Ухвала

від 18.11.2014 по справі 816/3110/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 р.Справа № 816/3110/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Запара Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2014р. по справі № 816/3110/14

за позовом Приватного підприємства "Сервіс-комплект"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Сервіс-Комплект" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25 липня 2014 року № 0000862310 та № 0000902310.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2011 року адміністративний позов задоволено.

Податковий орган, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Приватне підприємство "Сервіс-Комплект" (ідентифікаційний код 32317314, місцезнаходження: 36007, м. Полтава, вул. Кучеренка, 11, кв. 37) зареєстроване як юридична особа 31 січня 2003 року (а. с 16-17).

На підставі наказу ДПІ у м. Полтаві № 1479 від 26 червня 2014 року, направлення від 26 червня 2014 року № 1007 посадовими особами податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Сервіс-Комплект" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при фінансово-господарських операціях з ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" за період березень, травень 2012 року (а. с. 20-40).

За наслідками перевірки ДПІ у м. Полтаві складено Акт № 4233/16-01-22-07-13/32317314 від 10 липня 2014 року, згідно із висновками якого встановлено порушення вимог пунктів 187.1 статті 187, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 36 283 грн.; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 38 098 грн.

На підставі висновків Акта перевірки № 4233/16-01-22-07-13/32317314 від 10 липня 2014 року, відповідачем 25 липня 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000862310, яким ПП "Сервіс-Комплект" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 47 622 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем 38 098 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 524 грн. 50 коп. та № 0000902310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 45 353 грн. 75 коп., в тому числі основний платіж - +36 283 грн., штрафні (фінансові) санкції - 9 070 грн. 75 коп.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у справі докази в їх сукупності, надають підстави для висновку про реальність господарських взаємовідносин між ПП "Сервіс-Комплект" та ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" з придбання товарів, а податковий орган в свою чергу не довів правомірності прийняття оскаржуваних рішень.

Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

З акту перевірки та письмових заперечень податкового органу вбачається, що реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю "Придніпровський агропромисловий союз" (ідентифікаційний код 34957936) заперечується виключно з тих підстав, що відповідно до акту про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" з питань дотримання вимог податкового, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску, валютного та іншого законодавства № 5763/16-03-22-02-12/34957936 встановлено не підтвердження наявності поставок від ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" з підприємствами-покупцями у періоді з 01 квітня 2011 року по 31 жовтня 2013 року, та податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" та покупцями, в т. ч. ПП "Сервіс-Комплект" здійснені без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" (продавець) був укладений договір купівлі-продажу від 20 березня 2012 року № 20/03 /а. с. 47/. Також, в матеріалах справи містяться рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, договори з перевізниками, акти здачі-прийняття, рахунки - фактури /а. с. 47-/.

Придбаний товар зберігався на орендованому на підставі договору оренди № 1 від 31 грудня 2011 року у ТОВ "Завод залізобетонних виробів № 7" відкритому майданчику площею 800 м. кв. за адресою м. Полтава, пров. Шевченка, 20 /а. с. 48-50/.

Придбаний товар використовувався для проведення експертного обстеження, технічного огляду або проведення ремонтних робіт на ВАТ "Полтаваобленерго", ПП "Агроекологія", ТОВ "Агрофірма ім. Довженко", КП ПОР "Полтававодоканал", ПАТ "Полтаваобленерго", АК "Харківобленерго", та в подальшому був списаний позивачем, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні копії відповідних документів /а. с. 91-129/.

Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом апеляційної інстанції як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Також, колегія суддів зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки позивача не зазначено жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

До того ж, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а отже, за змістом Податкового кодексу України, - окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Висновок про те, що платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі "Булвес"АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд визнав, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2014р. по справі № 816/3110/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О. Судді (підпис) (підпис) Бондар В.О. Калитка О.М. Повний текст ухвали виготовлений 24.11.2014 р.