Рішення

від 30.09.2014 по справі 910/12460/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12460/14 30.09.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесла Україна"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

Від позивача: Букова Ю.В. (дов. №б/н від 30.12.2013),

Від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесла Україна" про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором фінансового лізингу №2710L11/00-LD від 30.05.2011 щодо сплати лізингових платежів у встановлені договором строки, у зв'язку з чим з 12.05.2014 дія договору припинено внаслідок його розірвання, та приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про повернення предмету лізингу. Заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу є сумою неоплачених відповідачем лізингових платежів, строк сплати яких настав до дати припинення дії договору у розмірі 152 269,49 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 9 640,14 грн. та 3% річних у розмірі 861,88 грн. Також, позивач просить стягнути пеню за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 5 131,71 грн. , неустойку за прострочення повернення предмета лізингу у розмірі 91 424,24 грн. та збитки у розмірі 3000,00 грн., понесені позивачем за вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2014 порушено провадження у справі №910/12460/14 та призначено її до розгляду на 07.08.2014 року.

05.08.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

За наслідками судового засідання 07.08.2014 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 21.08.2014 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 справу №910/12460/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Літвіновій М.Є.

Відповідною ухвалою суду від 21.08.2014 вищезазначена справа прийнята та призначена суддею Літвіновою М.Є. до розгляду на 30.09.2014 року.

Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 26.08.2014, у зв'язку із виходом судді Полякової К.В. з лікарняного, справу №910/12460/14 передано їй для розгляду.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

26.08.2014 судом постановлено ухвалу про прийняття справи № 910/12460/14 до свого провадження суддею Поляковою К.В. та призначення даної справи до судового розгляду у відкритому судовому засіданні 30.09.2014 року.

Під час судового засідання 30.09.2014 представником позивача надані пояснення по суті спору, відповідно до яких, він просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач не направив свого представника для участі у судовому засідання, поважність причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не з'явився на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2011 між ТОВ «УніКредит Лізинг» та ТОВ «Тесла України» укладено Договір фінансового лізингу №2710L11/00-LD, відповідно до якого позивач зобов'язався придбати у власність від продавця, що обраний лізингоодержувачем, предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій) та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором. Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати лізингодавцю лізингові платежі, інші комісії, які зазначені в Додатку «Тарифи» до цього Договору , який є його невід'ємною частиною, та виконувати інші обов'язки передбачені цим договором та чинним законодавством.

На виконання умов Договору з урахуванням Додатків №2710L11/01 та №2710L11/02 до даного договору позивач передав, а відповідач отримав предмети лізингу, а саме: два транспортних засоби марки BMW, модель 528і, номер шасі , кузова WBAFR110X0C857734 та WBAFR11010C857735, вартість яких на момент передачі становила 659 276,60 грн. та 636 162,52 грн. відповідно, що підтверджується актами приймання - передачі від 02.06.2011року.

Разом з тим, починаючи з березня 2014 відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати лізингових платежів не виконував.

З огляду на тривале прострочення оплати лізингових платежів більше ніж 30 днів, позивач 22 квітня 20014 надіслав на адресу відповідача повідомлення № 3877 про відмову від договору фінансового лізингу №270L11/00-LD та повернення предметів лізингу.

Внаслідок порушення відповідачем умов договору, щодо сплати лізингових платежів позивач розірвав Договір в односторонньому порядку з 12.05.2014 року. З метою повернення предметів лізингу за заявою позивача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 20.05.2014 вчинено виконавчий напис № 2211, який перебуває на виконанні у відділі державної виконавчої служби Солом'янського районного управлінні юстиції у місті Києві в межах виконавчого провадження ВП № 45535511.

Отже, у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань, позивач звернувся до суду з даним позовом, яким просить стягнути суму основного боргу, що є сумою неоплачених відповідачем лізингових платежів, строк сплати яких настав до дати припинення дії договору у розмірі 152 269,49 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 9 640,14 грн. та 3% річних у розмірі 861,88 грн. Також, позивач просить стягнути пеню за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 5 131,71 грн. , неустойку за прострочення повернення предмета лізингу у розмірі 91 424,24 грн. та збитки у розмірі 3000,00 грн., понесені позивачем за вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оскільки, між сторонами укладено Договір фінансового лізингу №2710L11/00-LD, неналежне виконання умов якого з боку відповідача є підставою звернення позивача з даним позовом, тому відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує у собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Судом встановлено, що лізингоодержувач - ТОВ «Тесла України» не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором. Керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг " та пунктом 11.4 договору, лізингодавець - ТОВ «УніКредит Лізинг» повідомив відповідача про відмову від договору та припинення його дії з 12 травня 2014 2011 і вимагав повернення предметів лізингу (повідомлення від 22.04.2014 року № 3877 про відмову від договору). Дане повідомлення отримано відповідачем 24.04.2014, про що свідчить надана до матеріалів справи декларація (накладна) кур'єрської служби доставки ТОВ «Поні Експрес» № 15-6109-6328.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у добровільному порядку не погасив заборгованість по сплаті лізингових платежів та не повернув предмети лізингу позивачеві. Тому позивач, за відповідною заявою отримав виконавчий напис № 2211 про вилучення у ТОВ «Тесла України» і повернення предметів лізингу на користь ТОВ «УніКредит Лізинг» , вчинений 20.05.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1

З примусового виконання даного виконавчого напису 04.06.2014 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управлінні юстиції у місті Києві відкрито виконавчого провадження ВП № 45535511, яке на час розгляду справи є не завершеним.

Під час судового розгляду даної справи встановлено, що на дату припинення договору фінансового лізингу відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали оплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу за період із 05.03.2014 по12.05.2014, у загальній сумі 152 269,49 грн.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Одночасно частиною 4 вказаної вище статті унормовано, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 11.2 договору сторони встановили право лізингодавця у разі не сплати лізингоодержувачем своєчасно будь-яку суми, яку він повинен сплатити за умовами цього договору , відмовитись від цього договору в односторонньому порядку та вилучити предмети лізингу у лізингоодержувача, в тому числі в безспірному порядку на підставі виконавчого напису.

Умовами розділу 8 Договору фінансового лізингу сторони погодили умови передачі предметів лізингу у власність Лізингоодержувача, зокрема за відсутністю заборгованості за цим Договором.

Разом з тим, пунктом 9.1 Договору сторони встановили обов'язок лізингоодержувача щодо передання предметів лізингу лізингодавцю у випадку дострокового припинення дії Договору.

Відтак, наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ "УніКредит Лізинг" обов'язку надати предмети лізингу у майбутньому у власність ТОВ «Тесла України» і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи наведене та те, що право власності на предмети лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.

Аналогічна правова позиція Верховного суду України, яка за приписами ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування, викладена у Постанові від 29 жовтня 2013, яка винесена Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України за розглядом заяви дочірнього підприємства "Націонал-Плюс" приватного підприємства "Націонал" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 27 березня 2013 року у справі № 7/5005/2240/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до дочірнього підприємства "Націонал-Плюс" приватного підприємства "Націонал" про стягнення 136 863,43 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач скористався своїм правом щодо повернення предметів лізингу на підставі виконавчого напису, вчиненого нотаріусом, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів, яка виникла в період з березня 2014 по дату припинення договору.

Тому позовні вимоги у частині стягнення простроченої суми лізингових платежів у розмірі 152 269,49 грн. не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014 Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків». При цьому, необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку про наявність складу цивільного правопорушення в діях відповідача щодо порушення права позивача на предмет лізингу.

При цьому, протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла України» полягає у протиправному неповерненні всупереч отриманій вимозі заявника предметів договору лізингу № №270L11/00-LD від 30.05.2011 року.

Про наявність заподіяних збитків (додаткових витрат) свідчить сплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» грошових коштів за вчинення виконавчого напису в сумі 3000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача полягає в тому, що позивач поніс додаткові витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса саме через неповернення своєчасно предмету лізингу після припинення договору №270L11/00-LD від 30.05.2011 року.

Отже, враховуючи наведене вище, з огляду на всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла України» про стягнення збитків у сумі 3000,00 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналогічну позицію щодо правомірності стягнення у спорах, що виникають з договорів лізингу, витрат на повернення предмету лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса в якості збитків наведено у постанові від 02.10.2013 Вищого господарського суду України у справі №5011-16/10599-2012.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо задоволення у повному обсязі вимог позивача про стягнення пені у сумі 5 131,71 грн., 3% річних в розмірі 861,88 грн., інфляційних витрат 9 640,14 грн. та неустойки за прострочення повернення предметів лізингу у розмірі 91 424, 24 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Умовами п.12.3 договору №2710L11/00-LD від 30.05.2011 передбачено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка може бути сплачена за договором, останній сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла протягом періоду прострочення, за кожен день прострочки.

Одночасно, сторонами у п.12.4 спірного правочину також передбачено відповідальність за порушення термінів повернення предмету лізингу, а саме визначено, що у випадку, коли лізингоодержувач не виконує обов'язку щодо повернення предмета лізингу, лізингоодержувач сплачує неустойку за весь час прострочення у подвійному розмірі періодичного лізингового платежу за весь час прострочення. При цьому, для розрахунку приймається останній (тобто, такий, який передує факту порушення зобов'язання лізингоодержувача щодо повернення предмету лізингу), повний періодичний лізинговий платіж, згідно з графіком лізингових платежів.

При цьому, суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011 року.

Наразі, позивачем нараховано пеню у розмірі 5 131,71 грн. на заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з 06.03.2014 по 19.06.2014 року.

Одночасно, враховуючи порушення лізингоодержувачем терміну повернення предметів лізингу заявником також було нараховано неустойку у сумі 91 424, 24 грн.

Після проведення перевірки розрахунків, судом встановлено, що розрахунки, представлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Унікредит лізинг», є арифметично вірними, а вимоги в частині стягнення пені та неустойки за порушення строків повернення предмету лізингу та сплати лізингових платежів обґрунтованими.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем нараховано 3% річних на загальну суму 861,88 грн. та інфляційні витрати у розмірі 9 640,14 грн, а саме за порушення зобов'язань із внесення лізингових платежів за період з 06.03.2014 по 19.06.2014

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про задоволенню частково, а саме у розмірі 3000,00 грн. збитків, пені у сумі 5 131,71 грн., 3% річних у розмірі 861,88 грн., інфляційні витрати у розмірі 9 640,14 грн. та неустойки в сумі 91 424, 24 грн.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тесла Україна" про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесла Україна» (04116, місто Київ, вулиця Ванди Василевської, будинок 18; ідентифікаційний код 36049779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (04070, місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, будинок 22/1; ідентифікаційний код 33942232) 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок збитку, 5 131 (п'ять тисяч сто тридцять одну) гривню 71 копійку пені, 9 640 (девять тисяч шістсот сорок) гривень 14 копійок інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 861 (вісімсот шістдесят одну) гривню 88 копійок, 91 424 (дев'яносто чотири тисячі чотириста двадцять чотири) гривні 24 копійки неустойки та 2 201 (дві тисячі двісті одну) гривню 16 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 30.09.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 06.10.2014 року

Суддя К.В. Полякова