Ухвала

від 10.12.2014 по справі 826/14622/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14622/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

10 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Пакіж О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр «Європа-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр «Європа-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцентр «Європа-Сервіс» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - Відповідач) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0007652208 та №0007642208 від 25.07.2014р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника позивача, що прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу № 1779 від 14.07.2014, згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 , 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві була проведена невиїзна позапланова перевірка ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Проф Маркет" (код ЄДРПОУ 38077808) за період з 01.04.2013 по 31.07.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 18.07.2014 № 303/1-22-08/38129614 (далі по тексту - Акт перевірки).

За результатами перевірки, контролюючим органом встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 174 098,00 грн.;

- п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ в загальній сумі 188 135,00грн.

На підставі складеного акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 25.07.2014:

- № 0007652208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 261 147,00 грн., з якої: за основним платежем - 174 098,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 87 049,00 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств;

- № 0007642208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 282 203,00 грн., з якої: за основним платежем - 188 135,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 94 068,00 грн. за платежем: податок на додану вартість.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень позивачем податкового законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стала постанова від 12.05.2014 старшого слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві майора міліції Ступака С.В. В ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені особи у своїй злочинній тіньовій схемі використовують завідомо підроблені документи фінансово-господарської діяльності ТОВ "Окстон", ТОВ "Берген Україна", ТОВ "Астонікс" та ТОВ "Проф Маркет", а саме: від імені громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які заперечують підписання відповідних документів.

Крім того, було встановлено, що невстановлені особи використовують завідомо підроблені документи від імені посадових осіб вищевказаних товариств та здійснюють незаконну діяльність вказаних товариств від імені громадян ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які фактично не мають ніякого відношення до діяльності вказаних товариств, з метою переведення безготівкових коштів, отриманих від реально діючих суб'єктів господарювання, у готівку.

Допитана як свідок по обставинам кримінального провадження ОСОБА_6, 1978р.н., яка в період з квітня 2013 по листопад 2013 року являлася директором контрагента позивача ТОВ "Проф Маркет", повідомила, що ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності даного товариства не має, оскільки, зареєструвала на своє ім'я товариство на прохання знайомого за грошову винагороду та без мети здійснення діяльності ТОВ "Проф Маркет".

У зв'язку із зазначеним, податковий орган дійшов вірного висновку, що документи укладені між ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" та ТОВ "Проф Маркет", на виконання умов договорів: № 105/13 від 01.05.2013, № 105/1/13 від 01.05.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.06.2013, № б/н від 01.07.2013, № б/н від 01.07.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.08.2013, № б/н від 01.08.2013 (т. 1, а.с.13-17), з боку ТОВ "Проф Маркет" підписані невстановленими особами, а тому не можуть вважатися первинними документами, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Як вбачається з акту перевірки та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" та ТОВ "Проф Маркет" було укладено ряд договорів, а саме: № 105/13 від 01.05.2013, № 105/1/13 від 01.05.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.06.2013, № б/н від 01.07.2013, № б/н від 01.07.2013, № б/н від 01.09.2013, № б/н від 01.08.2013, № б/н від 01.08.2013 (т. 1, а.с.13-17).

Проте, позивач надав до суду першої інстанції лише договір № 105/13 від 01.05.2013 про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (т. 1, а.с.28-31) та договір поставки № 105/1/13 від 01.05.2013 (т. 1, а.с.32-33, 137-139), які були укладені з ТОВ "Проф Маркет" в особі директора ОСОБА_6, решта договорів до суду не була надана.

Крім того, як підтверджується матеріалами справи, позивач надав суду акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за підписом ОСОБА_6, з яких не можливо встановити на виконання умов яких саме договорів вони виписувалися ТОВ "Проф Маркет" та обліковувалися ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" (т. 1, а.с.34-71).

Позивач надав суду видаткові накладні, які виписані директором ТОВ "Проф Маркет" ОСОБА_6, проте, невідомо щодо яких саме договорів обліковуються надані позивачем видаткові накладні, як і невідомо, яка особа отримала товари за наданими видатковими накладними, оскільки міститься лише підпис невстановленої особи без розшифровки підпису (ПІБ) із зазначенням «за ген. довіреністю від 01.05.2013», яка теж не була надана суду (т. 1, а.с.72-84).

ТОВ "Автоцентр "Європа-сервіс" було надано до суду ряд первинної документації щодо взаємовідносин із іншими контрагентами (т. 1, а.с.211-243, т. 2, а.с.1-201), які досліджені судами першої та апеляційної інстанції в повному обсязі.

Проте, із наданих доказів не можливо встановити, що надана позивачем документація щодо операцій з іншими контрагентами є доказом використання позивачем отриманих від ТОВ "Проф Маркет" робіт та послуг у власній господарській діяльності шляхом їх подальшої реалізації суб'єктам господарювання, а, відтак, документація щодо операцій з іншими контрагентами не підлягає дослідженню в даному провадженні.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Таким чином, із наданих позивачем доказів неможливо встановити валові витрати позивача та правомірність сформованого позивачем податкового кредиту, оскільки суду не відомо на виконання яких договорів вони виписані та, крім іншого, неможливо встановити реальність даних договорів, оскільки позивач їх не надав суду, а надані документи на підтвердження виконання умов відповідних договорів не конкретизовані та не розмежовані між договорами, а тому не можливо встановити як вони обліковувалися позивачем під час ведення бухгалтерського і податкового обліку.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що зазначені первинні документи складені з порушенням вимог чинного законодавства, що в свою чергу не може бути взято судом до уваги як доказ проведення господарської операції.

Правова позиція Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Відповідно до частини 2 ст. 161 КАС України, колегія суддів апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду України, які викладені в постанові від 05.03.2012 року (справа №21- 421а11), а саме: якщо податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, - не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітні документи, які посвідчують факт придбання товарів, робіт, послуг.

Відповідно до частини першої ст.244-2 КАС України, зокрема, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр «Європа-Сервіс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.