Рішення

від 09.10.2014 по справі 910/13741/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13741/14 09.10.14

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Сай А.С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика"

про стягнення 67 606,61 грн.

за участю представників:

від позивача :Вініченко О.В- представник за довіреністю № 19/0020 від 01.10.2014 р. від відповідача:Мазур В.В- представник за довіреністю б/н від 26.08.2014 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (далі - ПАТ "Запоріжгаз") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика" (далі - ТОВ "Світова енергетика") про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 67 606,61 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 17740 від 10.12.2013 р. в частині своєчасної поставки товару, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика" утворилась заборгованість в сумі 67 606,61 грн.

У позові Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика" заборгованість за порушення зобов'язання за несвоєчасну поставку товару у сумі 55 500,00 грн., пеню в сумі 9 990, 00 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 2 116,61 грн., а всього - 67 606,61 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що відповідач не зобов'язаний повертати вартість непоставленого товару і нараховані на неї штрафні санкції, оскільки позивач не звертався до нього з грошовими вимогами. Також вказав, що дія договору припинилась, а тому нарахування штрафних санкції є необґрунтованим, крім того, договором не передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, які просить стягнути позивач. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

10.12.2013 р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика" (постачальник), був укладений договір поставки № 17740.

Згідно з п 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язується постачати (передавати у власність) покупцю товар партіями, в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, в свою чергу покупець приймає та оплачує за цей товар на умовах даного договору.

Загальна сума договору складається з вартості товару, що буде поставлений постачальником покупцю згдіно накладних протягом дії даного договору, і не має перевищувати вартість товару відповідно до специфікації, що складає 55 500,00 грн. (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару здійснюється постачальником протягом дії даного договору поетапно, окремими партіями, кожна партія яких повинна бути здійснена протягом 10 робочих днів з дати проведення попередньої оплати.

Відповідно до п. 3.4 договору датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної сторонами.

Відповідно до специфікації від 10.12.2013 відповідач повинен поставити зварювальний генератор Combiflash 201 RE у кількості 2 шт. загальною вартістю 55 500,00 грн.

У судовому засіданні встановлено, що на виконання умов договору та на підставі рахунку-фактури № У-0000152 від 10.12.2013 р. позивач перерахував відповідачу суму попередньої оплати товару на суму 55 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14784 від 19.12.2013 р.

Разом з тим, відповідач зі свого боку зобов'язання в частині поставки товару не виконав, у зв'язку з чим ПАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" направило йому претензію № 26/2002 від 02.04.2014 р. про необхідність виконання зобов'язання за договором № 17740 від 10.12.2013 р.

Листами від 31.12.2013 р. та від 27.02.2014 р. відповідач повідомив, що у зв'язку з наближенням новорічних та різдвяних свят поставку генераторів Combiflash 201 RE буде здійснено до 05.03.2014 р.

Однак, як встановлено судом, на час розгляду справи товар позивачу поставлений не був.

Отже, у відповідача виникла заборгованість за непоставлений товар у сумі попередньої оплати 55 500,00 грн., що підтверджується матеріалами справи та поясненнями представників сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідач вважає, що у нього відсутній обов'язок повертати суму оплати за непоставлений товар, оскільки позивачем не було дотримано вимог ст. 530 ЦК України, тобто до звернення в суд позивач не направив вимогу про повернення попередньої оплати, а, отже його права не порушені.

З цього приводу суд зазначає, що порушенням зобов'язання в розумінні ч. 1 ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його строк, встановлений договором або законом.

Як вже встановлено судом, 100% вартості товару відповідач отримав, але товар ПАТ "Запоріжгаз" не поставив, тим самим порушивши права останнього, який за таких обставин в силу ч. 2 ст. 693 ЦК України має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Отже, суд вважає, що ПАТ "Запоріжгаз", правомірно скористалося наданим йому правом на звернення з позовом до суду про повернення попередньої оплати товару, внаслідок порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу, оскільки чинне законодавство не містить відповідних обмежень.

У свою чергу, у відповідності з положеннями ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

З огляду на викладене вимоги ПАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" про стягнення 55 500,00 грн. попередньої оплати є обґрунтованими, а оскільки, доказів повернення попередньої оплати відповідачем не надано, ці вимоги підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з ТОВ "Світова енергетика" пеню в сумі 9 990, 00 грн. за період з 30.12.2013 р. по 27.06.2014 р.

Розглядаючи позовні вимоги в цій частині, суд виходив з наступного.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно п. 8.3 договору постачальник у випадку прострочення поставки або недопоставки товару в узгоджені строки сторонами, сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов договору поставка товару (зобов'язання) мала відбутись протягом 10 робочих днів з дати проведення попередньої оплати, яка була здійснена позивачем 19.12.2013 р.

При цьому позивач розраховує період нарахування пені, виходячи з календарних днів, тобто з 29.12.2013 р. Утім, як правильно визначив відповідач, вказаний період необхідно визначати з урахуванням робочих днів, як це передбачено договором, починаючи з 20.12.2013 р.

Судом встановлено, що 21-22.12.2013 р. та 28-29.12.2013 р. були вихідними днями, а згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 р. № 920-р "Про перенесення робочих днів у 2014 році" 02.01.2014 р., 03.01.2014 р. та 06.01.2014 р. також визначено неробочими днями.

За таких обставин, враховуючи умови п. 3.1 договору поставки, останнім днем поставки генераторів Combiflash 201 RE є 09.01.2014 р., а не 29.12.2013 р., як зазначає позивач.

Отже, період нарахування пені суд визначає з 10.01.2014 р. по 27.06.2014 р. та провівши перерахунок заявленої позивачем суми, приходить до висновку, що стягненню підлягає пеня у сумі 9 379,50 грн. за період з 10.01.2014 р. по 27.06.2014 р..

Щодо посилання відповідача стосовно неможливості стягнення штрафних санкцій у зв'язку з припиненням дії договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 7.1 договору цей договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2013 р., а в частині виконання зобов'язань сторін - до повного їх виконання.

Зважаючи на встановлені обставини у справі, а також на факт невиконаного відповідачем зобов'язання щодо поставки товару або повернення попередньої оплати, суд не вбачає підстав для відмови позивачу у стягненні пені, оскільки невиконання зобов'язання не звільняє боржника від відповідальності, передбаченої законом.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування коштами у розмірі 2 116,61 грн. за період з 30.12.2013 р. по 27.06.2014 р. на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України суд вважає, що вони задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Як вважає позивач, проценти за користування відповідачем попередньою оплатою мають визначатись в розмірі облікової ставки Національного банку України, по аналогії зі ст. 1048 ЦК України для договорів позики, оскільки договором поставки сторони не визначили розмір таких процентів.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що договір поставки та договір позики є різними за своєю природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень договору позики, зокрема, ст. 1048 ЦК України є безпідставним (позиція Верховного Суду України у постанова від 02.07.2013р. по справі № 18/1372/12).

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому у судовому засіданні встановлено, що договором поставки такий розмір процентів сторонами не визначався, а в законі розмір процентів за користування коштами, отриманими у якості передплати за договором поставки, прямо не встановлений.

Крім того, відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній в листі від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК. Вказана міра відповідальності є відмінною від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора, зокрема, трьох процентів річних від простроченої суми.

Отже, оскільки ні законом, ні умовами укладеного між сторонами договору поставки розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, а також встановлених обставин у справі, суд задовольняє позовні вимоги ПАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" частково.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, які складаються із судового збору та вартості адвокатських послуг, понесених сторонами, суд враховує положення ст. 49 ГПК України, відповідно до якої судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика" про стягнення заборгованості в розмірі 67 606,61 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика" (02156, м. Київ, вул. Курчатова, буд. 22, кв. 17, ідентифікаційний код 38402745) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, ідентифікаційний код 03345716) 55 500 (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 9 379 (дев'ять тисяч триста сімдесят дев'ять) грн. 77 коп. - пені.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика" (02156, м. Київ, вул. Курчатова, буд. 22, кв. 17, ідентифікаційний код 38402745) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, ідентифікаційний код 03345716) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 753 (одну тисячу сімсот п'ятдесят три) грн. 30 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (69035, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 7, ідентифікаційний код 03345716) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова енергетика" (02156, м. Київ, вул. Курчатова, буд. 22, кв. 17, ідентифікаційний код 38402745) витрати за надані адвокатські послуги в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 06 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 9 жовтня 2014 року.

Повний текст рішення підписаний 14 жовтня 2014 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя К.І. Головіна