Рішення

від 13.10.2014 по справі 904/5293/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.10.14р. Справа № 904/5293/13

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ГРУП", м. Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "РУММАН УКРАЇНА", м. Дніпропетровськ

про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Лисаченко В.С.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

в судовому засіданні був присутній розпорядник майна позивача Палкін А.Ю., посвідчення №106 від 04.02.13р.

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.13р. порушено провадження у справі № 904/5293/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ГРУП" до товариства з обмеженою відповідальністю "РУММАН УКРАЇНА".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.13р. застосовано заходи до забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.13р. призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням в.о. голови суду Татарчука О.В. №904/5293/13 від 04.09.13р. визначено склад колегії.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.13р. колегія суду прийняла справу № 904/5293/13 до провадження і призначила до розгляду в засіданні.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.14р. провадження у справі № 904/5293/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ГРУП" до товариства з обмеженою відповідальністю "РУММАН УКРАЇНА" в якій позивач просив суд, з урахуванням позовної заяви в редакції від 06.08.13р., яку подано до господарського суду 13.08.14р.:

- витребувати з ТОВ "РУММАН УКРАЇНА" на користь власника ТОВ "БТ-ГРУП" майно, вказане в переліку до позову (додаток №1), вартістю 312 378 грн. 54 коп.;

- витребувати з ТОВ "РУММАН УКРАЇНА" на користь власника ТОВ "БТ-ГРУП" товар, вказаний в додатку 2.1, вартістю 92 917 грн.;

- стягнути з ТОВ "РУММАН УКРАЇНА" на користь ТОВ "БТ-ГРУП" вартість товару, термін придатності якого сплинув і вказаний в додатку 2.2, вартістю 72165,63 грн.;

- стягнути з ТОВ "РУММАН УКРАЇНА" на користь ТОВ "БТ-ГРУП" судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 9549,23 грн. припинено.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.14р. скасовані заходи до забезпечення позову.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.14р. апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ГРУП" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.14р. повернута заявникові без розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.03.14р. відновлено строк подання апеляційної скарги; апеляційну скаргу прийнято до розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.14р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ГРУП" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.14р. залишено без розгляду.

За результатами касаційного оскарження ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.14р. постановою Вищого господарського суду України від 19.06.14р. касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ГРУП" задоволено частково; ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.14р. у справі №904/5293/13 скасовано; справу передано до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для вирішення питання щодо прийняття апеляційної скарги до провадження.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.08.14р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ГРУП" задоволено; ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.14р. по справі №904/5293/13 скасовано; справу №904/5293/13 направлено до господарського суду Дніпропетровської області для розгляду по суті.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №904/5293/13 розподілено на суддю Петренко І.В., у зв'язку з чим керуючись ст.ст. 65, 86 Господарського процесуального кодексу України ухвалою суду від 14.08.14р. справу прийнято до свого провадження та призначено слухання на 02.09.14р.

Суд розгляд справи відкладав з 02.09.14р. на 13.10.14р.

Відповідно до п.3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 30.09.14р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 10.09.14р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення 12.09.14р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі; просив суд задовольнити позовні вимоги; звернувся до суду з клопотанням про залучення в якості третьої особи на стороні позивача розпорядника майна позивача - Палкіна А.Ю. та з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи на наступних документах:

- договір позики №1 від 09.08.11р.;

- додаткова угода №1 від 29.06.12р. до договору позики №1 від 09.08.11р.;

- договору застави рухомого майна №01 від 29.06.12р.;

- акту прийому-передачі майна №1 від 09.01.13р. до договору застави №1 від 29.06.12р.;

- листа від 05.11.12р. на ім'я директора позивача від ОСОБА_3 щодо повернення позики.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, вимоги суду не виконав, з заявами і клопотаннями до суду не звертався.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами, крім того сплив двомісячний строк розгляду справи.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні, яке відбулося 13.10.14р. в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач стверджує, що між ним та дочірнім підприємством "Сітронікс Інформаційні технології" 11.05.11р. укладено договір оренди приміщення №11/05. За вказаним договором орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування (оренду) приміщення за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Леніна, буд.28, приміщення 31, площею 247,1кв.м., для здійснення підприємницької діяльності.

Орендар у вказаному приміщенні провів ремонтно-оздоблювальні роботи з метою розташування кав'ярні - магазину під назвою "Esperanto", завіз обладнання, меблі та інші товарно-матеріальні цінності (основні засоби) на загальну суму 312378,54грн. та добросовісно користувався приміщенням і сплачував усі належні платежі.

В період з 11.05.11р. по 01.02.13р. позивач фактично користувався приміщенням та надавав послуги харчування та продажу товарів, які є його власністю.

В період з 07.07.12р. по 24.01.13р. директором позивача був Шаповалов О.С.

24.01.13р. загальними зборами учасників позивача було прийнято рішення, серед інших, усунути з посади директора позивача Шаповалова О.С. на підставі ч.3 ст.99 Цивільного кодексу України з 29.01.13р.

З 30.01.13р. на посаду виконуючого обов'язки директора призначено Стеценка Р.В.

Позивач стверджує, що є власником майна та товару (перелік якого наведено в додатку №2 до позову), всього на загальну суму 477461,18грн. Вказане майно придбано позивачем та в подальшому розташовано в кав'ярні - магазині "Esperanto" розташованого за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Леніна, 28 прим.31 в м.Дніпропетровську. Майно належить на праві власності позивачу, що підтверджується відповідними накладними.

Станом на час розгляду справи в суді відповідач продовжує користуватися майном позивача та реалізує товар позивача.

Позивач не давав згоду на користування майном та реалізацію товару, будь-якого правочину щодо нього не укладав.

Відповідач позовні вимоги позивача не визнає та просить суд відмовити в їх задоволенні посилаючись на наступне.

09.08.11р. між позивачем (по тексту договору - позичальником) в особі директора Усенка Сергія Олександровича та засновником позивача фізичною особою ОСОБА_3 (по тексту договору - позикодавцем) укладено договір позики №1 за яким позикодавець передає власні грошові кошти позичальнику у розмірі 650000,00грн. Строк дії договору по 31.10.12р. Передача грошових коштів підтверджується долученими до матеріалів справи меморіальними ордерами.

Додатковою угодою №1 від 29.06.12р. до договору позики №1 від 09.08.11р. між позивачем та фізичною особою ОСОБА_3 досягнуто згоду про забезпечення позики заставою майна відповідно до договору застави рухомого майна №01 від 29.06.12р.

29.06.12р. між позивачем (по тексту договору - заставодавець) та фізичною особою ОСОБА_3 (по тексту договору - заставодержатель) укладено договір застави рухомого майна №01 за яким заставодавець передає заставодержателю для забезпечення виконання основного зобов'язання (договір позики №01 від 09.08.11р.) в заставу майно наведене у пункті 1.3 договору, що є ідентичне тому, яке позивач просить суд витребувати у відповідача.

Пунктом 4.1 договору застави рухомого майна №01 від 29.06.12р. визначено, що заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави в такому разі: якщо в момент настання строку виконання основного зобов'язання, вказаного в пункті 1.2 договору, а саме повернення 655000,00грн., не буде виконано належним чином (пункт 4.1.1 договору застави рухомого майна №01 від 29.06.12р.).

Пунктом 4.3.1 договору застави рухомого майна №01 від 29.06.12р. визначено, що отримати право власності на предмет застави у рахунок виконання основного зобов'язання. При цьому достатньою підставою для набуття заставодержателем права власності на предмет застави є цей договір та письмове рішення заставодержателя про набуття у власність предмету застави.

05.11.12р. ОСОБА_3 направила на адресу позивача претензію про виконання зобов'язання за договором позики №1 від 09.08.11р.

05.12.12р. позивач надав відповідь на претензію ОСОБА_3 у якій послався на неможливість виконувати свої зобов'язання за договором позики №1 від 09.08.11р. та надав згоду на набуття ОСОБА_3 права власності на предмет застави згідно договору застави рухомого майна №01 від 29.06.12р. (а.с.112 том 2).

Письмовим рішенням від 06.12.12р. ОСОБА_3 прийняла у власність предмет застави згідно договору застави рухомого майна №01 від 29.06.12р.

Актом прийому-передачі майна №1 від 03.01.13р. (до договору застави №1 від 29.06.12р.) майно передано ОСОБА_3 у власність в рахунок виконання зобов'язання позивача перед ОСОБА_3 за договором застави рухомого майна №01 від 29.06.12р.

03.01.13р. між відповідачем (за текстом договору - орендар) та ОСОБА_3 (за текстом договору - орендодавець) укладено договір оренди обладнання №1/01-13, згідно якого орендодавець передає в тимчасове оплатне користування орендарю обладнання, прилади, матеріали та інше згідно до акту прийому-передачі майно. Строк дії договору по 31.12.15р.

Актом прийому-передачі майна №1 від 04.01.13р. до договору оренди обладнання №1/01-13 від 03.01.13р. майно передано ОСОБА_3 відповідачу.

З огляду на викладене, відповідач стверджує, що останній на законних підставах користується майном на яке без будь-яких законних підстав претендує позивач.

Позивач у власних поясненнях на заперечення відповідача висловив свою думку, що документи, які підтверджують право власності ОСОБА_3 на основні засоби є підробленими і відповідно недійсними. Щодо вказаного позивач повідомив суд, що звертається з відповідним позовом про визнання вказаних правочинів недійсними.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.13р. по справі №904/5862/13 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-Груп" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 68/188, ідентифікаційний код 32576394) від 24.01.2013 року, оформлене протоколом загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-Груп" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 68/188, ідентифікаційний код 32576394) № 11 від 24.01.2013 року. Зобов'язано реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (49051, м. Дніпропетровськ, пр. Газети Правда, 42) скасувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис №12241070025002617, зроблений на підставі протоколу № 11 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-Груп" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 68/188, ідентифікаційний код 32576394) від 24.01.2013 року, про призначення виконуючим обов'язки директора Стеценка Руслана Володимировича.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.13р. по справі №904/5862/13 за результатами апеляційного та касаційного оскарження залишено без змін.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати необґрунтованими, документально недоведеними, такими, що суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пояснення позивача на заперечення відповідача в яких позивач висловив своє твердження про те, що документи, які підтверджують право власності ОСОБА_3 на основні засоби є підробленими і відповідно недійсними і повідомив суд, що звертається з відповідним позовом про визнання вказаних правочинів недійсними надійшли до канцелярію суду 05.09.13р.

В судовому засіданні, яке відбулося 13.10.14р., тобто більш ніж через рік від дати подачі до канцелярії господарського суду клопотання в якому позивач повідомив суд про подачу позовної заяви про визнання недійсними договору позики, договору застави рухомого майна та акту прийому-передачі, представник позивача повідомив суду, що позовна заява про визнання недійсними вказаних вище договорів у справі №755/28377/13-ц ухвалою суду від 27.03.14р. залишена без розгляду.

Господарський суд перевірив інформацію сказану представником позивача та за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень встановив, що дійсно ухвалою суду від 27.03.14р. позовна заява про визнання недійсними договору позики, договору застави рухомого майна та акту прийому-передачі у справі №755/28377/13-ц залишена без розгляду. В апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили більш ніж півроку тому.

Дослідивши текст письмових пояснень директора позивача від 07.07.12р. (а.с.184 том 2) викладених на бланку приватного нотаріуса та з засвідченням приватним нотаріусом підпису Усенка С.А. господарський суд дійшов висновку, що вказані пояснення повинні бути і могли бути розглянуті у справі №755/28377/13-ц, так як кінцева ухвала датована 27.03.14р., в той час як пояснення датовані 07.07.12р. Враховуючи викладене господарський суд вважає, що є пояснення Усенка С.А. не є належним доказом підробки та недійсності договору позики, договору застави рухомого майна та акту прийому-передачі.

Господарський суд вважає, що позивач належними доказами не довів суду, що майно, вказане в переліку до позову (додаток №1) вартістю 312378,54 належить на праві власності позивачу, у зв'язку з чим правових підстав для задоволення позовної заяви немає.

Що стосується товару, вказаного в додатку 2.1 вартістю 92917,00грн. та товару термін придатності якого збіг, вказаного в додатку 2.2 вартістю 72165,63грн. господарський суд визнав, що позивач не довів, що вказаний товар існував і перейшов у незаконне володіння відповідача. Господарський суд вважає дані товари такими, що визначені родовими ознаками, у зв'язку з чим вважає, що це є додатком підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в даній частині, з огляду на те що вказані товари неможливо ідентифікувати.

Підстава набуття права власності в одних осіб є одночасно підставою для припинення права власності в інших осіб і навпаки. Позивач не довів суду, що його право власності на основні засоби не припинилося.

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, господарський суд враховував положення ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Враховуючи викладене позивач не довів суду факт неправомірності набуття права власності ОСОБА_3

Позивач не довів суду, що він є власником майна та не довів суду, що відповідач є незаконним користувачем майна, так як існують діючі договори позики, застави рухомого майна, оренди обладнання.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів судом, серед яких, зокрема, є і такий спосіб захисту, як визнання права.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Чинний договір чи інший правочин є достатньою правовою підставою набуття майна.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлене законом або договором. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За результатами розгляду клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача розпорядника майна позивача - Палкіна А.Ю., у зв'язку з тим, що в даному спорі вирішується питання про витребування майна з чужого незаконного володіння і з метою задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника - позивача господарський суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на те, що для захисту прав позивача існують повноважні представники позивача, рішення суду по даній справі не порушує і не стосується прав Палкіна А.Ю.

За результатами розгляду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи таких документів, як:

- договір позики №1 від 09.08.11р.;

- додаткова угода №1 від 29.06.12р. до договору позики №1 від 09.08.11р.;

- договору застави рухомого майна №01 від 29.06.12р.;

- акту прийому-передачі майна №1 від 09.01.13р. до договору застави №1 від 29.06.12р.;

- листа від 05.11.12р. на ім'я директора позивача від ОСОБА_3 щодо повернення позики, господарський суд відмовляє в його задоволенні так, як суб'єктний склад учасників згаданих правочинів суперечить вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 204, 321, 328, 334, 387, 509 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимоги відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.В. Петренко

Згiдно з оригіналом Помічник судді В.С. Лисаченко