Постанова

від 14.10.2014 по справі 826/14622/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/374

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 жовтня 2014 року 15:20 № 826/14622/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-сервіс" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2014 № 0007652208 та № 0007642208, за участі представників сторін:

представників позивача Ротайського В.М., Руднєва С.Г.,

представника відповідача Марченко І.О.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14.10.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-сервіс" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2014 № 0007652208 та № 0007642208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14622/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 14.10.2014 представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу відповідача № 1779 від 14.07.2014, згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 , 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) була проведена невиїзна позапланова перевірка ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" (код ЄДРПОУ 38129614) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Проф Маркет" (код ЄДРПОУ 38077808) за період з 01.04.2013 по 31.07.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 18.07.2014 № 303/1-22-08/38129614 (т. 1, а. с. 10-27).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства (т. 1, а.с. 27):

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 174 098,00 грн.;

- п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ в загальній сумі 188 135,00грн.

На підставі складеного акту перевірки від 18.07.2014 № 303/1-22-08/38129614 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 25.07.2014:

- № 0007652208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 261 147,00 грн., з якої: за основним платежем - 174 098,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 87 049,00 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, код платежу: 11021000 (т. 1, а.с. 8);

- № 0007642208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 282 203,00 грн., з якої: за основним платежем - 188 135,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 94 068,00 грн. за платежем: ПДВ, код платежу: 14010100 (т. 1, а.с. 9).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стала постанова від 12.05.2014 старшого слідчого слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві майора міліції Ступака С.В. про призначення документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" (код ЄДРПОУ 38129614) при взаємовідносинах з ТОВ "Проф Маркет" (код ЄДРПОУ 38077808) за період з 01.01.2013 по 31.10.2013 (т. 1, а.с. 19-20), оскільки, в ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені особи у своїй злочинній тіньовій схемі використовують завідомо підроблені документи фінансово-господарської діяльності ТОВ "Окстон", ТОВ "Берген Україна", ТОВ "Астонікс" та ТОВ "Проф Маркет" , а саме: від імені громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які заперечують підписання відповідних документів.

Крім цього, було встановлено, що невстановлені особи використовують завідомо підроблені документи від імені посадових осіб вищевказаних товариств та здійснюють незаконну діяльність вказаних товариств від імені громадян ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які фактично не мають ніякого відношення до діяльності вказаних товариств, з метою переведення безготівкових коштів, отриманих від реально діючих суб'єктів господарювання, у готівку.

Крім того, допитана як свідок по обставинам кримінального провадження ОСОБА_8, 19878 р.н., яка в період з квітня 2013 по листопад 2013 року являлася директором ТОВ "Проф Маркет", повідомила, що ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності даного товариства не має, оскільки, зареєструвала на своє ім'я товариство на прохання знайомого за грошову винагороду та без мети здійснення діяльності ТОВ "Проф Маркет".

Крім іншого, ОСОБА_8 повідомила, що в листопаді 2013 року на прохання знайомого здійснила перереєстрацію ТОВ "Проф Маркет" на гр. ОСОБА_11.

У зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що документи укладені між ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" та ТОВ "Проф Маркет", на виконання умов договорів: № 105/13 від 01.05.2013, № 105/1/13 від 01.05.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.06.2013, № б/н від 01.07.2013, № б/н від 01.07.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.08.2013, № б/н від 01.08.2013 (т. 1, а.с.13-17), з боку ТОВ "Проф Маркет" підписані невстановленими особами, а тому не можуть вважатися первинними документами, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Таким чином, ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві дійшла висновку, що бухгалтерські та податкові документи, складені від імені ТОВ "Проф Маркет" по взаємовідносинам з ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" складені з порушенням.

Однак, ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" не погоджується з податковими повідомленнями - рішеннями від 25.07.2014 № 0007652208 та № 0007642208, а тому звернулося з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з акту перевірки, між ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" та ТОВ "Проф Маркет" було укладено ряд договорів, а саме: № 105/13 від 01.05.2013, № 105/1/13 від 01.05.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.06.2013, № б/н від 01.07.2013, № б/н від 01.07.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.08.2013, № б/н від 01.08.2013 (т. 1, а.с.13-17).

Проте, позивач надав до суду лише договір № 105/13 від 01.05.2013 про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (т. 1, а.с. 28-31) та договір поставки № 105/1/13 від 01.05.2013 (т. 1, а.с. 32-33, 137-139) укладені з ТОВ "Проф Маркет" в особі директора ОСОБА_8 , в т.ч. як решта договорів до суду не була надана.

Крім того, як підтверджується матеріалами справи, позивач надав суду акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за підписом ОСОБА_8 , з яких не можливо встановити на виконання умов яких саме договорів вони виписувалися ТОВ "Проф Маркет" та обліковувалися ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" (т. 1, а.с. 34-71).

Крім цього, як підтверджується матеріалами справи, позивач надав суду видаткові накладні, які виписані директором ТОВ "Проф Маркет" ОСОБА_8 , проте, невідомо щодо яких саме договорів обліковуються надані позивачем видаткові накладні, як і невідомо, яка особа отримала товари за наданими видатковими накладними, оскільки міститься лише підпис невстановленої особи без розшифровки підпису (ПІБ) із зазначенням «за ген. довіреністю від 01.05.2013», яка теж не була надана суду (т. 1, а.с. 72-84).

Крім цього, позивач надав суду податкові накладні сформовані ТОВ "Проф Маркет" за підписом ОСОБА_8 (т. 1, а.с. 85-134) та платіжні доручення (т. 1, а.с. 140-160).

Крім того, позивачем було надано до суду ряд первинної документації щодо взаємовідносин із іншими контрагентами (т. 1, а.с. 211-243, т. 2, а.с. 1-201), проте, із наданих доказів не можливо встановити, що надана позивачем документація щодо операцій з іншими контрагентами є доказом використання позивачем отриманих від ТОВ "Проф Маркет" робіт та послуг у власній господарській діяльності шляхом їх подальшої реалізації суб'єктам господарювання, а, відтак, документація щодо операцій з іншими контрагентами не підлягає дослідженню в даному провадженні.

Таким чином, із наданих позивачем доказів неможливо встановити валові витрати позивача та правомірність сформованого позивачем податкового кредиту, оскільки суду не відомо на виконання яких договорів вони виписані та, крім іншого, неможливо встановити реальність даних договорів, оскільки позивач їх не надав суду, а надані документи на підтвердження виконання умов відповідних договорів не конкретизовані та не розмежовані між договорами, а тому не можливо встановити як вони обліковувалися позивачем під час ведення бухгалтерського і податкового обліку.

Відтак, позивачем на вимогу суду не було надано документів, які б підтверджували реальність здійснення господарських операцій зі спірним контрагентом.

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам із спірними контрагентами ухвалою суду від 29.09.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача перелік доказів на підтвердження реальності господарських операцій.

Дана ухвала суду отримана представником позивача 01.10.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 01014 0931106 8 (т. 1, а.с. 165).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту .

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом, оскільки, згідно пояснень ОСОБА_8, яка в період з квітня 2013 по листопад 2013 року являлася директором ТОВ "Проф Маркет", встановлено, що вона не має ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності даного товариства, оскільки, зареєструвала його на своє ім'я на прохання знайомого за грошову винагороду та без мети здійснення діяльності ТОВ "Проф Маркет", як і в подальшому перереєструвала на гр. ОСОБА_11.

Проте, як підтверджується матеріалами справи, всі надані ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" докази на підтвердження господарських операцій з ТОВ "Проф Маркет" підписані саме ОСОБА_8, яка в свою чергу, в наданих поясненнях під час допиту стверджувала, що не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Проф Маркет".

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" та ТОВ "Проф Маркет" не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з даними контрагентами договори, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Крім цього, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість .

Відповідно до п. 16 Порядку № 1379, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця . Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:

відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

порушення порядку заповнення податкової накладної ;

податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

У ході розгляду справи встановлено, що ТОВ "Проф Маркет", податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс", було створене для прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, без наміру зайняття підприємницькою діяльністю, а, відтак, надані позивачем від імені директора ТОВ "Проф Маркет" ОСОБА_8 податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, суд погоджується з висновком державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, оскільки, сама лише наявність у ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" первинних документів, виписаних від імені ТОВ "Проф Маркет" не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту та витрат позивача до валових витрат товраиства.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.07.2014 № 0007652208 та № 0007642208 та відсутності підстав для її задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат відповідача, а тому вони стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-сервіс" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Європа-сервіс" (код за ЄДРПОУ 38129614) решту суми судового збору у розмірі 3045,00 грн. (три тисячі сорок п'ять грн. 00 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15 жовтня 2014 року.