Постанова

від 25.02.2015 по справі 904/5293/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2015 р. Справа № 904/5293/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменко І.М.- доповідача

суддів: Вечірка І.О., Кузнецова В.О.,

при секретарі судового засідання: Петровська А.В.,

Представники сторін:

від ТОВ "Кедр Еспрессо Хаус": Журікова І.В., представник, довіреність №б/н від 12.11.14;

арбітражний керуючий: Палкін А.Ю., свідоцтво НОМЕР_1 від 04.02.14;

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-Груп", м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2014р. у справі №904/5293/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-Груп", м.Дніпропетровськ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Румман Україна", м.Дніпропетровськ

про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2014р. (суддя Петренко І.В.) у справі №904/5293/13 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.

Мотивуючи прийняття зазначеного вище судового рішення, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем факту належності йому спірного майна на праві власності, а також, відсутності доказів недійсності договору позики, саме невиконання якого стало приводом для передачі спірного майна у власність заставодержателю.

Не погодившись з зазначеним вище рішенням, апелянт (позивач) звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій називає його неправомірним, у зв'язку з чим за результатами апеляційного перегляду просить дане рішення - скасувати та прийняти у справі нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В якості обґрунтування викладених в апеляційній скарзі заперечень ТОВ "БТ-Груп" наполягає на тому, що договір позики №1 від 09.08.2011р., додаткова угода №1 від 29.06.2012р. до договору позики, договір застави рухомого майна №01 від 29.06.2012р., лист від 05.11.2012р. щодо повернення позики та акт прийому-передачі майна №1 від 09.01.2013р. до договору застави, саме за яким ОСОБА_5 прийняла майно позивача на суму 248 926,87 грн., є підробними, а отже, недійсними тощо.

Отже, вивчивши матеріали справи, дослідивши викладені у апеляційній скарзі доводи та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні уповноважених представників сторін, колегія суддів прийшла до висновку, що викладені в апеляційній скарзі заперечення є необґрунтованими та безпідставними, тоді як покладені господарським судом в основу оскаржуваного рішення висновки є цілком правомірними та такими, що повністю підтверджуються наявними у справі доказами.

Як видно із матеріалів справи, 11.05.2011р. між позивачем та Дочірнім підприємством «Сітронікс Інформаційні технології» укладено договір оренди приміщення №11/05. За вказаним договором орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування (оренду) приміщення за адресою: АДРЕСА_1, площею 247,1 кв.м., для здійснення підприємницької діяльності.

Наданими позивачем в якості доказів накладними підтверджується факт придбання позивачем майна та товару (додаток №2 до позову) на суму 477 461,18 грн. За твердженнями ТОВ "БТ-Груп", вказане майно в подальшому було розташовано в кав'ярні - магазині «Esperanto» за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, як стверджує позивач, станом на час вирішення спору зазначеним вище майном безпідставно користується відповідач. При цьому, позивач стверджує, що згоду відповідачеві на користування майном та реалізацію товару не надавав, правочини з відповідачем щодо користування та реалізації майна не укладав.

Наведені вище обставини і стали приводом для звернення позивача до суду за захистом порушеного права шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення коштів.

В той же час, як встановлено господарським судом першої інстанції та колегією суддів апеляційного господарського суду під час провадження у справі, 09.08.2011р. між позивачем (позичальником), в особі директора Усенка Сергія Олександровича, та засновником позивача - фізичною особою ОСОБА_5 (позикодавцем) був укладений договір позики №1, за яким позикодавець передає власні грошові кошти позичальнику у розмірі 650 000,00 грн. Строк дії договору - до 31.10.2012р. Факт передачі позивачеві грошових коштів у згаданому вище розмірі підтверджується долученими до матеріалів справи меморіальними ордерами.

Додатковою угодою №1 від 29.06.2012р. до договору позики №1 від 09.08.2011р. між позивачем та фізичною особою ОСОБА_5 досягнуто згоду про забезпечення позики заставою майна, відповідно до договору застави рухомого майна №01 від 29.06.2012р.

Так, 29.06.2012р. між позивачем (заставодавець) та фізичною особою ОСОБА_5 (заставодержатель) був укладений договір застави рухомого майна №01, за яким заставодавець передає заставодержателю для забезпечення виконання основного зобов'язання (договір позики №01 від 09.08.2011р.) в заставу майно, наведене у п.1.3 договору.

Пунктом 4.1 договору застави визначено, що заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави у випадку невиконання позичальником взятого на себе за договором позики зобов'язання у встановлений п.1.2 договору позики строк.

В свою чергу, п.3.1 договору застави узгоджено право заставодержателя отримати право власності на предмет застави в рахунок виконання основного зобов'язання. За умовами договору застави, достатньою підставою для набуття заставодержателем права власності на предмет застави є цей договір та письмове рішення заставодержателя про набуття у власність предмету застави.

Матеріали справи містять докази того, що 05.11.2012р. ОСОБА_5 направила в адресу позивача претензію щодо виконання зобов'язання за договором позики №1 від 09.08.2011р.

05.12.2012р. позивачем на зазначену вище претензію ОСОБА_5 було надано відповідь, в якій останній посилається на неможливість виконати зобов'язання за договором позики №1 від 09.08.2011р. та надає згоду на набуття ОСОБА_5 права власності на предмет застави, згідно договору застави рухомого майна №01 від 29.06.2012р. (а.с.112 том 2).

Письмовим рішенням від 06.12.2012р. ОСОБА_5 предмет застави, згідно договору застави рухомого майна №01 від 29.06.2012р., прийнято у власність.

Актом прийому-передачі майна №1 від 03.01.2013р. до договору застави №1 від 29.06.2012р. заставне майно передано у власність ОСОБА_5 в рахунок виконання зобов'язання позивача перед ОСОБА_5 за договором позики №1 від 09.08.2011р.

При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що наведене у п.1.3 договору застави №01 від 29.06.2012р. майно є ідентичним майну, яке позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння відповідача.

В подальшому, а саме 03.01.2013р., між відповідачем (орендар) та ОСОБА_5 (орендодавець) був укладений договір оренди обладнання №1/01-13, згідно якого орендодавець передає в тимчасове оплатне користування орендарю обладнання, прилади, матеріали та інше згідно до акту прийому-передачі майно. Строк дії договору - до 31.12.2015р.

Актом прийому-передачі майна №1 від 04.01.2013р. до договору оренди обладнання №1/01-13 від 03.01.2013р., майно передано відповідачеві.

Як вірно зазначено в оскаржуваному судовому рішенні господарським судом першої інстанції, ч.2 ст.328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Отже, з огляду на наведені вище докази набуття ОСОБА_5 права власності на майно, (договір позики №1 від 09.08.2011р., договір застави рухомого майна №01 від 29.06.2012р., письмове рішення від 06.12.2012р. про прийняття майна у власність та акт прийому -передачі №1 від 03.01.2013р.), а також, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів визнання вищезгаданих правочинів у судовому порядку недійсними, правові підстави для задоволення позовних вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння на користь позивача та стягнення коштів у колегії суддів - відсутні.

За таких обставин, твердження позивача з приводу того, що документи, які підтверджують право власності ОСОБА_5 на спірне майно, є підробними та, відповідно, недійсними, колегією суддів визнано неспроможними.

Вірним апеляційні інстанція вважає висновок місцевого господарського суду щодо відхилення клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача розпорядника майна позивача - Палкіна А.Ю., з огляду на те, що для захисту прав позивача існують повноважні представники позивача, а рішення суду у даній справі охоронюваних законом прав та інтересів Палкіна А.Ю. не порушує.

Також, на думку колегії суддів, господарським судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотань позивача про призначення почеркознавчої експертизи договору позики №1 від 09.08.2011р., додаткової угоди №1 від 29.06.2012р. до договору позики №1 від 09.08.2011р., договору застави рухомого майна №01 від 29.06.2012р., акту прийому -передачі майна №1 від 09.01.2013р. до договору застави №1 від 29.06.2012р., листа від 05.11.2012р. на ім'я директора позивача від ОСОБА_5 щодо повернення позики, з огляду на невідповідність суб'єктного складу вищезгаданих правочинів вимогам ст.1 ГПК України.

За аналогічних підстав, тобто, з огляду на невідповідність суб'єктного складу вищезгаданих договору позики №1 від 09.08.2011р. та договору застави №1 від 29.06.2012р. вимогам ст.1 ГПК України (одна із сторін за договором є фізичною особою), а також, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів незаконного набуття права власності на спірне майно відповідачем, заявлені ТОВ "БТ-Груп" (позивач) письмове клопотання позивача за вих.№10-1 від 19.01.2015р. про призначення у справі почеркознавчої експертизи колегією суддів відхилено, як безпідставне.

Окрім того, апеляційною інстанцією відхилене, як необґрунтоване, заявлене ліквідатором ТОВ "БТ-Груп" арбітражним керуючим Палкіним А.Ю. письмове клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення спору про визнання договору позики №1 від 09.08.2011р., додаткової угоди до неї №01 від 29.06.2012р., а також, договору застави №1 від 29.06.2012р. недійсними. При цьому, колегією суддів заявникові роз'яснено про наявність у останнього права, у разі задоволення позову про визнання вищезгаданих правочинів недійсними, звернутись до суду про перегляд цієї справи за нововиявленими обставинами.

У підсумку, враховуючи результат вирішення спору, колегія суддів вважає правомірним покладення судових витрат, у тому числі витрат на апеляційне оскарження, на позивача.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2014р. у справі №904/5293/13 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-Груп", м.Дніпропетровськ, - залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 02.03.2015р.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя І.О. Вечірко

Суддя В.О. Кузнецов