Постанова

від 17.09.2014 по справі 910/22164/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2014 р. Справа№ 910/22164/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Шипка В.В.

при секретарі судового засідання Волошиній З.В.

та представників:

від позивача: Хлєбніков С.В. (дов. від 16.06.2014);

від відповідача: Бортник О.В. (дов. від 05.12.2013);

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Декор-Клаб"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014

у справі № 910/22164/13 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом Приватної організації „Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Приватного підприємства "Декор-Клаб"

про стягнення 11 593,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі № 910/22164/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Декор-Клаб" на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" основний борг у розмірі 11183,71 грн., 210,55 грн. 3% річних, 1690,96 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Декор-Клаб" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 27.03.2014, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі № 910/22164/13, прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав".

В обґрунтування апеляційної скарги Приватне підприємство "Декор-Клаб" посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права. Зокрема, апелянт звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини: суд першої інстанції дійшов висновку, що предмет у договорі є визначеним і всі істотні умови договору при укладанні договору дотримані, однак, на думку апелянта, у спірному договорі укладеному між сторонами прямо не згадуються конкретні твори, фонограми та зафіксовані у них виконання законодавством чітко передбачений порядок визначення таких творів, фонограм та зафіксованих у них виконань, а тому предмет договору між сторонами не визначений.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2014 у даній справі прийнято до провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Декор-Клаб" на вказане рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2014 у даній справі та призначено її розгляд на 23.04.2014.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції неодноразово оголошувалась перерва та суд відкладав розгляд апеляційної скарги, задовольняючи клопотання сторін про відкладення розгляду справи за для мирного врегулювання спору.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 17.09.2014 представник апелянта апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, представник позивача - проти апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказував на те, що в порушення умов договору відповідач не здійснив у повному обсязі виплату винагороди за період дії спірного договору, сплативши лише 1600,00 грн., на підтвердження чого надав реєстр платіжних документів за період з 01.01.2011 по 05.11.2013, у зв'язку з порушенням умов Договору просив суд першої інстанції стягнути з відповідача суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції 11 193,15 грн., 3% річних у сумі 210,55 грн. та пені у розмірі 189,63 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що зміст Договору не суперечить чинному законодавству, в укладенні Договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, не зважаючи на те, що у зазначеному договорі прямо не згадуються конкретні твори, фонограми та зафіксовані у них виконання, законодавством чітко передбачений порядок визнання предмету такого договору, та інше, отже, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, цілком правомірним з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2012 між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (Позивач, УЛАСП) та Приватним підприємством "Декор-Клаб" (Відповідач) було укладено Договір № КБР-38/07/12 (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору, користувач - відповідач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів, а позивач надає користувачу, на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключне право) на таке використання, в тому числі, усіх необхідних майнових прав для використання творів, та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) позивачу, відповідно до даного договору та закону.

Пунктом 2.3 Договору передбачено зобов'язання Відповідача перераховувати на поточний рахунок Позивача винагороду (роялті) узгоджену Сторонами у відповідних Додатках до Договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 1.2. Додатку №2 до Договору загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договором становить 800,00 грн. (проти чого сторони не заперечують. Зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок позивача відповідно до умов договору.

Згідно п. 5.1 договору, строк дії Договору - з моменту його підписання сторонами і до 23.07.2013, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх виконання.

У пункті 5.2. Договору визначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 5.1. дати припинення дії Договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили, що користувач здійснює використання Творів у наступному закладі - Ресторан "Я-пончік", м. Київ, вул. Золотоустівська, 2/4, площею 139,9 м2 (проти чого сторони не заперечили).

Встановлено, що будь-яких обмежень щодо загального переліку або окремих об'єктів використання (музичних творів) Договір не містить.

З наданих у суді першої інстанції апелянтом (відповідачем) платіжних доручень вбачається, що згідно платіжного доручення від 29.08.2012 № 336, відповідач сплатив за договором роялті в сумі 800,00 грн. за липень 2012 року, а згідно платіжного доручення від 21.02.2013 року № 501 - роялті в сумі 800,00 грн. за серпень 2012 року.

Згідно розрахунку позивача, неоплаченим залишається період з вересня 2012 року по жовтень 2013 року, сума основної заборгованості за договором з урахуванням інфляційних втрат складає 11 193,15 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що предметом спору у даній справі є вимога позивача про сплату відповідачем заборгованості з огляду на невиконання останнім зобов'язань щодо сплати щомісячної винагороди за використання в комерційній діяльності музичних творів за період з вересня 2013 року по жовтень 2013 року за Договором.

Відповідно до ст. 202, ч. 2 ст. 203, ст. 205, 207, 237 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. ст. 435, 440, 441, 443 ЦК України, ст. 7, 15, 31 - 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права": право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Використання твору без дозволу та без сплати авторської винагороди є порушенням майнових авторських прав, передбаченим п. "а" ст. 50 Закону.

Суд першої інстанції вірно відхилив твердження відповідача щодо неукладеності Договору у зв'язку з відсутністю погодження сторонами ліцензійного договору його предмету (відсутністю визначення переліку об'єктів авторського права та суміжних прав, щодо використання яких укладається такий договір), пославшись на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 1109 ЦК України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Відповідно до ст. ст. 638, 1109 ЦК України, ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 32, 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Істотною умовою Договору, як і будь-якого іншого договору, є його предмет. Предметом зазначеного договору є надання позивачем відповідачу дозволу (невиключне право) на використання в комерційній діяльності музичних творів (без будь-якого обмеження їх переліку).

Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" особи, які використовують твори, виконання, програний мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм, програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Водночас надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання музичних творів без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору (предмету Договору), оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління Організації (з дозволів на використання, які нею надаються) у матеріалах справи відсутні.

У суді першої інстанції, відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що відповідачем був виданий наказ від 30.07.2012, згідно з яким з 01.09.2012 було зупинено використання музичних творів у приміщенні ресторану "Я-пончік", про що відповідач на виконання п. 3.3 Договору повідомив позивача листом від 31.07.2012 № 3107/12, а також відповідно до п. 5.6 Договору повідомив позивача про дострокове розірвання такого Договору. Натомість вказане заперечення є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.3 Договору користувач зобов'язується протягом 5 днів письмово повідомити позивача про припинення використання творів в закладах користувача.

Положеннями п. 5.6 Договору сторони погодили, що відповідач має право за власним бажанням достроково розірвати даний договір, повідомивши про таке розірвання позивача за один місяць.

На підтвердження повідомлення позивача про прийняте відповідачем рішення щодо зупинення з 01.09.2012 використання творів у приміщенні закладу відповідача, яке оформлене відповідним наказом від 30.07.2012 № 20/08/12, та повідомлення позивача про розірвання договору за власним бажанням, відповідач посилається на виписку з журналу реєстрації вихідної кореспонденції відповідача за 2012 рік.

Згідно п. 5.2 договору у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 5.1. дати припинення дії Договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах; таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зав'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Проте, надана відповідачем виписка з журналу реєстрації вихідної кореспонденції відповідача за 2012 рік не містить інформації щодо того, яка саме кореспонденція надіслана позивачу, на яку саме адресу та не містить квитанції поштового зв'язку, як це передбачено умовами Договору.

Враховуючи те, що доказів належного повідомлення позивача про дострокове розірвання договору, як це передбачено умовами Договору, відповідачем не надано та матеріали справи не містять, відтак дія Договору продовжувалась у відповідності до положень п. 5.2 договору на той самий строк, та в період з вересня 2012 року по жовтень 2013 року, за який позивач заявляє до стягнення заборгованість по сплаті винагороди, даний договір був чинним, як вірно було встановлено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції перевіривши розрахунок основної заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, зроблений позивачем та також перевірений судом першої інстанції, дійшов висновку, що з урахуванням інфляційних втрат та положень п. 1.2 Договору, згідно якого загальна сума щомісячної винагороди складає 800,00 грн. та п. 2 - відповідно до якого виплата винагороди проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції, за загальний період з 01.09.2012 по 31.10.2013, арифметично вірна сума заборгованості складає 11183,71 грн. В решті вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з урахування інфляційних втрат суд першої інстанції вірно відмовив.

Разом з тим, судовою колегією було встановлено, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо сплати винагороди за використання музичних творів у строк встановлений Договором, а тому позивач правомірно просив суд стягнути з відповідача 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції вірно здійснив перерахунок 3% річних і встановив, що поданий розрахунок позивача відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому нараховані 3 % річних підлягають задоволенню в загальній сумі 210,55 грн.

Також, позивач посилаючись на п. 2.6 Договору просить суд стягнути з відповідача за несвоєчасну сплату винагороди за використання музичних творів пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення, яка за його розрахунком за загальний період прострочення з 01.05.2013 по 31.10.2013 складає 189,63 грн.

Судова колегія дослідивши зазначений пункт Договору, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог в частині заявленої до стягнення суми пені та встановила, що сторони Договору в ньому дійшли згоди про те, що у разі порушення сторонами умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. Проте, у Договорі відсутній такий вид забезпечення виконання грошового зобов'язання, як сплата неустойки у вигляді пені, яку просить стягнути позивач.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд першої інстанції вірно встановив, що оскільки сторонами договору не встановлений такий вид забезпечення виконання грошового зобов'язання як пеня, то позовні вимоги про стягнення з відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань 189,63 грн. пені є безпідставні, а тому задоволенню не підлягають.

В силу ст. 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складається з фактів - підстав позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу.

За таких обставин місцевий господарський суд, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у рішенні зі справи необхідного мотивування, беручи до уваги право позивача як організації колективного управління надати дозвіл на використання необмеженої кількості музичних творів, встановивши наявність чинного Договору, дослідивши його зміст, виконання сторонами договірних зобов'язань і стан розрахунків, дійшов обґрунтованих висновків щодо укладеності даного Договору та неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, а тому й правомірно частково задовольнив позовні вимоги позивача.

Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставини, які на підставі належних та допустимих доказів у справі встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2014 у справі № 910/22164/13. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення у даній справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Декор-Клаб" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі № 910/22164/13 - без змін.

2. Справу № 910/22164/13 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписаний: 22.09.2014

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді В.О. Пантелієнко

В.В. Шипко