Постанова

від 07.10.2014 по справі 826/10281/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07 жовтня 2014 року 16 год. 45 хв. № 826/10281/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КД Інтегратор" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішення, визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 17 липня 2014 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "КД Інтегратор" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач-1) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача-1 від 30 квітня 2014 року № 0024541501 (далі - оскаржуване рішення) .

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення є таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем-1 на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 21 липня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

До суду 07 серпня 2014 року через канцелярію від представника позивача надійшла письмова заява про збільшення позовних вимог, а саме про скасування оскаржуваного рішення та визнання незаконними дій відповідача-1 щодо його прийняття, а також зобов'язання відповідача-1 визнати факт задоволення скарги, поданої позивачем 15 травня 2014 року до Головного управління Міндоходів у місті Києві. Вказану заяву судом, відповідно до ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

У судовому засіданні 08 вересня 2014 року судом задоволено відповідну письмову заяву представника позивача та, згідно зі ст. 52 КАС України, до участі у справі як співвідповідача залучено Головне управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач-2) .

У ході судового розгляду справи представник позивача позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримав та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача-1 не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову та доказах на їх обґрунтування, наданих суду у судовому засіданні 26 серпня 2014 року.

У судове засідання 08 вересня 2014 року представники відповідачів не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, заяви про розгляд справи за відсутності їх представників до суду не надійшли.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 08 вересня 2014 року судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження, про що відповідачів повідомлено письмово.

До суду 07 жовтня 2014 року через канцелярію від представника відповідача-2 надішли письмові заперечення проти позову разом із доказами на їх обґрунтування, які судом також долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем-1 у період із 01 по 14 квітня 2014 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 22 квітня 2014 року складено акт № 3576/26-51-15-01-11/38139261 про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів за лютий 2013 року (далі - акт перевірки) , згідно з висновками якого:

- перевіркою підтверджено задеклароване позивачем бюджетне відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів у податковій декларації з ПДВ за лютий 2013 року у розмірі 83667,00 грн.;

- позивачем завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ шляхом зарахування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів за лютий 2013 року у розмірі 1434550,00 грн., чим порушено пп. "а" п. 200.4, п. 200.5 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України) .

На підставі акту перевірки, 30 квітня 2014 року відповідачем-1 прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1434550,00 грн.

Суд погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення та визнання протиправними дій по його прийняттю, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а також аналізу наступних норм та обставин.

Так, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Перевірку відповідачем-1 проведено на підставі наказу від 31 березня 2014 року № 379-П, копію якого разом із направленням на перевірку від 01 квітня 2014 року № 331 вручено особисто під розписку законному представнику позивача 03 квітня 2014 року.

Стосовно прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Згідно з п.п. 200.1-200.3, пп. "а" п. 200.4, абзацом 2 п. 200.5 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Як з'ясовано судом у ході розгляду справи та не заперечувалось представниками сторін, позивач зареєстрований платником ПДВ починаючи із 12 червня 2012 року.

Перевірку відповідачем-1 проведено за лютий 2013 року.

За переконанням представника відповідача-1, позивач не має права на відшкодування ПДВ, оскільки він зареєстрований як платник ПДВ менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування.

Поряд з цим, роблячи такий висновок, представника відповідача-1 не прийняв до уваги факт того, що податковий кредит позивачем нараховано внаслідок придбання основних фондів, хоча інформація про таке придбання відповідачем-1 зазначена в акті перевірки.

Зокрема, відповідно до п. 3.3 акту перевірки, причиною виникнення від'ємного значення різниці між сумами податкового зобов'язання та податкового кредиту, із зазначенням частки загальної суми податкового кредиту звітного (податкового) періоду, у якому виникло від'ємне значення ПДВ, є придбання та спорудження основних фондів.

У ході перевірки відповідачем-1 досліджувались первинні документи позивача, а саме рішення Господарського суду міста Києва від 25 грудня 2012 року у справі № 5011-60/16033-2012, яке у декларації зазначено як договір купівлі-продажу та договір міни від 21 січня 2013 року № 53.

Під час судового розгляду справи представник позивача пояснив, що позивач вимушено відніс рішення Господарського суду міста Києва від 25 грудня 2012 року у справі № 5011-60/16033-2012 до рядка декларації "договір купівлі-продажу", оскільки декларація не містить конкретного рядка який називався б "рішення суду".

Вказане рішення Господарського суду міста Києва прийнято внаслідок невиконання публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Каскад" договірних зобов'язань перед позивачем.

Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 25 грудня 2012 року у справі №5011-60/16033-2012 передано у власність позивача нерухоме майно, яке було забезпеченням за договором позики. Фактом оплати за нерухоме майно вважаються грошові кошти, перераховані за договором позики.

Відповідно до пп. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, з урахуванням вище викладених норм та обставин, висновок відповідача-1 про відсутність фактичної сплати грошових коштів за договірними зобов'язаннями, за переконанням суду, є безпідставним та необґрунтованим.

При цьому, суд зазначає, що висновок відповідача-1 стосовно того, що фактична сплата грошовими коштами за договором міни від 21 січня 2013 року № 53 не здійснювалась, також є безпідставним та таким, що суперечить правовій природі договору міни.

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 715, ст. 716 Цивільного кодексу України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За договором купівлі-продажу покупець зобов'язаний оплатити продавцю вартість товару. Тому, здійснюючи обмін (міну) товарів, сторони сплачують одна одній його вартість, а в ній і суму ПДВ.

Згідно з пп. 14.1.10 п. 14.1 ст. 14 ПК України, бартерна (товарообмінна) операція - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору.

Поряд з цим, суд також зазначає, що для бартерних (товарообмінних) операцій нормами ПК України окремого порядку оподаткування не передбачено, тому при здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій застосовуються загальні норми оподаткування ПДВ, які позивачем дотримано.

Отже, як вбачається з вище викладених норм, за договором міни сторони не повинні перераховувати грошові кошти, оскільки розрахунок здійснюється у негрошовій формі, а у власність передається інший товар.

Таким чином, системно проаналізувавши вище викладені норми та обставини, суд прийшов до висновку про помилковість висновків відповідача-1 та, як наслідок, безпідставність прийняття ним оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.

При цьому, відповідно до норм постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, акт суб'єкта владних повноважень може бути скасовано тільки у разі визнання його протиправним, тобто таким, що порушує права та законні інтереси особи, оскільки, скасування такого акта є способом захисту порушеного права, який застосовується у разі, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Стосовно рішення відповідача-2, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача на оскаржуване рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Акти індивідуальної дії стосуються конкретних осіб.

Загальною ознакою, яка відрізняє акти індивідуальної дії від нормативно-правових актів є їх правозастосовний характер.

Відмінними ознаками актів індивідуальної дії є: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративних правовідносин, які такі акти видають; вирішення за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, які виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених такими актами.

Обов'язковою ознакою акту індивідуальної дії є створення ним юридичних наслідків для відповідної особи.

Спірний акт, щодо якого може бути заявлено позовну вимогу, повинен мати обов'язків правовий характер, тобто породжувати, змінювати або припиняти певні публічно-правові відносини між сторонами.

Поряд з цим, рішення відповідча-2 не містить приписів, обов'язкових для виконання, не являється нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії у розумінні ст. 17 КАС України, оскільки не створює будь-яких юридичних наслідків. Таке рішення не можна вважати рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Зважаючи на вище викладені норми та обставини, вимога позивача щодо рішення відповідача-2, за переконанням суду, є такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі вище викладених норм та обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "КД Інтегратор" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування рішення, визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. У зв'язку з тим, що представником позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ними судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 30 квітня 2014 року № 0024541501.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 30 квітня 2014 року № 0024541501, яким товариству з обмеженою відповідальністю "КД Інтегратор" (ідентифікаційний код 38139261) відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1434550,00 грн. (Один мільйон чотириста тридцять чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят гривень 00 копійок).

4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин