Рішення

від 07.10.2014 по справі 910/1645/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1645/14 07.10.14

За позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «А.С.Ю.Р.»

Про стягнення 153 470,30 грн.

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Суддя Гумега О.В.

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники сторін:

Від позивача: Поліщук Л.П. представник за довіреністю № 97-Д від 25.12.13.

Від відповідача: Яценко Я.В. представник за довіреністю № б/н від 18.09.13.;

Тараненко О.О. представник за довіреністю № б/н від 18.03.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.С.Ю.Р.» (далі - відповідач) про стягнення 153 470,30 грн., а саме: 141 592,39 грн. - основного боргу, 3 770,58 грн. - збитків від інфляції, 8 107,33 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано свої зобов'язання за Договором від 01.04.07. № 15 про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників та не сплачено грошові кошти за надані комунальні послуги, що зумовило нарахуванням позивачем 3% річних, збитків від інфляції та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.14. порушено провадження у справі № 910/1645/14 та призначено її до розгляду на 27.02.14.

За результатами судового засідання 27.02.14. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 20.03.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

19.03.14. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про припинення провадження в даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

20.03.14. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «А.С.Ю.Р.» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/1645/14 призначено до розгляду на 15.04.14.

14.04.14. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 15.04.14. та 15.05.14. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 15.05.14. та 03.06.14.

За результатами судового засідання 03.06.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом було оголошено перерву до 17.06.14. та на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/1645/14 на п'ятнадцять днів, про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 17.06.14. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи, про що прийняв відповідну ухвалу.

Розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 17.06.14. визначено склад колегії по розгляду даної справи: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Гумега О.В.

Ухвалою від 19.06.14. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду.

В зв'язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. у відпустці, розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва було змінено склад колегії по розгляду справи № 910/1645/14: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Смирнова Ю.М., суддя Гумега О.В.

Вказаною колегією суддів було прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 18.09.14., про що прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 18.09.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 07.10.14., про що сторони були повідомлені під розписку.

При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.14. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

Розглянувши в судовому засіданні 07.10.14. клопотання відповідача про припинення провадження в даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання обґрунтовано тим, що у справі № 5011-20/18334-2012 було прийнято рішення між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що і в даній справі № 910/1645/13.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі підлягає припиненню, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Предметом спору в даній справі № 910/1645/14 є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комунальні послуги за Договором від 01.04.07. № 15 про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників, за період з 13.09.10. по 31.05.13. (разом з боргом переданим КП ЖЕК «Ярославська» за період з травня 2007 року по жовтень 2010 року).

Предметом спору у справі № 5011-20/18334-2012 є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «А.С.Ю.Р.» на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» заборгованості за комунальні послуги за Договором від 01.04.07. № 15 про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників, за період з жовтня 2010 року по 01.09.12.

В судовому засіданні 07.10.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні 07.10.14. проти позову заперечували.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/1645/14.

В судовому засіданні 07.10.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.11. № 24/6240 "Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва", Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради перейменоване на Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району".

Відповідно до п. 2.1. Статуту позивача його створено з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.

30.03.07. між Комунальним підприємством "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" та Комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора "Ярославська" було укладено договір доручення № 3.

Відповідно до п. 1.1 договору доручення Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" доручає, а Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора "Ярославська" приймає на себе зобов'язання вчинити за рахунок та на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" наступні юридичні дії: укласти з власниками, наймачами, орендарями жилих та нежилих приміщень договори на надання комунальних послуг, транзитний збір платежів за надані комунальні послуги на користь виробників таких послуг, здійснювати облік, нарахування, збір платежів на користь виробників комунальних послуг.

01.04.07. між позивачем (далі - Сторона-1) було укладено з відповідачем (далі - Сторона-2) Договір № 15 про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору Сторона-1 здійснює нарахування та збір платежів на користь виробників послуг за спожиті відповідачем комунальні послуги (теплова енергія, холодне водопостачання, водовідведення, тощо) в обсягах та за тарифами, визначеними в додатку 1 до Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору Сторона-2 користується приміщеннями загальною площею 82,5 кв.м за адресою: вул. І.Франка,20 на підставі Договору купівлі-продажу від 11.12.03.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що Договір діє з моменту укладання (01.04.07.) до 31.12.14.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору щодо оплати комунальних послуг.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Звертаючись з даним позовом позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги за Договором, яка складається із заборгованості, що утворилась за період з 13.09.10. по 31.05.13. та становить разом з боргом переданим КП ЖЕК «Ярославська» за період з травня 2007 року по жовтень 2010 року 141 592,39 грн.

За твердженням позивача заборгованість станом на 01.10.10. підтверджується односторонньою довідкою Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська», що міститься в матеріалах справи.

При цьому, судом витребовувалась від позивача вся первинна документація за Договором станом на 01.10.10 .

Разом з тим, позивачем не було подано належних доказів на підтвердження наявної у відповідача перед позивачем заборгованості за Договором станом на 01.10.10. в розмірі 59 678,62 грн.

При цьому, судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Таким чином, позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за Договором за період з травня 2007 року по жовтень 2010 року в розмірі 59 678,62 грн., а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Далі позивач зазначає, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за період з 13.09.10. по 31.05.13. становить разом з боргом переданим КП ЖЕК «Ярославська» за період з травня 2007 року по жовтень 2010 року 141 592,39 грн.

Тобто без переданої станом на жовтень 2010 року заборгованості борг відповідача перед позивачем (виходячи з доводів позовної заяви) становить 81 913,77 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.1.2 Договору позивач зобов`язаний в 3-х денний термін, з моменту надходження від виробників послуг розрахунків, надати власнику або орендарю платіжне доручення (квитанцію) про суму спожитих ним комунальних послуг.

Положеннями п. 3.1.1 Договору визначено, що відповідач в 3-х денний термін після надходження платіжного доручення (квитанції), але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язується сплатити вартість спожитих комунальних послуг.

Позивач посилається на претензію від 04.12.13., яка було направлена відповідачу 06.12.13. та до якої було додано 33 (тридцять три) рахунки на оплату комунальних послуг . Із вказаної претензії не вбачається, які саме рахунки (за який період та за які саме надані комунальні послуги) були направлені позивачем відповідачу.

При цьому судом враховано, що на підтвердження пред'явленої до стягнення заборгованості за період з 13.09.10. по 31.05.13. позивачем було надано суду рахунки на оплату в кількості 64 (шістдесят чотири).

Отже, в суду відсутня можливість встановити які саме рахунки на оплату були направлені позивачем відповідачу, за який період і за які комунальні послуги.

При цьому, доказів направлення рахунків на оплату комунальних послуг за Договором за спірний період на адресу відповідача, що вказана у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: м. Київ, вул. Царика, б. 5, к. 14, позивачем суду не надано.

Як відзначалось судом, відповідно до п. 3.1.1 Договору відповідач в 3-х денний термін після надходження платіжного доручення (квитанції), але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язується сплатити вартість спожитих комунальних послуг.

Тобто умовами Договору чітко передбачено строк настання у відповідача обов`язку на сплату коштів за надані послуги.

Таким чином, оскільки момент настання строку сплати платежів за Договором пов'язаний з фактом отримання Стороною-2 платіжного доручення направленого Стороною-1, а факту направлення платіжних доручень відповідачу за комунальні послуги за Договором за спірний період позивачем не доведено, то строк сплати платежів за Договором за спірний період є таким, що не настав.

Крім того, з наданих позивачем рахунків на оплату в кількості 64 (шістдесят чотири) вбачається, що вказані рахунки містять суми до сплати за наступні комунальні послуги: холодне водопостачання, гаряче водопостачання, опалення.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.13. у справі № 5011-20/18334-2012 щодо заборгованості відповідача за Договором по сплаті за надані комунальні послуги за період з жовтня 2010 року по 01.09.12. встановлено наступне.

ТОВ "А.С.Ю.Р." не повинно сплачувати кошти за холодне водопостачання позивачу, оскільки він має окремий договір з ВАТ "АК "Київводоканал", відповідно до умов якого сплачував останньому кошти за надані послуги по холодному водопостачанню, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією договору № 04306/5-10 від 12.05.2004 року на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, укладеного між відповідачем та ВАТ "АК "Київводоканал" та випискою по рахунку № 26007000025955 з 18.07.2011 року, відповідно до якої вбачається, що відповідач вносив кошти на оплату холодного водопостачання згідно з договором від 12.05.2004 року.

Крім того, в додатку № 1 до договору № 15 від 01.04.2007 року зазначено, що на холодне водопостачання у відповідача укладений договір з ВАТ "АК "Київводоканал".

Таким чином, в даному випадку зарахування до заборгованості відповідача коштів по сплаті за холодне водопостачання та вимоги позивача про сплату таких коштів є неправомірними та такими, що суперечать положенням договору № 15 та додатку № 1 до нього.

Стосовно оплати коштів за гаряче водопостачання колегія суддів відзначила наступне.

В матеріалах справи наявний договір № 26/06-Ю від 26.04.2013 року та акт здачі-приймання виконаних робіт від 26.04.2013 року, яких вбачається, що у відповідача ТОВ "А.С.Ю.Р." відбувалася заміна лічильників на ХВП та ГВП, тобто у відповідача були й раніше встановлені лічильники, відповідно до показників яких, він повинен був сплачувати кошти за отримане холодне та гаряче водопостачання.

Також, представником відповідача суду був наданий акт про зняття показників лічильників ХВП та ГВП, відповідно до яких відповідачем за весь період знаходження в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. І. Франка,20 було спожито 38,433 куб. метри гарячої води, що значно менше ніж вказується позивачем у своєму розрахунку позовних вимог.

Зазначений акт був складений комісією у складі інженера КПЦОС, підписаний вповноваженою особою позивача та скріплений відповідною печаткою.

У вказаній постанові колегія суддів дійшла висновку, що позивачем неналежним чином обґрунтовані заявлені суми компенсації за отримані відповідачем комунальні послуги.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 5011-20/18334-2012 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/1645/14, не може йому суперечити.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення основної заборгованості за Договором, в задоволенні якої судом відмовлено. З огляду на зазначене та викладене раніше, в суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача.

Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.14.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Суддя О.В. Гумега

Суддя Ю.М. Смирнова