Постанова

від 06.10.2014 по справі 914/1209/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2014 р. Справа № 914/1209/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Марко Р.І.

при секретарі Борщ І.О.

від позивача (скаржник) - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", № 713-1-10/1944 від 11.07.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області, від 23.06.2014 року (головуючий суддя Бортник О.Ю.)

у справі № 914/1209/14

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", від імені якої діє Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" ДТГО "Львівська залізниця", м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Кур'єр ЛТД", м. Червоноград,

про стягнення 8681,49 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 23.06.2014 року у справі № 914/1209/14 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Кур 'єр ЛТД" на користь Державного територіально-галузевого об»єднання "Львівська залізниця" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" 2198,63 грн. заборгованості з орендної плати, 4768,52 грн. заборгованості з компенсації витрат на утримання державного нерухомого майна, 146,2 грн. пені та 1496,99 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду про задоволення позовних вимог мотивоване тим, що відповідачем не погашено заборгованість з орендної плати за період з березня 2013 року по 27 жовтня 2013 року в повному обсязі, а також у відповідача наявна заборгованість за договорами про компенсацію витрат на утримання державного нерухомого майна, переданого в оренду, та надання комунальних послуг за січень - лютий 2014 року..

Рішення суду про відмову в задоволенні решти позову мотивоване тим, що укладений між сторонами договір оренди обладнання слід вважати припиненим 27 жовтня 2013 року, а відтак вимога про стягнення заборгованості за орендну плату за межами дії договору про оренду (за листопад 2013 року) є неправомірною. Крім того, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження своєчасного вручення відповідачу рахунку з вказаною сумою для оплати компенсації за комунальні послуги за березень 2014 року за укладеними договорами про компенсацію витрат, а відтак, вимога про стягнення заборгованості з компенсації витрат на утримання державного нерухомого майна за березень 2014 року є необґрунтованою.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення про відмову в задоволенні позову скасувати і прийняти нове, яким задоволити позов у повному обсязі мотивуючи це тим, що відповідач користувався обладнанням включно до 27 листопада 2013 року, про що свідчить акт прийому - передачі від 27.11.2013 року, та що, у свою чергу, підтверджує необхідність сплати ним орендної плати до 27 листопада 2013 року включно. Вважає, що посилання відповідача на відсутність рахунку на оплату комунальних послуг у березні 2014 року є необґрунтованим та не звільняє його від обов'язку виконання зобов'язання з оплати компенсації наданих комунальних послуг у березні 2014 року.

У судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи. Враховуючи процесуальні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, те, що явка представників сторін у даній справі не визнавалася судом обов'язковою, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу - частково задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.11.2007р. між сторонами у справі укладено договір № 3 найму обладнання (далі - договір). . Цільове призначення обладнання - використання в кафе.

Згідно п.2.2.4 договору у встановлені договором строки наймач зобов'язаний сплачувати плату за користування обладнанням у повному обсязі.

Розділом 2 договору передбачено порядок розрахунків за укладеним договором.

Підставою позову позивачем зазначено те, що відповідач з березня 2013 року по листопад 2013 року не виконував належно свого обов'язку з оплати орендної плати. У серпні 2013 року ним частково було оплачено лише 112,45 грн., у вересні 203 року - 177,65 грн., у жовтні 177,65 грн.

Згідно п.5.2. договору строк договору закінчується 27 жовтня 2008 року.

Згідно п. 5.4. договору зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до договору.

Згідно п. 5.8. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З матеріалів справи вбачається, що даний договір неодноразово продовжував свою дію на той самий термін і на тих самих умовах.

Встановлено, що позивач листом від 04 листопада 2013р. повідомив відповідача про припинення дії Договору у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати за користування обладнанням. Як вбачається з матеріалів справи, 07.11.2013 року відповідач отримав даного листа позивача (а.с.19 зворот).

На підставі п. 5.8. договору слід зазначити, що після закінчення строку його чинності у 2013 році після неодноразової пролонгації - 27 жовтня 2013 року - протягом одного місяця - тобто до 27 листопада 2013 року - від однієї із сторін - наймодавця - надійшла заява (лист від 04. 11.2013 року) про припинення договору оренди, а відтак такий договір у 2013 не вважався продовженим на той самий строк. Натомість, такий договір слід вважати припиненим з 27 жовтня 2013 року.

Обладнання, яке було предметом договору оренди, відповідачем повернено позивачу 27 листопада 2013 р., що підтверджується відповідним Актом, підписаним сторонами (а.с.20).

Предметом позову за даним договором скаржник визначив стягнення заборгованості з орендної плати за користування обладнанням з березня 2013 року по листопад 2013 року.

Однак зважаючи на висновок суду попередньої інстанції та апеляційного суду про припинення укладеного договору з 27 жовтня 2013 року, заборгованість з орендної плати слід обчислювати до 27 жовтня 2013 року, що і було правильно зроблено судом першої інстанції.

Апеляційний господарський суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про припинення укладеного договору оренди 27 жовтня 2013 року та стягнення заборгованості з орендної плати до цієї дати.

Слід зазначити, що відповідачем за спірний період з березня 2013 року по 27 жовтня 2013 року було сплачено всього 467,75 грн. орендної плати, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та що слід врахувати при обчисленні заборгованості за спірний період.

Відтак, апеляційний господарський суд, проаналізувавши скоригований судом першої інстанції розрахунок заборгованості з орендної плати з березня 2013 року по 27 жовтня 2013 року, погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 2198,63 грн. заборгованості та про відмову у стягненні решти заявленої позивачем заборгованості.

Заперечення скаржника з приводу невірного визначення господарським судом першої інстанції терміну припинення укладеного договору з врахуванням того, що акт прийому передачі найманого обладнання був підписаний 27.11.2013 року, що підтверджує обов'язок сплати орендної плати також за листопад 2011 року, не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки укладеним договором не було передбачено такої умови припинення договору. В той час, статтею 785 ЦК України окремо передбачено відповідальність за негайне неповернення орендованого майна при припиненні договору. При припиненні договору орендна плата за межами строку дії договору не може стягуватися як така, оскільки для цього відсутні договірні підстави.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач неодноразово висував заперечення стосовно якості найманого майна та просив здійснення перерахунку орендної плати.

Належні докази про внесення змін до договору стосовно змін розміру орендної плати в матеріалах справи відсутні.

Слід зазначити, що відповідач у разі відмови позивача вносити зміни до договору не був позбавлений права звернутися за захистом порушеного права в судовому порядку.

Між сторонами у справі укладено Договір про компенсацію витрат на утримання державного нерухомого майна, переданого в оренду, та надання комунальних послуг (теплопостачання) орендарю № 1 від 05 лютого 2010 р. щодо майна, орендованого по договору № 33 від 05.02.2010 р., з урахуванням договору про внесення до нього змін від 12.04.2013 р., та Договір № 1 про компенсацію витрат на утримання державного нерухомого майна, переданого в оренду, та надання комунальних послуг (теплопостачання) орендарю № 1 від 24.06.2011 р., укладений щодо майна, орендованого по договору № 90 від 24.06.2011 року (надалі - договори про компенсацію витрат).

За Договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 33 від 05.02.2010 року орендодавець (регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області) передав, а орендар (ТОВ «Кур'єр») прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуальне визначене майно - вбудовані нежитлові приміщення, які розташовані в одноповерховій будівлі вокзалу станції Червоноград, площею 17,4 кв.м., що знаходиться на балансі ВП «Львівська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця». Майно передано в оренду з метою розміщення буфету та складу.

За договором оренди нерухомого майна державного майна № 90 від 24.06.2011 року орендодавець (регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області) передав, а орендар (ТОВ «Кур'єр ЛТД») прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуальне визначене майно - нежитлові приміщення № 3,4,5 в одноповерховій будівлі вокзалу ст. Червоноград загальною площею 66,1 кв.м., що перебуває на балансі ВП «Львівська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця». Майно передано в оренду з метою розміщення кафе.

Факт передачі майна в оренду за згаданими договорами оренди № 1 від 05 лютого 2010 р. та № 90 від 24.06.2011 року підтверджується актами приймання-передавання № 33/2010 та № 90 від 24 червня 2011 р.

З матеріалів справи вбачається, що опалення орендованих приміщень, як і в цілому вокзалу станції Червоноград, здійснювалось за рахунок електричної енергії.

Відповідно до п.п. 2.2.4. Договорів на компенсацію витрат на утримання державного майна, переданого в оренду, відповідач зобов'язувався вносити плату за комунальні послуги на рахунок позивача не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним згідно з виставленими рахунками.

Предметом позову в частині стягнення заборгованості за договорами про компенсацію витрат є стягнення з відповідача заборгованості з теплопостачання за цими договорами за січень - березень 2014 р. в сумі 5970,92 грн., обчислену відповідно до умов п.п. 1.1. Договорів пропорційно до займаної орендованої площі.

У процесі розгляду справи відповідачем було збільшено розмір позовних вимог за заявою від 26.05.2014 року в частині стягнення компенсації витрат також за березень 2014 року в розмірі 1202,4 грн. та в частині стягнення пені за порушення зобов'язання у березні 2014 року в розмірі 16,27 грн. До заяви долучено копії рахунків за послуги з теплопостачання №№ 553, 554 від 22.04.2014 року та докази направлення заяви з додатками іншій стороні

Процесуальний інститут збільшення позовних вимог позивачем може бути застосовано до прийняття рішення судом першої інстанції.

У своїх поясненнях на заяву про збільшення позовних вимог відповідач зазначила, що рахунки на оплату комунальних послуг за березень 2014 року не були виставлені вчасно, а саме у необхідний строк для забезпечення її обов'язку оплати послуг до 25 числа квітня місяця 2014 року. Зазначає, що такі рахунки були надіслані разом з надісланням заяви про збільшення позовних вимог від 20.05.2014 року, тобто у травні 2014 року.

Встановлено, що витрати електроенергії, необхідної для забезпечення опалення приміщень, орендованих відповідачем в будівлі вокзалу на станції Червоноград, підтверджуються звітами про використану активну (реактивну) електроенергію станції Червоноград у січні-березні 2014 р., Довідками про використані паливно-енергетичні ресурси від 10.02.2014 р., 13.03.2014 р., 18.04.2014 року (про використані ПЕР за березень 2014 року).

Згідно п. 2.1.1. договорів про компенсацію витрат розмір компенсації комунальних послуг визначається на підставі розрахунку балансоутримувача, що є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки вартості послуг теплопостачання для відповідача за укладеними договорами про компенсацію витрат здійснювалися позивачем кожного місяця окремо за кожним договором про компенсацію витрат (стосовно орендованої площі розміром 66,1 кв.м. та 17,4 кв.м.), а результат розрахунків включався у рахунки, по яких відповідачем здійснювалася оплата.

Відповідно до п.п. 2.2.4. Договорів на компенсацію витрат на утримання державного майна, переданого в оренду, відповідач зобов'язувався вносити плату за комунальні послуги на рахунок позивача не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним згідно з виставленими рахунками.

Договорами про компенсацію витрат не передбачено порядку виставляння рахунків відповідачу. Договором не узгоджено можливість самостійного розрахунку відповідачем вартості компенсації витрат за отримані комунальні послуги. Самі вихідні дані для такого розрахунку не могли бути відомі відповідачу, оскільки такий розрахунок здійснювався позивачем з урахуванням показників використання електроенергії на опалення всієї площі вокзальних приміщень, які були відомі лише позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що рахунки виставлялись відповідачу шляхом відправки їх на станцію Червоноград, що підтверджується Реєстрами кореспонденції, яка відправляється з експедиції по станціях дільниці ДН-1 від 13.02.2014 р., 18.03.2014 р., 10.04.2014 р., витягом з Книги реєстрації листів позивача, витягом з книги вхідної кореспонденції станції Червоноград.

У даному випадку з матеріалів справи не вбачається заперечень відповідача щодо самого факту отримання комунальних послуг у спірний період за січень - березень 2014 року та отримання рахунків для оплати таких послуг за січень - лютий 2014 року.

Отже, з рахунків № 191,192, 358, 359 за січень - лютий 2014 року вбачається сума до оплати за договорами про компенсацію витрат в розмірі 4768,52 грн.

Крім того, відповідач не заперечує також отримання рахунків і за березень 2014 року на суму 1202,4 грн., хоча лише разом з заявою про збільшення позовних вимог від 20.05.2014 року.

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження виконання відповідачем обов'язку стосовно компенсації витрат за надані комунальні послуги у січні - лютому 2014 року. Відповідачем у свою чергу не надано належних доказів на спростування позовних вимог про стягнення заборгованості за договорами про компенсацію витрат у січні - лютому 2014 року.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 4768,52 грн. заборгованості із компенсації витрат на комунальні послуги у січні - лютому 2014 року.

Шодо позовних вимог про стягнення заборгованості за березень 2014 року за договорами про компенсацію витрат, то слід зазначити наступне.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з компенсації витрат на утримання державного нерухомого майна за березень 2014 року в розмірі 1202,4 грн. на тій підставі, що відповідачу невчасно були надіслані рахунки за березень 2014 року, несплата відповідачем витрат за березень 2014р. мала місце з вини позивача, оскільки останній не вчинив дії, до вчинення яких відповідач не міг виконати свій обов'язок з сплати коштів. Суд першої інстанції вважає, що в даному випадку мало місце прострочення кредитора за ч.2 ст.613 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.613 ЦК України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Апеляційний суд з цього приводу погоджується із висновком суду першої інстанції про прострочення кредитора щодо своєчасного надсилання рахунків для оплати за березень 2014 року. Однак прострочення кредитора не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання за договором.

Несвоєчасне отримання рахунків за березень 2014 року не є підставою для звільнення відповідача від виконання свого обов'язку щодо оплати рахунків за березень 2014 року, відповідач, у свою чергу, не заперечує проти факту отримання рахунків за березень 2014 року за договорами про компенсацію витрат.

Слід зазначити, що відповідач не заперечує проти факту отримання комунальних послуг у березні 2014 року, за що згідно укладених договорів про компенсація витрат він повинен вносити плату.

Витрати електроенергії, необхідної для забезпечення опалення приміщень, орендованих відповідачем в будівлі вокзалу на станції Червоноград, підтверджуються звітами про використану активну (реактивну) електроенергію станції Червоноград у січні-березні 2014 р., Довідками про використані паливно-енергетичні ресурси від 10.02.2014 р., 13.03.2014 р., 18.04.2014 року (про використані ПЕР за березень 2014 року).

У матеріалах справи наявні рахунки за березень 2014 року від 22.04.2014 року № 554 на суму 250,56 грн. та № 553 на суму 951,84 грн., загалом на суму 1202,4 грн.

Відтак, апеляційний господарський суд вважає, що з відповідача слід стягнути також 1202,4 грн. заборгованості з витрат за компенсацію комунальних послуг за березень 2014 року, а рішення суду про відмову в задоволенні позову в цій частині слід скасувати.

Отже, загалом до стягнення з відповідача підлягає 5970,92 грн. заборгованості з витрат за компенсацію комунальних послуг.

З договорів про компенсацію витрат вбачається погодження сторонами ідентичного пункту 3.2. щодо відповідальності сторін. Зокрема, п.3.2. передбачено, що за несвоєчасну оплату згідно п.2.2.4 орендар сплачує балансоутримувачу пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Постанова Верховного суду України від 7 листопада 2011 року).

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перебіг такого строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Так як зобов'язання за договорами про компенсацію витрат повинно було виконуватися не пізніше 25 числа місяця наступного за звітним, то порушення такого зобов'язання матиме місце з наступного дня - 26 числа відповідного місяця.

З наданого розрахунку пені за даними договорами про компенсацію витрат вбачається, що пеню позивач розраховував, виходячи з подвійної облікової ставки за відповідний період згідно вимог чинного законодавства.

Так, позивачем відповідачу було нараховано пеню за порушення зобов'язання у січні 2014 року за договором-1 про компенсацію витрат - з 26.02.2014 по 21.05.2014 року в розмірі 15,49 грн., за договором-2 з 26.02.2014 року по 21.05.14 року - 58,86 грн.; в лютому 2014 року - за договором-1 з 26.03.2014 року по 21.05.2014 року - 14,97 грн., за договором-2 з 26.03.2014 року по 21.05.2014 року - 56,88 грн.; за березень 2014 року за договором-1 з 26.04.2014 року по 21.05.2014 року - 3,39 грн., за договором-2 з 26.04.2014 року по 21.05.2014 року - 12,88 грн.

Щодо задоволення вимог позивача про стягнення пені, то апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення пені за порушення зобов'язання у січні - лютому 2014 року в розмірі 146,2 грн.

Разом з тим, апеляційний господарський суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 16,27 грн. слід відмовити, оскільки порушення зобов'язання за договорами про компенсацію витрат відповідачем у березні 2014 року мало з вини позивача.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте без урахування всіх обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Законом України "Про судовий збір" передбачено сплату судового збору з апеляційної скарги на рішення суду, виходячи саме з оспорюваної суми.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, апеляційний господарський суд здійснює перерозподіл судових витрат у даній справі.

Отже, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідача в користь позивача слід пропорційно до задоволених вимог стягнути судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції 1750,03 грн. та 875,02 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а всього 2625,05 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" № 713-1-10/1944 від 11.07.2014 року - частково задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2014 року у справі № 914/1209/14 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення боргу в сумі 1202,4 грн. - скасувати. В цій частині прийняти нове рішення. Позов про стягнення заборгованості з компенсації витрат на утримання державного нерухомого майна в сумі 1202,4 грн. - задоволити.

В решті рішення залишити без змін.

Абзац другий пункту першого резолютивної частини рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2014 року у справі № 914/1209/14 викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кур 'єр ЛТД" (80100, м. Червоноград, вул. Клюсівська, буд. 22, кв. 52, код ЄДРПОУ 22405163) на користь Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900), від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Листопадового Чину, 22, код ЄДРПОУ 25256137) 2198,63 грн. заборгованості з орендної плати, 5970,92 грн. заборгованості з компенсації витрат на утримання державного нерухомого майна, 146,2 грн. пені та 1750,03 грн. судового збору.»

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кур 'єр ЛТД" (80100, м. Червоноград, вул. Клюсівська, буд. 22, кв. 52, код ЄДРПОУ 22405163) на користь Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900), від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Львівська дирекція залізничних перевезень" Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" (79007, м. Львів, вул. Листопадового Чину, 22, код ЄДРПОУ 25256137) 875,02 грн. судового збору за апеляційне провадження.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 13.10.2014 р.

Головуючий суддя Т. Б. Бонк

Суддя С. М.Бойко

Суддя Р.І. Марко