Постанова

від 09.10.2014 по справі 816/3110/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/3110/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лі Н.А.,

представника позивача - Прохур Н.І.,

представника відповідача - Клименко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

06 серпня 2014 року Приватне підприємство "Сервіс-Комплект" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25 липня 2014 року № 0000862310 та № 0000902310.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області в акті перевірки № 4233/16-01-22-07-13/32317314 від 10 липня 2014 року, що стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, є безпідставними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки позивач вважає, що проведені господарські операції зі спірним контрагентом є реальними, товарними, такими, що відповідають нормам чинного законодавства, на підтвердження чого надав первинну бухгалтерську документацію. Тому, оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню в повному обсязі.

Представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.

Відповідач в письмових запереченнях зазначив, що під час перевірки податковим органом було встановлено відсутність факту придбання товарів чи послуг позивачем у ТОВ «Придніпровський Агропромисловий Союз», а отже, на думку відповідача, сплачені з вказаної операції суми податку на прибуток та податку на додану вартість не можуть включатися до складу витрат підприємства та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але, за твердженням відповідача, недостовірних документів або сплати грошових коштів. З огляду на викладене в письмових запереченнях, відповідач приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Сервіс-Комплект» (ідентифікаційний код 32317314, місцезнаходження: 36007, м. Полтава, вул. Кучеренка, 11, кв. 37) зареєстроване як юридична особа 31 січня 2003 року /а. с 16-17/.

На підставі наказу ДПІ у м. Полтаві № 1479 від 26 червня 2014 року, направлення від 26 червня 2014 року № 1007 посадовими особами податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Сервіс-Комплект» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при фінансово-господарських операціях з ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" за період березень, травень 2012 року /а. с. 20-40/.

За наслідками перевірки ДПІ у м. Полтаві складено Акт № 4233/16-01-22-07-13/32317314 від 10 липня 2014 року, згідно із висновками якого встановлено порушення вимог пунктів 187.1 статті 187, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 36 283 грн.; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 38 098 грн.

На підставі висновків Акта перевірки № 4233/16-01-22-07-13/32317314 від 10 липня 2014 року, відповідачем 25 липня 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000862310, яким ПП "Сервіс-Комплект" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 47 622 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем 38 098 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 524 грн. 50 коп. та № 0000902310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 45 353 грн. 75 коп., в тому числі основний платіж - +36 283 грн., штрафні (фінансові) санкції - 9 070 грн. 75 коп.

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями у зв'язку із чим оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням суд виходить з наступного.

Відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Придніпровський агропромисловий союз" (ідентифікаційний код 34957936) заперечується виключно з тих підстав, що відповідно до акту про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" з питань дотримання вимог податкового, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску, валютного та іншого законодавства № 5763/16-03-22-02-12/34957936 встановлено не підтвердження наявності поставок від ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" з підприємствами-покупцями у періоді з 01 квітня 2011 року по 31 жовтня 2013 року, та податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" та покупцями, в т. ч. ПП "Сервіс-Комплект" здійснені без мети настання реальних наслідків.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також суд зазначає, що сам по собі Акт перевірки містить факти, на які посилається відповідна посадова особа органу Державної податкової служби України при складанні відповідних висновків перевірки, проте ці факти повинні підтверджуватися певними засобами доказування, в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства.

За змістом норми частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду, розмір судових витрат тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Зокрема, нормою зазначеної статті визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Підстави для звільнення від доказування встановлені статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства, згідно якої, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати; обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання; вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином наведені норми встановлюють обсяг доказування, порядок надання та дослідження доказів.

Відповідно до статті 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 11 вересня 1997 року Конвенція набула чинності для України, після чого в України виникло міжнародно-правове зобов'язання забезпечити додержання конвенційних гарантій, зокрема і тих, які передбачені статтею 6 Конвенції, на національному рівні.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує, що "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". Таким чином, дане положення встановлює презумпцію невинуватості обвинуваченої особи.

Тобто пункт 2 статті 6 Конвенції захищає будь-яку особу від поводження з нею як з винною не лише з боку судді або суду, а й з боку посадових осіб до винесення вироку.

Відповідний вирок суду, яким би була доведена вина посадової особи підприємства позивача в порядку провадження у кримінальній справі, відповідачем не було надано.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Відповідно до пункту 44.1 Податкового кодексу України платники податків, для цілей оподаткування, зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та до яких включаються вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, в тому числі, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат та беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно положень пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що для включення ПП "Сервіс-Комплект" до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість достатніми підставами мають бути: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, належним чином оформлена первинна бухгалтерська документація.

Також, суд зауважує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на викладене, надаючи оцінку правомірності винесення податковим органом 25 липня 2014 року податкових повідомлень-рішень № 0000902310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 45 353 грн. 75 коп., в тому числі основний платіж - +36 283 грн., штрафні (фінансові) санкції - 9 070 грн. 75 коп. та № 0000902310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 45 353 грн. 75 коп., в тому числі основний платіж - +36 283 грн., штрафні (фінансові) санкції - 9 070 грн. 75 коп., суд виходить з наступного.

З акту перевірки № 4233/16-01-22-07-13/32317314 від 10 липня 2014 року вбачається, що перевіркою встановлено заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, яке сталось, на думку податкового органу, внаслідок відображення в податковому обліку придбання ТМЦ по отриманих від ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" документах, що не підтверджує фактичність здійснення операцій.

В той же час, в акті перевірки та в письмових запереченнях /а. с. 135-136/ податковий орган не висловив будь-яких зауважень до оформлення первинної документації за вказаними операціями, натомість відповідач ставить під сумнів вказані господарські операції у зв'язку з відсутністю необхідних умов для здійснення господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів у контрагента позивача - ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз".

З цього приводу суд зазначає наступне.

Суд наголошує на тому, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

З наданої позивачем бухгалтерської документації вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу від 20 березня 2012 року № 20/03 /а. с. 47/. Також, в матеріалах справи містяться рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, договори з перевізниками, акти здачі-прийняття, рахунки - фактури /а. с. 47-/.

У своїх поясненнях позивач зазначив, що придбаний товар зберігався на орендованому на підставі договору оренди № 1 від 31 грудня 2011 року у ТОВ "Завод залізобетонних виробів № 7" відкритому майданчику площею 800 м. кв. за адресою м. Полтава, пров. Шевченка, 20 /а. с. 48-50/.

Придбаний товар використовувався для проведення експертного обстеження, технічного огляду або проведення ремонтних робіт на ВАТ "Полтаваобленерго", ПП "Агроекологія", ТОВ "Агрофірма ім. Довженко", КП ПОР "Полтававодоканал", ПАТ "Полтаваобленерго", АК "Харківобленерго", та в подальшому був списаний позивачем, на підтвердження чого позивачем надані копії відповідних документів /а. с. 91-129/.

Таким чином, наявні у справі докази в їх сукупності, надають підстави для висновку про реальність господарських взаємовідносин між ПП "Сервіс-Комплект" та ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" з придбання товарів.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення адміністративного позову щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 25.07.2014 року № 0000902310, № 0000862310.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Сервіс-Комплект" (код ЄДРПОУ 3231734) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 859 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят дев'ять) гривень 53 (п'ятдесят три) копійки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 14 жовтня 2014 року.

Суддя Р.І. Молодецький