Ухвала

від 01.10.2014 по справі 816/982/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 р.Справа № 816/982/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представників позивача - Мушук В.В., Черняк Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Енертехмаш" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі № 816/982/14

за позовом Приватного підприємства "Енертехмаш"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

17 березня 2014 року Приватне підприємство "Енертехмаш" (далі по тексту - позивач, ПП "Енертехмаш") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.02.2014 року № 0002951501, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 500 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 2 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 500 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року по справі №816/982/14 у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Енертехмаш" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відмовлено.

Стягнуто з Приватного підприємства "Енертехмаш" (код ЄДРПОУ 35796637, м. Полтава, вул. Зінківська, буд. 19) на користь Державного бюджету України решту суми судового збору в розмірі 1 644 грн 30 коп.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі №816/982/14; прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0002951501 від 12 лютого 2014 року.

В апеляційній скарзі, а також його представники у судовому засіданні зазначили, що реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ ВКФ "Мілана", ТОВ "Будівельна компанія "Палаццо" підтверджується первинними документами, що наявні у матеріалах справи, а саме: договори виконання робіт №76, №77, №107-П, договір надання послуг монтажної бригади (аутсорсингу) №98, договір про надання інформаційних послуг №54-ІП, договір поставки товару №103. рахунки- фактури № 000056, №000057, №98, №54, №111, №107, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт, платіжні доручення, виписки з банку. Крім того, вказали на те, що в матеріалах справи наявні договори з замовниками позивача, у рамках взаємовідносин із якими було отримано спірні товари (послуги): АТ «Полтавський турбомеханічний завод», ПАТ «Полтавській ТМЗ», ТОВ «Агрофірма ім. Довженка», усі калькуляції, ліцензії. Стверджують, що відсутність ТТН на перевезення товару обумовлена невеликою кількістю товару товар перевозився на власному транспорті директора підприємства Лагоди І.В., а відсутність контрагентів ТОВ ВКФ "Мілана", ТОВ "Будівельна компанія "Палаццо" за місцем реєстрації не може свідчити про безтоварність господарських операцій та порушення позивачем податкового законодавства. Пояснювали, що господарські операції із вказаними контрагентами мали реальний характер та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках підприємства позивача, а за їх наслідками позивачем правомірно сформовано податковий кредит відповідного податкового періоду. Таким чином, вважає оскаржуване повідомлення - рішення протиправним та таким, що має бути скасовано.

Відповідач, у надісланих письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Вказує на не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ ВКФ "Мілана", ТОВ "Будівельна компанія "Палаццо", оскільки платником не надано жодного документа, який би свідчив про реальний рух товарів між контрагентами. Пояснив, що наявність формально складених, але недостовірних документів, достовірність яких спростована наявними у справі доказами, не підтверджує реальність господарських операцій в розумінні Податкового кодексу України та не надає позивачу право за наслідками таких операцій формувати як податковий кредит так і валові витрати платника податку. Отже, стверджує, що позивач не мав права на віднесення суми до податкового кредиту по взаємовідносинах із зазначеними контрагентами, у зв`язку з не доведенням реальності здійснення господарських операцій між ними. З огляду на викладене, вважає податкове повідомлення - рішення від 12.02.2014 року № 0002951501, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 500 грн. прийнятим правомірно, а рішення суду першої інстанції винесеним із дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин по справі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що відповідач по справі належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника відповідача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство "Енертехмаш" (код ЄДРПОУ 35796637) зареєстровано 06.03.2008, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 1 588 102 0000 007563 (а.с. 24 т. 1).

ПП "Енертехмаш" перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві з 11.03.2008 за № 28007 (а.с. 27 т.1) та є, зокрема платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 12.05.2008 № 100115103 (а.с. 28 т.1).

Згідно виписки з ЄДРПОУ серії АД № 014392, основним видом діяльності позивача за КВЕД є 33.12 - ремонт та технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (зв. бік а.с. 24 т.1).

В період з 15.01.2014 року по 21.01.2014 року головним державним податковим ревізором - інспектором відділу координації та моніторингу відшкодування податку на додану вартість і сплати податкових зобов'язань управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій ДПІ у м. Полтаві Прокопенко П.І. на підставі наказу ДПІ у м. Полтаві від 14.01.2014 № 73, згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Енертехмаш" (код ЄДРПОУ 35796637) з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ ВКФ "Мілана" (код ЄДРПОУ 30523272) у вересні 2011 року, з ТОВ "Будівельна компанія "Палаццо" (код ЄДРПОУ 31748459) у лютому 2013 року, результати якої набрали форму акту від 27.01.2014 № 368/16-01-15-01/35796637 (а.с. 31-37 т.1).

За наслідками перевірки позивача ДПІ у м. Полтаві встановлено порушення:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в періоді, що перевірявся, на загальну суму 18 853,00 грн., в т.ч. по взаємовідносинах з ТОВ "ВКФ "Мілана" за вересень 2011 року на суму 14 200,00 грн. та за жовтень 2011 року (по податкових накладних за вересень 2011 року) на суму 1 820,00 грн. та по взаємовідносинах з ТОВ "БК "Палаццо" за травень 2013 року (по податкових накладних за лютий 2013 року) на суму 2 833,00 грн.

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання на загальну суму 16 853,00 грн., в т.ч. по взаємовідносинах із ПАТ "Полтавський турбомеханічний завод" за вересень 2011 року на суму 12 200,00 грн. та за жовтень 2011 року на суму 1 820,00 грн. по взаємовідносинах з СТОВ "Мрія" та за лютий 2013 року на суму 1 667,67 грн. по взаємовідносинах з ВАТ "Лубнифарм" та на суму 1 166,67 грн. по взаємовідносинах з ТОВ "Агрофірма ім.. Довженка".

За результатами перевірки позивача ДПІ у м. Полтаві складено акт від 21.01.2014 № 368/16-01-15-01/35796637 (т.1 а.с.31-37), на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 12.02.2014 року № 0002951501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 2 000,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції - 500,00 грн. (а.с. 29 т.1).

Не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням від 12.02.2014 року, ПП "Енертехмаш" звернулось до суду з вимогою про його скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, а також з правомірності прийнятого відповідачем оскаржуваного повідомлення-рішення.

Так, судом першої інстанції зазначено, що позивачем не підтверджено реальності здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ ВКФ "Мілана", ТОВ "Будівельна компанія "Палаццо", відсутні докази щодо досягнення якогось реального господарського результату, що в свою чергу свідчить про правильність висновків податкового органу щодо заниження позивачем сум задекларованих податку на додану вартість по вказаним операціям та завищення податкового кредиту на суму 2 000 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів зазначає, що вимоги до первинних документів визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88, зареєстрованого в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

У відповідності до ст. 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За визначенням п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно з вимогами ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Енертехмаш" у перевіряємому періоді мав господарські відносини із ТОВ ВКФ "Мілана", ТОВ "Будівельна компанія "Палаццо".

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що позивач (Замовник) мав господарські взаємовідносини із ТОВ ВКФ "Мілана" (код ЄДРПОУ 30523272) (Підрядник) на підставі договору про надання інформатизаційних послуг від 30.08.2011 року № 54-IП (т.1 а.с. 62-63), згідно умов якого (п.п. 1.1 та п.п. 1.3) Виконавець надає Замовнику послуги з інформатизаційного обслуговування офісної електронно-обчислювальної, вимірювальної та іншої електронної техніки, що є на балансі ПП "Енертехмаш", а Замовник зобов'язується прийняти зазначені послуги та оплатити їх в повному обсязі. Відповідно до п. 1.2 цього Договору, обумовлені послуги надаються виконавцем - ТОВ "ВКФ "Мілана".

Пунктом 2.1 цього ж договору встановлено вартість послуг, яка визначена у розмірі 12 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 2 000,00 грн.) за один місяць. Оплата послуг здійснюється по факту виконаних робіт (п.п. 2.2).

При цьому, колегія суддів вказує на те, що ані умовами договору, ані додатками до нього (додатковими угодами чи специфікаціями) не вказано кількість офісної електронно-обчислювальної, вимірювальної та іншої електронної техніки, яка на момент укладення та виконання даного договору перебувала б на балансі позивача.

На підтвердження виконання даного договору позивачем надано рахунок-фактуру від 30.08.2011 № 54 на загальну суму 12 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 000,00 грн. (т. 1а.с. 61), податкову накладну від 31.08.2011 року № 156 (т.1а.с. 65), платіжне доручення про оплату наданих послуг (т.1 а.с. 60).

Також, на підтвердження реальності виконання обумовлених робіт, матеріали справи містять акт виконаних робіт від 30.09.2011 року за вересень 2011 на суму 12 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2000,00 грн.) (а.с. 64 т.1).

Однак, аналізуючи вказаний акт виконаних робіт від 30.09.2011 року, колегія суддів зазначає, що неможливо зробити достовірний висновок щодо характеру, виду, обсягу та змісту наданих послуг, оскільки зазначення наданих послуг носить загальний характер і фактично відтворює умови договору про надання цих послуг.

Крім того, акт виконаних робіт та податкова накладна не містять такого обов'язкового реквізиту як обсяг господарської операції та не визначає конкретних результатів виконаних робіт (кількість електронно-обчислювальної техніки, вид виконаних робіт), що, на думку колегії суддів, є порушенням п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва за 2011 рік залишкова вартість основних засобів станом на 31.11.2011 року становить 14 тис. грн., яка повинна включати в себе й електронно-обчислювальну техніку, вимірювальну та електронну техніку. За договором вартість послуг на 1 місяць складає 12 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 000,00 грн., що майже на рівні залишкової вартості всіх основних засобів підприємництва.

Крім того, що станом на 01.09.2011 року на балансі підприємства числився один комп'ютер Athlon II*2 240/s AM3:DDRIII балансовою вартістю 1 637,50 грн. (а.с.39 т.2), що підтверджується наявною в матеріалах справи бухгалтерською довідкою від 07.05.2014 року.

Колегія суддів вказує на відсутність в матеріалах справи документів, з яких достовірно можливо було б встановити, яке саме програмне забезпечення встановлено, які консультації, що мали б економічний ефект для позивача, були надані, так само як і будь - яких відомостей, які б дали змогу відстежити, що є результатом поставлених послуг, що містили б відомості про обґрунтування їх вартості, необхідність в отриманні таких послуг та зв'язок із господарською діяльністю позивача, осіб, які безпосередньо приймали участь в наданні вищевказаних послуг.

Також, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем (Замовник) з ТОВ "ВКФ "Мілана" (Виконавець) укладено договір про надання послуг монтажної бригади (аутсорсингу) від 30.08.2011 року № 98, за яким Виконавець надає в розпорядження Замовника працівників монтажної бригади у кількості 6 чоловік згідно переліку, визначеного у додатковій угоді № 1 до цього Договору для виконання ними ремонту електрообладнання та приладів безпеки крану мостового МК 32/8, зав. № 401685, рег. № 5700, який належить ПАТ "Полтавський ТМЗ" (т.1а.с. 74).

На підтвердження виконання даного договору позивачем надано додаткові угоди № 1, № 2 (т.1а.с. 75-76), рахунок-фактуру від 30.08.2011 № 98 на загальну суму 45 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 9 000,00 грн. (т.1а.с. 72), податкову накладну від 08.09.2011 № 95 (а.с. 75), платіжне доручення про оплату наданих послуг від 19.09.2011 № 68 (а.с. 71 т.1).

Згідно додаткової угоди № 1 до договору про надання послуг монтажної бригади (аутсорсингу) від 30.08.2011 року № 98 (т.1а.с. 75) складено розрахунок вартості витрат роботи монтажної бригади на демонтаж електрообладнання, згідно якого вартість наданої послуги розраховувалася із заробітної плати бригади в кількості 6 чоловік (бригадир -1, слюсар - монтажник -1, та електро - монтажники - 4) при кількості людино-годин від 408 до 383 по кожному працівнику (в загальній кількості 2340 людино-годин) у загальній вартості 41 380 грн.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається документального підтвердження щодо персонального складу бригади, що фактично була задіяна в роботах та з яких можливо було б встановити особи працівників, які б реально виконували обумовлені роботи, та їх кваліфікації, яка б дозволяла їх допустити до виконання робіт підвищеної небезпеки.

На підтвердження здійснення господарських операцій з даним контрагентом ПП "Енертехмаш" також надано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000098 від 08.09.2011 року, загальна вартість робіт становить 54 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 9 000,00 грн. (т.1 а.с. 77).

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що в наданому акті здачі-приймання робіт не зазначено конкретні результати виконаних робіт, обґрунтування вартості робіт, особи, які безпосередньо виконували роботи, способи вчинення дій, що, на думку колегії суддів, є порушенням п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Будь-якої інформації щодо того, коли саме приступила до виконання робіт монтажна бригада, де саме (місце надання послуг) - чи то місце знаходження замовника АТ "Полтавський турбомеханічний завод" (м. Полтава, вул. Зінківська, 6), чи то місцезнаходження підрядника - позивача ПП "Енертехмаш" (м. Полтава, вул. Леваневського, 24), чи то місцезнаходження ТОВ "ВКФ "Мілана" (Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, б. 14 а, кім. 30) ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано.

Крім того, колегія суддів вказує на те, що договір про надання послуг монтажної бригади (аутсорсингу) № 98 між ПП "Енертехмаш" та ТОВ "ВКФ "Мілана" було укладено 30.08.2011 року (а.с. 74 т.1), а його виконання оформлено актом від 08.09.2011 року (а.с. 77 т.1). Тобто фактично монтажна бригада працювала 9 днів, а при нормальному 8-ми годинному робочому дні згідно трудового законодавства 72 години кожен працівник (без вихідних днів), а в загальному підрахунку 432 години бригадою у складі 6 чоловік (6 х 72).

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що нереальним у часі є відпрацювання бригадою, в кількості 6 чоловік, 2340 годин за 9 робочих днів, навіть якщо припустити, що бригада працювала цілодобово (24 години на добу) без вихідних та обідніх перерв.

Також, між позивачем та вищезазначеним контрагентом було укладено договір поставки від 01.09.2011 року № 103, згідно якого ТОВ "ВКФ "Мілана" (Постачальник) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі передати у власність ПП "Енертехмаш" (Покупцеві) товар, визначений у п. 1.2 даного Договору, (а саме ремкомплект до розподільного редуктора - 1 к-т, з'єднувальні муфти стрілової лебідки - 4 шт., ремкомплект для вантажної лебідки - 1 к-т, вихідних вал повороту крану - 1 шт., антени до УАС-1-2 - 4 шт., кінцевий вимикач ВУ-150 - 3 шт., креномір - 2 шт., лист металевий - 3 м.п.), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Згідно пункту 2.1 цього Договору ціна, кількість, асортимент, терміни поставки товару обумовлюються в додатках до даного Договору, які погоджуються сторонами, додаються до цього Договору та є невід'ємною його частиною (т.1а.с. 68).

Як вбачається з матеріалів справи, додатки до вказаного договору в матеріалах справи відсутні.

На підтвердження виконання даного договору позивачем надано рахунок-фактуру від 01.09.2011 року № 111 на загальну суму 10 920,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 820,00 грн. (а.с. 69 т.1), видаткову накладну від 09.09.2011 № 106 (а.с. 67 т.1), податкову накладну від 09.09.2011 № 106 (а.с. 70 т.1), де визначено перелік поставлених товарів, а саме ремкомплект до розподільного редуктора - 1 к-т, з'єднувальні муфти стрілової лебідки - 4 шт., ремкомплект для вантажної лебідки - 1 к-т, вихідний вал повороту крану - 1 шт., антени до УАС-1-2 - 4 шт., кінцевий вимикач ВУ-150 - 3 шт., креномір - 2 шт., лист металевий - 3 м.п., платіжне доручення про оплату товару від 13.09.2011 № 57 (а.с. 66 т.1).

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до 2.4 вказаного договору поставки, поставка товару здійснюється автотранспортом покупця.

При цьому позивачем до матеріалів справи не надано документи на підтвердження перевезення товарів від продавця ТОВ "ВКФ "Мілана" до покупця ПП "Енертехмаш" та доказів оприбуткування, зберігання таких товарів позивачем, чи використання придбаних у даного контрагента матеріалів.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З огляду на вищезазначене, за відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, дорожніх листів на перевезення вантажів не видається можливим встановити факт передачі таких товарів від ТОВ "ВКФ "Мілана" на адресу позивача, що в свою чергу свідчить про безтоварний характер згаданих господарських операцій.

Також колегія суддів зауважує, що позивачем під час розгляду справи не було надано жодних доказів, які б засвідчували здійснення навантажувально-розвантажувальних послуг та зберігання придбаного товару, вказували на відповідальних осіб за їх зберігання, не надано доказів, що за адресою відвантаження наявні необхідні виробничі та складські потужності для зберігання партій товару.

Крім того, відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (далі по тексту - Інструкція) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 3 вище зазначеної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Згідно з п. 6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не було надано а ні довіреностей, а ні копій журналу реєстрації довіреностей, які б вказували на видачу довіреності на отримання товару.

З огляду на вищезазначене, за відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, дорожніх листів на перевезення вантажів та довіреностей на право отримання товарно-матеріальних цінностей не видається можливим встановити факт виконання укладеного між позивачем та ТОВ "ВКФ "Мілана" договору, що в свою чергу свідчить про безтоварний характер згаданих господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не підтвердження руху вищезазначених запасних частин та комплектуючих між ТОВ "ВКФ "Мілана" і ПП "Енертехмаш", зв`язку із господарською діяльністю позивача та, як наслідок, реальності даної операції.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та його контрагентом ТОВ "ВКФ "Мілана" укладено договір від 05.09.2011 року № 107-П, згідно умов якого, ПП "Енертехмаш" (Замовник) доручає, а ТОВ "ВКФ "Мілана" (Виконавець) приймає на себе обов'язки виконати слюсарні роботи крану мостового МК 32/5 рег. № 5700, зав. № 1401685 та роботи по демонтажу механізмів крану мостового МК 32/5 рег. № 5700, зав. № 1401685 (належить ПАТ "Полтавський ТМЗ") (а.с. 56-57т.1).

На виконання даного Договору ПП «Енертехмаш» надано акт здачі-приймання робіт № 72 від 09.09.2011р., загальна вартість виконаних робіт 19200 грн., в т.ч ПДВ 3200 грн., однак не зазначено конкретні результати виконаних робіт, обґрунтування вартості, особи, які безпосередньо виконували роботи, способи вчинення дій, що, на думку колегії суддів, є порушенням п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Крім того, згідно п. 4.1. Договору датою початку виконання робіт є дата перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

На підтвердження виконання даного договору позивачем надано рахунок-фактуру від 05.09.2011 № 107 на загальну суму 19 200,00 грн., в т.ч. ПДВ 3 200,00 грн. (а.с. 55 т.1), податкову накладну від 09.09.2011 № 105 (а.с. 59 т.1).

ПП « Енертехмаш» надано платіжні доручення на оплату вищезазначених послуг та робіт від 13.09.2011 № 58 (а.с. 54 т.1), від 14.09.2011 № 59 (а.с. 52 т.1), від 19.09.2011 № 66 (а.с. 53 т.1). При цьому, згідно платіжних доручень перший перерахунок коштів позивачем за даним договором відбувся 13.09.2011 р. (платіжне доручення №58 від 13.09.2011 р.). В той же час акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 172 датується 09.09.2011 р.

Отже, колегія суддів вважає, що первинні документи бухгалтерського обліку складені з порушенням Закону України № 996-ХІУ від 16.07.1999 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і як наслідок, позбавлені юридичної сили та доказовості.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що за умовами договору від 05.09.2011 року № 107-П, не передбачено використання ТОВ "ВКФ "Мілана" власних матеріалів при виконанні слюсарних робіт та робіт по демонтажу механізмів крану мостового МК 32/5, отже їх вартість складає вартість робочого часу працівників, що залучалися до виконання цих робіт.

Разом з тим, вартість робочого часу працівників монтажної бригади була предметом договору про надання послуг монтажної бригади (аутсорсингу) від 30.08.2011 року № 98 (т.1 а.с. 74).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що з наявних у матеріалах справи документів не вбачається підтвердження господарських операцій із контрагентом ТОВ "ВКФ "Мілана".

Також судом першої інстанції встановлено, що ПП "Енертехмаш" (Замовник) мав взаємовідносини з ТОВ "БК "Палаццо" (код ЄДРПОУ 31748459) (Підрядник) згідно договору від 21.03.2013 року № 76 на підставі якого Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується на свій ризик, своїми силами відповідно до ліцензії серії АВ № 5888829 від 29.09.2011 року виконати наступні роботи: технічний супровід по розробці технічної документації та виготовлення креслень паропроводу IV категорії, від парового котла до виробничих цехів (т.1а.с. 48-50).

На підтвердження виконання даного договору позивачем надано рахунок-фактуру від 26.02.2013 року № 000056 на загальну суму 10 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 1 666,67 грн. (а.с. 46 т.1), податкову накладну від 26.02.2013 року № 56 (а.с. 51 т.1), платіжне доручення про оплату виконаних робіт від 26.02.2013 року № 412 (а.с. 45 т.1).

В акті виконаних робіт від 28.02.2013 року № 000056 не зазначено конкретні результати виконаних робіт (які саме роботи проведені, обґрунтування вартості, особи, які безпосередньо виконували роботи, способи вчинення дій), що, на думку колегія суддів, є порушенням п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (а.с. 47 т.1).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що контрагент ТОВ "БК "Палаццо" залучався позивачем до виконання договору підряду від 04.02.2013 № 04-13, укладеного між ВАТ "Лубнифарм" (Замовник) та ПП "Енертехмаш" (Підрядник), згідно п.п. 1.1 якого Підрядник зобов'язується на свій ризик, своїми силами виконати наступні роботи - розробити проект паропроводу IV категорії, першої групи від парового котла до виробничих цехів та розробити комплект технічної документації за результатами проведення монтажних робіт за результатами проведення монтажних робіт (а.с. 218-220 т.1).

Так, між позивачем (Замовник) та ТОВ "БК "Палаццо" (Підрядник) укладено договір від 21.02.2013 року № 76, однак, з матеріалів справи не вбачається можливим встановити, які конкретно дії вчинялися контрагентом на користь позивача в рамках цього договору та в якому обсязі, який дійсний економічний зміст даної операції та яка ділова мета переслідувалася позивачем і який економічний ефект було досягнуто за наслідками спірної господарської операції суду не надано, а також не відображено в первинних документах, якими сторони оформили виконання цього договору

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази щодо досягнення якогось реального господарського результату за наслідками виконання договору самим позивачем на користь ВАТ "Лубнифарм" (Замовник) (креслення, схеми, технічна документація та ін.), для виконання якого позивач нібито придбавав якісь послуги по технічному супроводу у ТОВ "БК "Палаццо", у зв'язку з чим взагалі не підтверджується зв'язок цих послуг із господарською діяльністю позивача.

За договором від 25.02.2013 року № 77 ПП "Енертехмаш" (Замовник) доручає, а ТОВ "ВК"Палаццо" (Підрядник) на свій ризик, своїми силами відповідно до ліцензії серія АВ, № 588829 від 29.09.2011 виконати наступні роботи: виконання електромонтажних робіт крана мостового Око 3,2-8,0-6,0 УЗ-рег. № б/н зав. № 124859 (а.с. 39-41 т.1).

На підтвердження виконання даного договору в матеріалах справи наявні наступні документи: рахунок-фактуру від 26.02.2013 року № 000057 на загальну суму 7 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 166,67 грн. (а.с. 42 т.1), податкову накладну від 26.02.2013 № 77 (а.с. 44 т.1), платіжне доручення про оплату виконаних робіт від 26.02.2013 № 416 (а.с. 38 т.1).

Разом з тим, в акті виконаних робіт від 28.02.2013 року № 000057 не зазначено конкретні результати виконаних робіт (які саме роботи проведені, обґрунтування вартості, особи, які безпосередньо виконували роботи, способи вчинення дій), що, на думку колегія суддів, є порушенням п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (а.с. 43 т.1).

При обґрунтуванні зв'язку замовлених у ТОВ "БК "Палаццо" послуг та товарів із своєю господарською діяльністю, судом першої інстанції встановлено, що позивачем до виконання вищезазначених робіт для ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" залучався субпідрядник ТОВ "БК "Палаццо" на підставі договору від 25.02.2013 № 77 (а.с. 39 т.1).

При цьому, з матеріалів справи не вбачається документального підтвердження де саме було місце поставки ремонтних послуг, виходячи з умов, що місцем знаходження замовника ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" є вул. Леніна, б. 29 с. Яреськи Шишацького району Полтавської області, місцем знаходження позивача (підрядника за договором) є вул. Леваневського, 24, м. Полтава, а місцем знаходження субпідрядника ТОВ "БК "Палаццо" є вул. Тургєнєва, б. 1, м. Буча, Київська область.

Економічного обґрунтування економічної доцільності залучення до цих робіт працівників контрагента із Київської області з наявних у матеріалах справи документів не вбачається.

Колегія суддів також зазначає, що ні за змістом договору, ні за змістом первинних документів не надається можливим визначити про виконання яких саме ремонтних робіт домовлялися позивач та ТОВ "БК "Палаццо" і які з них були виконані, як це було здійснено у договірних відносинах із ТОВ "Агрофірма "ім. Довженка" шляхом складення калькуляції до договору (а.с. 226, 228 т.1), що визнані умовами договору його невід'ємною частиною, якими визначено складові вартості замовлених робіт (конкретизовано види робіт, вартість матеріалів).

Також, в матеріалах справи відсутні обґрунтування пояснень вартості спірних послуг, з чого складалася їх ціна - із якого обсягу робіт, якого характеру робіт, кількість залучених осіб до їх виконання, вартість матеріалів (якщо такі використовувалися).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності первинних документів (акт здачі - прийняття робіт від 28.02.2013 № 000057, податкову накладну від 26.02.2013 № 77 (а.с. 44 т.1) на загальну суму 7 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 1166,67 грн.), якими сторони оформили виконання спірного договору, вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у зв'язку з чим вони не мають юридичної доказовості щодо економічного змісту та реальності здійснення вищевказаних послуг.

Матеріалами справи підтверджено, що всього ПП "Енертехмаш" у травні 2013 року по податкових накладних за лютий 2013 року по взаємовідносинах з ТОВ "БК "Палаццо" було віднесено до податкового кредиту 2 833,30 грн. (а.с. 128) по податкових накладних: № 56 від 26.02.2013 на суму 10 000,00 грн. (ПДВ - 1 666,67 грн.), № 57 від 25.02.2013 на суму 7 000,00 грн. (ПДВ - 1 166,67 грн).

З огляду на встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини, наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість встановлення факту надання позивачу товарів та послуг його контрагентами ТОВ "ВКФ "Мілана", ТОВ "БК "Палаццо".

Беручи до уваги наведене, колегія суддів зазначає, що надані до суду первинні документи, які на думку позивача підтверджують факт вчинення господарських операцій із ТОВ "ВКФ "Мілана", ТОВ "БК "Палаццо", оформлені з порушенням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не можуть вважатися належним доказом реальності господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками ДПІ у м. Полтаві про не підтвердження реальності оформлених документально господарських операцій між ПП "Енертехмаш" та контрагентами ТОВ "ВКФ "Мілана" і ТОВ "БК "Палаццо", як наслідок, відсутністю у позивача права на формування податкового кредиту з урахуванням їх результатів, оскільки вважає, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків у випадку придбання товарів (послуг), безпосередньо пов'язаного з господарською діяльністю, за наявності податкових накладних, виданих на реально отриманий товар (роботи, послуги).

З огляду на досліджені у справі докази в їх сукупності суд не приймає до уваги твердження позивача про реальність господарських операцій між ПП "Енертехмаш" та його контрагентами - ТОВ "ВКФ "Мілана" і ТОВ "БК "Палаццо", так як позивачем не надано до суду належних, достатніх та переконливих доказів реальності надання товарів від зазначеного суб'єкта господарювання, а також не надано доказів дотримання засад розумності та добросовісності у спірних взаємовідносинах. З наявних у справі документів слідує, що фактично господарських операцій саме між позивачем, та його контрагентом не відбувалось, а тому надані до справи копії первинних документів не можуть бути взяті до уваги навіть за наявності формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 12.02.2014 року № 0002951501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 500 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 2 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 500 грн., діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України, а отже, підстави для скасування даного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енертехмаш" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі № 816/982/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 06.10.2014 р.