Постанова

від 09.10.2014 по справі 824/2232/14-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 824/2232/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.

при секретарі: Копійчук О.В.

за участю представників сторін:

апелянта - Аврам Ю.М., Беженар В.П.

відповідача - Фуштей М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Центральне конструкторське бюро "РИТМ" на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства "Центральне конструкторське бюро "РИТМ" до державного податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2014 року відкрите акціонерне товариство "Центральне конструкторське бюро "Ритм" звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень від 11 березня 2014 року форми "Р" №0001322201 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 60548,25 грн та форми "В4" №0001302201 щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість на загальну суму 81515,00 грн.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 24.07.2014 року у задоволенні вказаного позову відмовив повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обгрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник наголошує, що всі суми податку на додану вартість, які віднесені до складу податкового кредиту, підтверджені податковими накладними, виписаними належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість. При цьому позивач зауважує, що оплата за придбану продукцію проведена в безготівковому порядку та в повному обсязі, а податковим органом не доведено безтоварності зазначеної господарської операції та відсутності економічного ефекту при її здійсненні. Придбані товарно-матеріальні цінності в повному об'ємі оприбутковані на підприємстві та приймали участь у виробництві готових виробів - високоточних оптичних пристроїв та ін.

Крім того апелянт зауважує, що фактичне придбання продукції підтверджується первинними бухгалтерськими документами (видатковими та податковими накладними, виписками по розрахункових рахунках банківських установ), а можлива відсутність у контрагентів власних трудових та інших ресурсів, а також неможливість проведення перевірки за юридичною адресою не впливає на формування податкового кредиту покупцем, що спростовує висновки суду першої інстанції наведені в судовому рішенні.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, окремо пояснивши, що Податковий кодекс України, не містить положень, відповідно до яких на покупця покладався б обов'язок по контролю за поданням звітності, сплатою податків, наявністю трудових чи матеріальних ресурсів для здійснення контрагентом господарської діяльності.

Представник відповідача проти доводів апелянта заперечив, та просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити з підстав того, що в порушення вимог Законів та підзаконних нормативних актів, що регулюють діяльність на автомобільному транспорті, на момент здійснення перевірки у ВАТ "ЦКБ РИТМ" відсутні товарно-транспортні накладні або інші визначені законодавством документи на вантаж, що ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ВАТ "Центральне конструкторське бюро "Ритм" займається виконанням науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, розробкою, виробництвом та реалізацією фотоприймачів, фото приймальних пристроїв, оптронів, виробів радіотехнічної, електронної техніки, пожежних, охоронних пристроїв та систем.

На підставі наказу Державної податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області від 11 лютого 2014 року №235 та направлень на перевірку від 11 лютого 2014 року №002504, №0002505, посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку відкритого акціонерного товариства "Центральне конструкторське бюро "Ритм" з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Украгро-тек" за період з 01 січня 2011 року по 30 листопада 2013 року, з ТОВ "Атлантіда Фінанс" за липень 2013 року, ТОВ "Бора" за період з 01 червня 2011 року по 31 грудня 2012 року та з ТОВ "Капексбуд" за період з 01 березня 2013 року по 30 квітня 2013 року, про що складено відповідний Акт від 24 лютого 2014 року №328/24-12-22-01/14261388.

У вказаному акті зазначено, що перевіркою встановлено порушення відкритим акціонерним товариством "Центральне конструкторське бюро "Ритм":

1) пункту 44.1 статті 44, пункт 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188, пункт 198.1. а), пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за травень 2013 року на 81515,00 грн;

2) пункт 44.1 статті 44, пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 53998,00 грн, в тому числі за ІІ квартал 2011 року - 7260,00 грн, за ІІ-ІІІ квартал 2011 року - 27227,00 грн, за ІІ-IV квартал 2011 року - 27797,00 грн, за ІІ-ІІІ квартал 2012 року - 9127,00 грн, за ІІ-IV квартал 2012 року - 26201,00 грн.

На підставі Акта перевірки від 24 лютого 2014 року №328/24-12-22-01/14261388 Державною податковою інспекцією у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області 11 березня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення: форми "Р" №0001322201 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 60548,25 грн, з яких за основним платежем - 53998,00 грн та за штрафними санкціями - 6550,25 грн; форми "В4" №0001302201 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 81515,00 грн.

Вважаючи, що зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, відкрите акціонерне товариство "Центральне конструкторське бюро "Ритм" звернулось до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та відмови у задоволенні позову. виходив з доведеності факту завищення позивачем залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та про заниження позивачем податку на прибуток з огляду на відсутність реального здійснення господарських операцій між ВАТ "Центральне конструкторське бюро "Ритм" з ТОВ "Украгро-тек", ТОВ "Бора" та ТОВ "Капексбуд".

Проте до зазначених висновків суду першої інстанції, колегія суддів ставиться критично, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755 - VI.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14.1 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пп. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином Податковим кодексом України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

В даному випадку однією із підстав, яка взята за основу висновків суду першої інстанції, слугує відсутність товарно-транспортних накладних. В свою чергу. Судова колегія зауважує, що підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей товарно-транспортними накладними не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІУвід 16.07.1999 року первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджу здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

З огляду на викладене помилковими є висновки суду першої інстанції, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце, оскільки надані під час перевірки видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення №168/704 є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити, водночас докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними, податковим органом не надано.

Отже, віднесення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат сум. сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, переданих за видатковими накладними відповідає вимогам Податковою кодексу України.

Слід зауважити, що вказані висновки узгоджуються із позицією ВАСУ (постанова від 27.02.2014 року по справі №К/800/41631/13).

Крім того, як слідує з обставин справи, висновок суду першої інстанції про порушення підприємством вимог податкового законодавства, ґрунтується на аналізі господарської діяльності контрагентів позивача, а саме ТОВ "Украгро-тек", ТОВ "Бора" та ТОВ "Капексбуд".

Зазначене, на думку колегії суддів, не дає достатніх підстав для висновку про безтоварність вищенаведених господарських операцій з огляду на наступне.

Чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в т.ч. перебування за місцезнаходженням, та дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за неналежне оформлення контрагентом Позивача документації по взаємовідносинах з третіми особами, за неподання контрагентами будь-яких документів чи за неналежне ведення контрагентами Позивача бухгалтерського та/чи податкового обліку.

Так, згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Таким чином, судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт поставки товарів позивачу його контрагентами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності вказаних вище господарських операцій.

Зрештою надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, судова колегія звертає увагу на специфічність товару який використовується в господарській діяльності позивача при виконанні науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, а також на той факт, що надані підприємством документи (копії вантажно-митних декларацій, накладних, зведених норм витрат матеріалів для виготовлення виробу) в повній мірі підтверджують подальше використання у господарській діяльності позивача товарно-матеріальних цінностей придбаних у ТОВ "Украгро-тек", ТОВ "Бора" та ТОВ "Капексбуд" і реалізацію готових виробів.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Центральне конструкторське бюро "РИТМ" задовольнити повністю.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства "Центральне конструкторське бюро "РИТМ" до державного податкової інспекції у м.Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про про скасування податкових повідомлень-рішень, скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов відкритого акціонерного товариства "Центральне конструкторське бюро "РИТМ" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0001322201 та форми "В4" №0001302201 від 11.03.2014 року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "14" жовтня 2014 р. .

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Залімський І. Г.

Сушко О.О.