даних документів наявні в матеріалах справи.

Дохід від реалізації відходів (стружки) відображається на субрахунку 702 "Дохід від реалізації товарів", собівартість реалізованої стружки відображається на субрахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів", що підтверджується додатками № 12а, 12б до акту перевірки та не заперечується відповідачем по справі.

Отже, враховуючи кількість залишків ТОВ "Механічно-ремонтний завод" станом на 31 березня 2012 року, кількість обробленого металу в Механічному та Котельно-зварювальному відділеннях заводу, а також кількість обробленого металу, що надавався замовниками для металообробки за період, охоплений перевіркою, суд дійшов висновку про помилковість розрахунків Кременчуцької ОДПІ, безпідставність її доводів щодо надмірного утворення стружки металу та, як наслідок, про непідтвердженість факту зайвої переробки металу.

Аналізуючи викладене, судом спростовуються висновки відповідача щодо завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та заниження податку на прибуток в розмірі, а відтак винесене контролюючим органом податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року № 0003612201/1553 є необґрунтованим та безпідставним.

Надаючи оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 14 серпня 2014 року № 0003622201/1554, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що висновки про заниження позивачем протягом періоду, що перевірявся, податку на додану вартість на 93784,00 грн. контролюючий орган пов'язує з протиправністю господарських правовідносин позивача з ТОВ "Дніпро-Метал", встановлених актом перевірки Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 26 лютого 2013 року № 885/22-1/35933777, а також із безпідставним формуванням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, обґрунтованість розрахунків щодо обсягу обробленого металу через кількість утвореної стружки чорних металів досліджувалась судом при наданні оцінки податковому повідомленню-рішенню від 14 серпня 2014 року № 0003612201/1553.

Збільшуючи позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за результатами взаємовідносин з ТОВ "Дніпро-Метал" контролюючий орган виходив з того, що реальність операцій з вищевказаним суб'єктом господарювання неможливо підтвердити в зв'язку з відсутністю у контрагента позивача необхідних умов для досягнення відповідних результатів у силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, що на думку відповідача свідчить про відсутність у ТОВ "Дніпро-Метал" адміністративно-господарських можливостей щодо виконання господарських зобов'язань та відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту регулюються пунктами 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу /пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України/.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз господарських правовідносин між позивачем та ТОВ "Дніпро-Метал" дає підстави для наступних висновків.

01 квітня 2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Дніпро-Метал" (Постачальник) укладено договір поставки № 112223 (т. 1 а.с. 129-131).

Згідно умов вказаного Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар у кількості, асортименті, за цінами та стандартами, вказаними у додатках (специфікаціях), що є невід'ємною частиною цього договору. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити поставлену відповідно до специфікацій продукцію та оплатити її вартість у розмірі та строки, передбачені цим Договором.

Пунктами 2.2, 2.3 Договору визначено, що відвантаження продукції Постачальником здійснюється залізничним транспортом у відповідності до вагонних норм відвантаження або автомобільним транспортом. Зобов'язання Постачальника з поставки вважається виконаним у момент передачі продукції Замовнику або перевізнику, про що свідчить дата відмітки залізничної транспортної накладної та станції відправлення, дата виписки автомобільної транспортної накладної або дата акта здачі-приймання товару (накладної).

З метою придбання металопрокату позивачем на адресу Постачальника направлено специфікації, копії яких наявні в матеріалах справи (т. І а.с. 132-134).

На виконання умов дослідженого судом договору ТОВ "Дніпро-Метал" Покупцю виставлено рахунки-фактури (т. І а.с. 138, 144, 150). Платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи (т. І а.с. 139, 145, 152) підтверджено факт здійснення оплати позивачем замовленого у ТОВ "Дніпро-Метал" товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

За наслідками здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Дніпро-Метал" останнім виписано податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи (т. І а.с. 140, 146, 151).

Дослідивши зазначені податкові накладні, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, податкові накладні містять адресу місцезнаходження замовника та підрядника, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару.

На підтвердження факту приймання-передачі товару, обумовленого договором від 01 квітня 2011 року № 112223, контрагентом позивача складено видаткові накладні (т. І а.с. 141, 147, 153). Витяг з журналу довіреностей (т. І а.с. 136-137) свідчить про отримання ТМЦ, переданих ТОВ "Дніпро-Метал", представником підприємства-Покупця. Оприбуткування придбаного металопрокату здійснено позивачем на підставі прибуткових ордерів (т. І а.с. 143, 149, 155).

Доставка товару за договором з ТОВ "Дніпро-Метал" здійснена власним вантажним автомобільним транспортом позивача, що підтверджується копіями належним чином оформлених ТТН (т. І а.с. 142, 148, 154).

Суд зазначає, що необхідною умовою для включення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту є наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, придбання послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій.

З пояснень представника позивача встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ "Механічно-ремонтний завод" є підприємством-виробником будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій та спеціалізується на металообробці. Для виготовлення вищевказаних конструкцій використовується сировина, зокрема, металопрокат, який придбавався позивачем, в тому числі у ТОВ "Дніпро-Метал" (т. І а.с. 157-232).

Таким чином, в ході судового розгляду доведено, що позивачем правомірно на підставі належним чином оформлених податкових накладних ТОВ "Дніпро-Метал" та інших первинних документів включено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за відповідні податкові періоди, відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість та враховано при визначені сум податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету України за результатами звітних періодів.

Суд враховує, що відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Що стосується контрагента позивача ТОВ "Дніпро-Метал", то представником відповідача в судовому засіданні не заперечувалась відсутність фактів визнання недійсними або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію контрагента позивача на момент здійснення досліджуваних господарських операцій; вищевказане підприємство перебувало в Єдиному державному реєстрі, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Контролюючий орган, не визнаючи правомірність формування податкового кредиту ТОВ "Механічно-ремонтний завод", сформованого за результатами правочинів з ТОВ "Дніпро-Метал", виходив з відомостей акта перевірки Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 26 лютого 2013 року № 885/22-1/35933777, де зазначено, що ТОВ "Дніпро-Метал" не має виробничих потужностей, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та достатньої кількості штатних працівників та фахівців, тощо та сформовано висновок про неможливість здійснення цими підприємствами господарської діяльності з постачальниками та покупцями товарів (робіт, послуг).

Не погоджуючись із доводами контролюючого органа, суд зазначає, що чинним законодавством суб'єкти господарювання не обмежені у праві за відсутності/недостатності власних виробничих потужностей використовувати залучені на підставі цивільно-правових або господарсько-правових договорів активи.

Тобто, відсутність у ТОВ "Дніпро-Метал" виробничих потужностей, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, достатньої кількості штатних працівників та фахівців не є автоматичним доказом фіктивності угод, зазначених суб'єктів господарювання.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що правовідносини між позивачем та ТОВ "Дніпро-Метал" відбулися у вересні 2012 року, проте акт перевірки Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська був складений 26 лютого 2013 року, тобто майже через півроку після здійснення спірних правовідносин.

Таким чином, надані позивачем для перевірки документи, а саме: договір поставки, рахунки, видаткові, податкові накладні, документи, які підтверджують перерахування коштів, ТТН, а також документи, що підтверджують використання придбаної у ТОВ "Дніпро-Метал" сировини у власній господарській діяльності, свідчать про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищезазначеним контрагентом.

Слід зазначити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту та витрат у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно пункту 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" А.Д. проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести відповідальність за невиконання контрагентом-постачальником його зобов'язань зі сплати податків. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Суд вважає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Відповідачем не надано жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. В акті перевірки податковим органом не встановлено фактів відсутності поставок товару, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит та не доведено фактичних обставин, які ставлять під сумнів реальність господарських операцій ТОВ "Механічно-ремонтний завод".

Отже, дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності, дає суду підстави для висновку про відсутність в діях ТОВ "Механічно-ремонтний завод" порушень податкового законодавства, визначених актом перевірки від 23 липня 2014 року № 1873/16-03-22-01-08/13951984, на підставі висновків якого відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року № 0003612201/1553 та № 0003622201/1554.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом із тим, не зважаючи на вимогу частини 2 статті 71 цього Кодексу щодо процесуального обов'язку відповідача, останній в ході судового розгляду справи не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 14 серпня 2014 року № 0003612201/1553 та № 0003622201/1554, у зв'язку із чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Як свідчить наявне у матеріалах справи платіжне доручення від 28 серпня 2014 року № 1075 року, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом ТОВ "Механічно-ремонтний завод" сплачено 10% розміру ставки судового збору, що становить 487,20 грн.

Підпунктом 3 частини 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

У зв'язку з цим, з Державного бюджету України на користь ТОВ "Механічно-ремонтний завод" підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 487,20 грн. (10% розміру ставки судового збору) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для утримання Кременчуцької ОДПІ.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути з відповідача згідно платіжного доручення від 28 серпня 2014 року № 1075 судовий збір в розмірі 487,20 грн.

В силу статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи доходів і зборів звільнені від сплати судового збору, а тому судовий збір в сумі, що становить 90 відсотків розміру ставки судового збору, з відповідача до державного бюджету не стягується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічно-ремонтний завод" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14 серпня 2014 року № 0003612201/1553.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14 серпня 2014 року № 0003622201/1554.

Стягнути з Державного бюджету в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38742715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічно-ремонтний завод" (ідентифікаційний код 13951984) витрати зі сплати судового збору в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2014 року.

Суддя А.О. Чеснокова