Постанова

від 14.10.2014 по справі 915/719/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

               ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

---

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ "14" жовтня 2014 р. Справа № 915/719/14 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Лисенко В.А. суддів: Гладишевої Т.Я., Ліпчанської Н.В. (Склад колегії суддів змінено згідно з розпорядженням голови суду № 671 від 09.10.2014р. ) При секретарі судового засідання: Молодові В.С. Представники сторін в судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце його проведення останні повідомлені належним чином.   Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   Публічного акціонерного товариства “Миколаївський комбінат хлібопродуктів” на рішення господарського суду Миколаївської області від 22.07.2014р. по справі № 915/719/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Стаф-1” до Публічного акціонерного товариства “Миколаївський комбінат хлібопродуктів” про стягнення 26   100,00 грн. основного боргу, 3 553,88 грн. збитків від інфляції та 693,43 грн. 3 % річних.     Встановила: У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Стаф-1” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Миколаївський комбінат хлібопродуктів”, в якому просило з урахуванням уточнень до позовної заяви стягнути з останнього заборгованість за договором 17 400,0 грн. основного боргу, 2 083,15 грн. збитків від інфляції та 584,51 грн. – 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань по договору укладеного між сторонами, а саме відповідач не розрахувався за надані послуги з планового технічного обслуговування діючих систем пожарної сигналізації. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.07.2014р. (суддя Мавродієва М.В.)  позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Миколаївський комбінат хлібопродуктів” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Стаф-1” 17 400,0 грн. основного боргу, 2 083,15 грн. збитків від інфляції та 584,51 грн. – 3% річних та 1 208,2 грн. судового збору. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю “Стаф-1” з Державного бюджету України  сплачений по платіжному дорученню № 90 від 15.05.2014р. судовий збір у сумі 618,80 грн. В задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду відмовлено. Мотивуючи рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позивачем вірно зроблено розрахунок 3 % річних та зазначив, що вимоги про стягнення основної заборгованості та інфляційних втрат є правомірними та підтверджені матеріалами справи. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду в частині стягнення основного боргу посилаючись на те, що доводи викладені в заяві та надані докази фінансового стану відповідача не є достатніми для задоволення цієї заяви. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство “Миколаївський комбінат хлібопродуктів” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду  Миколаївської області, а саме рішення в частині стягнення 2   083,15 грн. інфляційних втрат, 584,51 грн. – 3 % річних скасувати та розстрочити виконання рішення  на 4 місяці згідно з графіком погашення заборгованості: -          серпень 2014р. – 4   350,00 грн.;           -          вересень 2014р. – 4350,00 грн.;           -          жовтень 2014р. – 4   350,00 грн.;           -          листопад 2014р. – 4   350,00 грн.           Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона посилається на те, що позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних на підставі рахунків-фактур, що не відповідає умовам Договору. Однак, доказів того, коли саме надавалися рахунки-фактури, не надано. Отже, дату початку прострочення виконання  грошового зобов'язання, що є підставою для нарахування індексу інфляції та 3 % річних, не доведено належними і допустимими доказами. Крім того, на думку скаржника, він надав достатньо вагомих доводів та  доказів для позитивного вирішення питання про відстрочення рішення суду. Більш детальніше доводи викладені у скарзі. У відзиві на апеляційну скаргу сторона просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.           Представники сторін у судове засідання не з'явились, не скористались наданим їм ст. 22 ГПК України правом та повноважних представників не направили.           Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки повноважних представників суду не відомі.           Апеляційною інстанцією також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.           Відповідно до приписів п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду від 15.03.2010р. № 01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві” особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.           Судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.           Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2012 між сторонами укладений договір №11-П на планове технічне обслуговування пожарної автоматики та блискавкозахисту з додатками (надалі – Договір №11-П) (а.с.8-15), згідно якого виконавець (позивач у справі) зобов'язався здійснювати планове обслуговування діючих установок пожарної сигналізації, системи блискавкозахисту, а також цілодобове спостереження за протипожарним станом об'єкту замовника – Мельзавод №1, Лабораторія 1 та 2, приміщення їдальні, ПАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» за адресою: м. Миколаїв, вул.1-а Слобідська, 122).  Виконання робіт має здійснюватись відповідно до графіка (додаток №1 до договору) та регламенту технічного обслуговування (додаток №2 до договору). Замовник (відповідач у справі), в свою чергу, зобов'язався надавати виконавцю всю необхідну інформацію, потрібну для якісного виконання останнім своїх зобов'язань за вказаним договором; приймати від виконавця послуги, надані їх згідно умов договору; здійснювати оплату виконаних по договору робіт на підставі акта виконаних робіт, який має підписуватись сторонами в кінці кожного місяця. Строк дії договору сторони не визначили. Доказів розірвання або припинення дії договору суду не надано. Відповідно до п.4.1, 4.2 Договору №11-П вартість планового обслуговування об'єктів відповідача сторони визначили у наступному розмірі: обслуговування діючих установок пожарної сигналізації – 2000,0 грн. у місяць, обслуговування системи блискавкозахисту – 500,0 грн. на місяць, вартість моніторинга – 400,0 грн. на місяць. Згідно п.3.4 Договору №11-П оплата за виконані згідно даного договору заходи здійснюється в національній валюті на підставі актів виконаних робіт, які підписуються сторонами в кінці кожного місяця. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем умови договору виконувались належним чином. Так, відповідно до актів виконаних робіт №ОУ-001086 від 28.02.2013, №ОУ-001194 від 29.03.2013, №ОУ-001312 від 30.04.2013, №ОУ-001479 від 31.05.2013, №ОУ-001566 від 27.06.2013, №ОУ-001942 від 30.09.2013 (а.с.16-19), які без зауважень підписані повноважними представниками сторін, позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 17 400,0 грн. Відповідно до п.4.3 Договору №11-П оплата наданих послуг має здійснюватись замовником щомісячно (25-30 числа) по акту наданому виконавцем. Вказаний пункт Договору №11-П судом розцінюється, як обов'язок замовника здійснити оплату до 30 числа (включно) поточного місяця виконання робіт на підставі акту підписаного в кінці кожного місяця. Жодних вказівок на те, що оплата має здійснюватись у місяці наступному за звітним, на чому наголошує відповідач, Договір №11-П не містить. При цьому, виставлення виконавцем замовнику рахунків-фактур умовами Договору №11-П не передбачено, тому посилання відповідача на їх неотримання судом до уваги не приймається. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських            санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.           На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ст. 901 та ст. 903  Цивільного кодексу України за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором;  якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник  зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідач не розрахувався за надані послуги, про що свідчать  матеріали справи. Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем у сумі  17 400,0 грн. яка підлягає стягненню. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також: три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи, що розрахунки позивача в частині нарахувань 3% річних відповідають вимогам чинного законодавства, судова колегія  погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення  3 % річних у сумі 584,51 грн. Також, судом першої інстанції вірно зроблений розрахунок збитків від інфляції який складає 2   105,93 грн. Враховуючи те, що господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Тобто, вихід за межі позовних вимог означає збільшення кількісного показника розміру заявлених позивачем вимог. Оскільки вищезазначене клопотання про збільшення позовних вимог в матеріалах справи відсутнє, місцевий суд правомірно задовольнив позовну вимогу про стягнення  інфляційних у сумі 2   083,15 грн. Відтак, з урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів приходить до висновку, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з даним позовом і місцевий суд, відповідно, правомірно задовольнив позовні вимоги. Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду в частині стягнення 17 400,00 грн. колегія суддів зазначає наступне. Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, зокрема п.6, встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. Відповідно до ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Зі змісту наведених норм вбачається, що заява про відстрочку чи розстрочу виконання рішення суду повинна містити викладення обставин та обґрунтування причин, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, а також докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві, щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення. Слід мати на увазі, що ГПК не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК. За наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. ГПК не містить вимог до змісту заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання. Проте зі змісту статті 121 ГПК України вбачається, що заява повинна містити: викладення обставин та обґрунтування причин, що унеможливлюють чи утруднюють виконання рішення та зазначення того, що просить заявник - розстрочити чи відстрочити виконання рішення, яким чином змінити спосіб і порядок виконання рішення. Застосовуючи заходи, передбачені статтею 121 ГПК, господарські суди повинні мати на увазі, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо). Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Дослідивши матеріали справи, та проаналізувавши викладені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для надання розстрочки, та вважає, що місцевий господарський суд надав вірну оцінку обставинам справи при винесенні даного рішення, оскільки наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання рішення, не є тими виключними обставинами, з якими закон пов'язує позитивне вирішення цього питання. Доводи апелянта відносно відсутності доказів того, коли саме надавалися рахунки-фактури та неможливості у зв'язку з чим визначення дати початку прострочення виконання грошового зобов'язання суперечать пункту 3.4 Договору укладеного між сторонами, за яким оплата за виконані згідно даного договору заходи здійснюється в національній валюті на підставі актів виконаних робіт, які підписуються сторонами вкінці кожного місяця. Посилання відповідача на те, що в актах не зазначена дата їх підписання не є дійсним, оскільки кожен акт містить надруковану дату підписання, а також підпис відповідача.           Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі та матеріали справи не спростовують висновків суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Миколаївський комбінат хлібопродуктів” – без задоволення.                                Керуючись ст. 99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -            П О С Т А Н О В И Л А :                 Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Миколаївський комбінат хлібопродуктів” – залишити без задоволення.                 Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.07.2014р. по справі № 915/719/14 – залишити без змін. Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Повний текст постанови підписано 16.10.2014р. Головуючий суддя                                                            В.А. Лисенко Суддя                                                                                Т.Я. Гладишева Суддя                                                                                         Н.В. Ліпчанська