Рішення

від 18.09.2014 по справі 914/3144/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2014 р. Справа № 914/3144/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув справу

за позовом: Приватного підприємства «Бірюза», м. Львів;

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», м. Львів;

про: визнання дій працівників неправомірними, визнання актів недійсними, визнання нарахування суми боргу безпідставною.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою господарського суду від 19.08.2013 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Приватного підприємства «Бірюза» до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про визнання дій працівників неправомірними, визнання актів недійсними, визнання нарахування суми боргу безпідставною. Розгляд справи призначено на 04.09.2013 року.

У судових засіданнях 04.09.2013 року, 18.09.2013 року, 02.10.2013 року та 29.10.2013 року оголошувалася перерва з підстав, наведених у відповідних протоколах судових засідань.

У судовому засіданні 11.10.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, подав клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи та клопотання про продовження строку розгляду справи. Судом продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 29.10.2013 року.

У судовому засіданні 29.10.2013 року представник позивача клопотання про призначення експертизи підтримав, подав оригінал Паспорта водного господарства для долучення до матеріалів справи. Представник відповідача проти клопотання про призначення експертизи заперечив, подав відзив на клопотання. Судом оголошено перерву в судовому засіданні до 30.10.2013 року.

У судовому засіданні 30.10.2013 року представник позивача клопотання про призначення експертизи підтримав. Представник відповідача озвучив перелік питань, які, на його думку, варто поставити на з'ясування експертом. Клопотанням, поданим через канцелярію суду, представник відповідача подав письмовий перелік оголошених у судовому засіданні питань для експертизи. Ухвалою від 30.10.2013 року судом призначено будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі на час її проведення.

Ухвалою від 01.08.2014 року судом поновлено провадження у справі у зв'язку із повернням матеріалів справи з науково-дослідної установи та закінченням проведення експертизи. Розгляд справи призначено на 02.09.2014 року.

У судових засіданнях 02.09.2014 року, 09.09.2014 року, 16.09.2014 року оголошувалася перерва з підстав, наведених у відповідних протоколах судових засідань.

У судовому засіданні 18.09.2014 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представникам сторін, що брали участь в судових засіданнях, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовились.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку з неправомірними, на переконання позивача, діями Львівського комунального підприємства «Львівводоканал». Товариство з обмеженою відповідальністю «Бірюза» (надалі по тексту рішення - позивач, абонент згідно з договором) звернулося з позовом до Львівського комунального підприємства «Львівводоканал» (надалі по тексту рішення - відповідач, Львівводоканал згідно з договором) про визнання дій працівників щодо складання актів від 23.10.2012 року та 24.10.2012 року неправомірними, визнання актів від 23.10.2012 року та 24.10.2012 року недійсними, визнання нарахування суми боргу у розмірі 11 389 грн. безпідставною.

При плановому обході абонентів представниками Львівського комунального підприємства «Львівводоканал» на підприємстві позивача було виявлено ряд порушень, про що було складено акт, на підставі якого було нараховано до сплати борг у розмірі 11 389 грн. Позивач стверджує, що огляд засобів обліку було проведено з порушенням вимог закону та договору, оскільки такий проводився за відсутності представника абонента, в акті про порушення наведено неправдиві відомості щодо самовільного приєднання чи користування, не встановлено строку усунення виявлених несправностей, що стало підставою для їх оскарження у судовому порядку.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про непідтвердженість і надуманість тверджень позивача про записи в акті на проходження метрологічної повірки від 05.12.2006 року про зняття пломби з обвідної лінії, про незмінність системи водопостачання приміщень ПП «Бірюза» впродовж 17 років, незмінність обсягів споживання води позивачем у порівнянні з аналогічним періодом.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 12.05.2003 року між Львівським комунальним підприємством «Львівводоканал» (відповідачем у справі) та Приватним підприємством «Бірюза» (абонентом згідно договору, позивачем у справі) було укладено договір № 300859 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі, який став підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами.

23.10.2012 року працівниками Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» ОСОБА_1, ОСОБА_2 при плановому обході абонентів було проведено перевірку засобу обліку води у приміщенні позивача - Приватного підприємства «Бірюза» у присутності директора Маланюк Ю.А., за результатами якої складено акт від 23.10.2012 року, в якому вказано, що під час обстеження водомірного вузла «UNIMEX-20» № 18004612 виявлено, що пломба реєстрації ЛВК 0283443 не пошкоджена, однак, вказаний прилад лише частково обліковує водопостачання об'єкта, так як перед лічильником води виявлено врізку діаметром 40мм., яка з'єднана з внутрішньою водопровідною мережею Приватного підприємства «Бірюза»; абоненту необхідно переобладнати вузол (ліквідувати вирізку перед лічильником); представник позивача від підпису відмовився.

З метою припинення подальшого самовільного безоблікового водокористування 24.10.2012 року представниками відповідача (ОСОБА_2, ОСОБА_1.) в присутності Маланюка Ю.А. складено акт про те, що при перевірці стану водопровідної та каналізаційної мережі по вул. Зелена, 44 у м. Львові належного абоненту Приватному підприємству «Бірюза» виявлено, що на підставі акту щодо безоблікового вводу перед лічильником абоненту опломбовано необлікований ввід і згідно з п. 3.3 «Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селах України» проведено нарахування штрафу в розмірі 11 389 грн. 00 коп. Як зазначено в акті, власник від підпису відмовився, акт підписали ОСОБА_2, ОСОБА_1

Листом від 25.10.2012 року № 14-4319в відповідач повідомив позивача про те, що у зв'язку з виявленими порушеннями, а саме безобліковою врізкою перед лічильником абоненту здійснено нарахування за безоблікове використання води на суму 11 389 грн. Одночасно відповідач надіслав позивачу рахунок на суму 11 389 грн. 00 коп., який абонент повинен оплатити в місячний термін, а також копії актів, від отримання яких абонент відмовився.

Не погоджуючись із діями працівників Львівводоканалу, позивач не оплачував отриманого рахунку, а 01.11.2012 року подав скаргу на дії працівників відповідача. Як свідчить лист позивача від 09.01.2013 року, реагування чи відповіді на таку скаргу абонент не отримав.

17.01.2013 року позивачу пред'являвся акт попередження про наявність заборгованості за послуги водопостачання у розмірі 11 424 грн. 28 коп. станом на 14.01.2013 року, від підпису якого головний бухгалтер абонента відмовився, та рахунок № 502-ІІІ-417 на суму 11 424 грн. 28 коп., який абонентом також не оплачений.

Матеріалами справи підтверджено здійснення періодичних метрологічних повірок засобів обліку на підприємстві позивача. Так згідно з актами реєстрації лічильників, копії яких долучено позивачем до позовної заяви, такі повірки проводились 21.05.2006 року, 25.12.2006 року, 26.01.2010 року. Зокрема, у акті реєстрації лічильників від 25.12.2006 року та акті на проходження метрологічної повірки від 05.12.2006 року зазначено, що пломбу ЛВК-26, якою було опломбовано бойпас позивача згідно з актом реєстрації лічильників від 21.05.2006 року, знято. Як зазначено в акті на проходження метрологічної повірки від 05.12.2006 року, з дати отримання даного акту водолічильники знімаються з комерційного обліку, реєстраційні пломби - знімаються; абоненту необхідно протягом двох місяців від дати вручення даного акту провести метрологічну повірку та його повторну реєстрацію. На період проведення метрологічної повірки нарахування за водопостачання та водовідведення проводиться за середньодобовою витратою за попередні розрахункові місяці, але протягом не більш як двох календарних місяців. У актах на проходження метрологічної повірки від 25.12.2006 року та від 26.01.2010 року зазначено про відсутність бойпасу та зняття на повірку пломб.

У процесі розгляду справи для вирішення спірних питань стосовно наявності врізки перед лічильником, встановлення відповідності марки та діаметру водолічильника, встановленого на водомірному вузлі ПП «Бірюза» згідно з паспортом водного господарства «Бірюза», і тим, що наявний на час проведення експертизи, з'ясування питання, чи зазнавала змін система водопостачання та водовідведення ПП «Бірюза» судом призначалась експертиза, результати якої взяті до уваги судом.

Дані факти матеріалами справи підтверджується, не заперечувались сторонами та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами даного спору є договір № 300859 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі від 12.05.2003 року.

Відповідно до п. 1.1 договору Львівводоканал надає послуги у забезпеченні питною водою та приймання стічних вод, а абонент користується послугами: здійснює забір води з водопроводу, скид стічних вод у каналізацію і сплачує вартість наданих послуг на умовах, які визначені договором та чинним законодавством України.

Як вбачається з акту від 23.10.2012 року, Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал» зафіксовано факт врізки діаметром 40мм перед лічильником води, що належить Приватному підприємству «Бірюза». Згідно з твердженнями відповідача саме через врізку перед лічильником здійснювалося самовільне безоблікове водоспоживання, що має наслідком застосування п. п. 3.2, 3.3, 3.4 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

Як зазначено у п. п. 3.2-3.4 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними. У разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу. Розрахунковий період при безобліковому водокористуванні встановлюється з дня початку такого користування. Якщо термін початку безоблікового водокористування виявити неможливо, розрахунковий період становить один місяць.

Як встановлено із матеріалів справи, паспортом водомірного вузла, який є частиною Паспорта водного господарства Приватного підприємства «Бірюза» № 13-252 від 03.03.1995 року, передбачена труба, діаметром 40 мм. Крім цього, висновком № 3918 трасологічної експертизи встановлено, що у водомірному вузлі Приватного підприємства «Бірюза» перед лічильником наявне місце підключення (врізки) у водопровідну мережу трубою з діаметром 40 мм, однак, труба обвідної лінії Приватного підприємства «Бірюза» приєднана (врізана) у водопровідну мережу перед водолічильником згідно з експлуатаційними та технічними вимогами. Вода в приміщення вказаного підприємства може поступати як через основну трубу діаметром 40 мм через лічильник, так і при виникненні особливих обставин, через вказану врізку труби, діаметром 40 мм, але за умови, що опломбований кран, який перекриває подачу води через неї, буде відкритий, а пломби зірвані. Також згідно з висновком № 3917 судової будівельно-технічної експертизи від 25.06.2014 року розташування труби обвідної лінії Приватного підприємства «Бірюза» відповідає зображенню на аксонометричній схемі водомірного вузла в паспорті водного господарства Приватного підприємства «Бірюза», а експертом-будівельником не було виявлено сторонніх втручань та слідів, які б вказували на зміну, переробку окремих деталей і системи в цілому.

Суд звертає увагу, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу (ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 43 господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. Однак, встановлені експертом факти мають значення для вирішення даного спору і вносять розуміння у спірні та суперечливі твердження представників сторін, відтак, враховуються при прийнятті рішення.

Відповідно до п. 5.21 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах зняття показів засобів обліку здійснюється представником виробника у присутності споживача або самим споживачем. У разі зняття показів засобів обліку представник виробника зобов'язаний перевіряти цілісність пломб на засобах обліку, гідрантах, запірній арматурі та інших водопровідних пристроях, що перебувають у віданні споживача, а також пересвідчитись у відсутності витоку води у мережі споживача (п. 5.22 Правил).

Із наявних у матеріалах справи актів про порушення встановлено ряд недоліків у їх оформленні. Так зі складеного представниками відповідача акта від 23.10.2014 року вбачається, що, виявивши порушення у позивача, представниками Львівводоканалу зобов'язано абонента ліквідувати врізку, однак, строк, протягом якого необхідно переобладнати водомірний вузол, у акті не вказаний. Акт складено у двох примірниках, однак, кому залишено один із них, також не зазначено. Відповідно до п. 4.5 договору недотримання встановлених актом Львівводоканалу термінів усунення виявлених порушень згідно з Правилами користування є підставою для розрахунків за водокористування за пропускною здатністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 год. за добу.

Інший акт, від 24.10.2012 року, складено на наступний день після виявлення порушення - безоблікового вводу перед лічильником, свідчить про вчинення представниками Львівводоканалу наступних дій: опломбування не облікованого вводу та нарахування суми за безоблікове водокористування, з чого вбачається ненадання можливості абоненту усунути виявлені при попередньому огляді недоліки.

Як зазначалося вище, безобліковим є водокористування, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними. У разі самовільних дій споживач сплачує витрату води згідно з пунктами 3.3, 3.4 цих Правил.

З аналізу п. 5.18 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах вбачається, що самовільними діями споживача вважаються знімання засобів обліку, здійснення будь-яких замін їх частин або змін положення на водомірному вузлі, де їх встановлено, знімання пломб, накладених органами Держспоживстандарту або виробником, за вчинення яких споживач повинен сплачувати витрати води згідно з пунктами 3.3, 3.4 цих Правил. Такого висновку дійшов і Вищий господарський суд України у постанові від 9 червня 2010 року N 12/212-09-4789.

Відповідно до п. 5.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах засоби обліку в місцях їх приєднання до трубопроводів повинні бути опломбовані представником виробника і захищені від несанкціонованого втручання в їх роботу, яке може порушити достовірний облік кількості отриманої води. Засувки на обвідних лініях повинні бути опломбовані виробником. Неопломбовані засоби обліку до експлуатації не допускаються.

Споживач забезпечує захист приміщень, де розташовані вузли обліку, від ґрунтових, талих і дощових вод та інших шкідливих впливів, утримує зазначені приміщення в належному стані; не допускає доступу сторонніх осіб і забезпечує доступ представників виробника за службовими посвідченнями до засобів обліку, водопровідних пристроїв та обладнання (п. 5.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах).

За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання (ст. 235 Господарського кодексу України).

За приписами частини другої статті 236 Господарського кодексу України перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції. Як вказувалось вище, договором (п. 4.5) сторони визначили наслідки недотримання встановлених актом Львівводоканалу термінів усунення виявлених порушень. Аналогічний вид відповідальності передбачений п. 3.3 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах.

Відтак, зі змісту наведених положень законодавства вбачається, що нарахування відповідачем 11 389 грн. є саме застосуванням оперативно-господарської санкції на підставі ст.ст. 235-237 Господарського кодексу України та умов договору. Застосування даного нарахування здійснене відповідачем у спосіб виставлення відповідачем рахунку позивачеві від 24.10.2014 року № 502-ІІІ (серія бланку 004274) на суму 11389 грн. 00 коп. на підставі актів від 23.10.2014 року та від 24.10.2014 року.

Однак, як зазначено в п. 1 ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною.

Згідно з наявними у матеріалах справи актами реєстрації лічильників пломбу ЛВК-26, якою було опломбовано бойпас позивача, було знято на повірку представниками Львіводоканалу. Відтак, зняття пломби абонентом, тобто вчинення самовільних дій у розумінні п. 5.18 Правил, не здійснювалось, а відповідно факт самовільного приєднання до системи водопостачання не підтверджено.

Факт самовільного підключення у зв'язку з виявленням врізки також відповідачем не доведено, більше того, спростовано висновками проведеного експертного дослідження (не було виявлено сторонніх втручань та слідів, які б вказували на зміну, переробку окремих деталей і системи водопостачання в цілому).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

П. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту порушеного права, зокрема, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин и 3 статті 237 Господарського кодексу України у разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутись до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Позивач заявив позовну вимогу про визнання недійсними актів від 23.10.2012 року та від 24.10.2014 року з метою визнання недійсною оперативно-господарської санкції відповідача.

Відповідно до п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Тому позовна вимога про визнання недійсними актів від 23.10.2012 року та від 24.10.2014 року, заявлена позивачем з метою визнання недійсною оперативно-господарської санкції відповідача, по своїй суті є вимогою про скасування оперативно-господарської санкції.

Однак, як встановлено судом вище, застосування оперативно-господарської санкції до позивача здійснене відповідачем у спосіб виставлення відповідачем рахунку позивачеві від 24.10.2014 року № 502-ІІІ (серія бланку 004274) на суму 11389 грн. 00 коп. на підставі актів від 23.10.2014 року та від 24.10.2014 року. Позивач не зміг чітко і правильно сформулювати тест позовної вимоги в даній частині, однак із тексту позовної вимоги предмет позовної вимоги є зрозумілим та спрямованим на реальний захист порушеного цивільного права внаслідок застосування до нього санкції.

Суд також звертає увагу сторін на те, що в практиці господарських судів є різні підходи до визначення правильності предмету позовної вимоги про захист права у випадку його порушення оперативно-господарською санкцією: суди розглядають як вимоги про визнання їх недійсними, так і вимоги про їх скасування.

Однак, суд вважає за необхідне прийняти за основу в даній справі висновок Верховного суду України, наведений у постанові від 29.11.2010 року, відповідно до якого нарахування вартості недорахованої спожитої електроенергії є саме оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні ч. 2.ст. 20 Господарського кодексу України. Донарахування вартості використаної води в даній справі є також оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні ч. 2.ст. 20 Господарського кодексу України.

Тому і визнавати недійсним застосування оперативно-господарської санкції підстав у суду немає через те, що статтею 20 Господарського кодексу України такий спосіб захисту не передбачений. Одночасно скасування оперативно-господарської санкції прямо передбачене статтею 237 Господарського кодексу України як належний спосіб захисту права.

Також в даній постанові зазначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Крім цього, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 2 «Про судове рішення» суд у прийнятті судового рішення керується не лише тими законодавчими актами, що на них посилались сторони, а й тими, на які вони не посилались, але якими регулюються спірні правовідносини, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

Не здійснення посилань позивачем на статті 235-237 Господарського кодексу України не змінює матеріально-правових підстав позову, і дає право суду застосувати у даному спорі норми вказаних статей, оскільки вони регулюють спірні правовідносини. Недостатнє нормативно-правове обґрунтування позову та неточне формулювання позовної вимоги не може бути підставою для відмови в захисті порушеного цивільного права позивача у спосіб, передбачений чинними законодавством, зокрема Господарським кодексом України.

Враховуючи наведені вище нормативні положення, встановлені обставини справи, зокрема, відсутність факту самовільного безоблікового водокористування позивачем, суд приходить до висновку про достатність підстав для задоволення позовної вимоги, викладеної у пункті 2 прохальної частини позовної заяви у сосіб скасування оперативно-господарської санкції, застосованої відповідачем до позивача у спосіб виставлення відповідачем рахунку позивачеві від 24.10.2014 року № 502-ІІІ (серія бланку 004274) на суму 11389 грн. 00 коп. на підставі актів від 23.10.2014 року та від 24.10.2014 року.

При зверненні з позовом до суду позивач, крім вимоги про визнання недійсними актів від 23.10.2012 року та від 24.10.2012 року, також звертався з вимогами визнати дії працівників Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» щодо складання актів від 23.10.2012 року та 24.10.2012 року неправомірними, визнати нарахування суми боргу у розмірі 11 389 грн. безпідставною, з приводу чого суд зазначає наступне.

Позовна вимога про визнання неправомірними дій працівників Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» щодо складання актів від 23.10.2012 року та 24.10.2012 року неправомірними не підлягає до задоволення через наступне.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій даної статті наступним чином: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової шкоди); 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування,їхніх посадових і службових осіб.

Дії працівників Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» щодо складання актів від 23.10.2012 року та 24.10.2012 року не порушують цивільного права чи інтересу позивача. Право позивача у даній справі порушене застосуванням до нього оперативно-господарської санкції відповідачем, а не його працівниками, тому підстав для задоволення вказаної позовної вимоги немає через неправильно обраний спосіб захисту порушеного цивільного права, і дана вимога не може розглядатися як спосіб захисту цивільного права з огляду на норму ст. 16 ЦК України. Також такий спосіб захисту не передбачений і ст. 20 Господарського кодексу України.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання неправомірними дії працівників Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» щодо складання актів від 23.10.2012 року та 24.10.2012 року.

Стосовно вимоги про визнання безпідставним нарахування суми боргу у розмірі 11 389 грн., суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки позивачем даною позовною вимогою також обрано не передбачений законом спосіб захисту порушеного цивільного права. Крім цього, самостійно позовна вимога про визнання безпідставним нарахування суми боргу у розмірі 11 389 грн. не може бути задоволена без визнання недійсною застосованої актом від 24.10.2014 року оперативно-господарської санкції, і не може ефективно захищати порушене цивільне право. Одночасно, визнаючи недійсним акт про порушення від 24.10.2012 року, суд уже визнав право позивача порушеним та дійшов висновку про необхідність його захисту способом, обраним позивачем. Внаслідок наведеного, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовної вимоги про визнання безпідставним нарахування суми боргу у розмірі 11 389 грн.

У процесі розгляду справи позивач подав заяву про винесення окремої ухвали стосовно відповідача, вбачаючи у діях Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» ознаки злочину, передбаченого ч. ч. 1, 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, що полягали у внесенні до податкової накладної № 6155 від 22.10.2014 року та актів від 23.10.2012 року, від 24.10.2012 року завідомо неправдивих відомостей, видачі та використанні неправдивих документів. Представник відповідача проти такої заяви заперечив. Суд не вбачає підстав для винесення окремої ухвали у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

На відміну від окремої ухвали повідомлення прокурору або органу досудового розслідування (частина четверта статті 90 ГПК) надсилаються господарським судом не з будь-якого факту порушення підприємством або організацією законності, а лише у тих випадках, коли господарський суд виявить у діяльності працівників підприємства, організації такі порушення законності, які містять ознаки кримінального правопорушення (п. 5.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

З наведеного вбачається, що окрема ухвала та повідомлення є різними процесуальними документами, і підстави для винесення одного з них є різними. Позивач просив винести окрему ухвалу стосовно відповідача, однак відповідно до ст. 90 Господарського процесуального кодексу України серед підстав для винесення окремої ухвали немає такої як виявлення у діях особи складу злочину, що не дає підстав для задоволення поданої позивачем заяви.

01.10.2013 року позивачем заявлялося клопотання про відшкодування витрат на послуги адвоката. Вирішуючи подане клопотання, суд зазначає наступне.

У процесі розгляду справи інтереси позивача представляв адвокат ОСОБА_4, що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1. 18 липня 2013 року між адвокатом ОСОБА_4 та Приватним підприємством «Біюза» укладено договір про надання юридичних послуг. Відповідно до п.п.1.5 п.1 договору про надання юридичних послуг адвокат надає клієнту певні види юридичних послуг, серед яких зокрема представництво клієнта в судах, відносинах з фізичними та юридичними особами всіх форм власності, включаючи органи державної влади та управління. Згідно з п.п.3.2 п. 3 договору про надання юридичних послуг за надання правової допомоги клієнт виплачує компанії гонорар у розмірі 3 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як зазначено в п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 6.5 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання юридичних послуг, та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанцію № 106214 на суму 3 000 грн. як доказ сплати адвокатських послуг у призначенні платежу вказано «переказ готівки для поповнення карткового рахунку». Представник відповідача заперечив проти відшкодування відповідачем вказаної суми, оскільки не погодився з порядком нарахування 3 000 грн. Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» в частині граничного розміру компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, є безпідставним, оскільки відповідний пункт у редакції від 22.02.2012 року виключено. Однак, наведене не впливає на розмір гонорару, оскільки граничний розмір (не більше 40 %), про який згадує позивач, аналогічний встановленому у ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року. Так, оплату однієї години роботи адвоката сторони договору про надання юридичних послуг визначили у розмірі 150 грн., що не суперечить наведеному вище положенню чинного законодавства (мінімальний розмір заробітної плати станом на дату укладення договору про надання юридичних послуг - 1 147 грн., 40 % від яких становить 458 грн. 80 коп.).

Представник відповідача також не погоджується із зазначеним представником позивача змістом витраченого адвокатом часу. Однак, крім переліку, визначеному ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні), договором про надання юридичних послуг сторонами передбачено види юридичних послуг, які надає адвокат, і які підлягають оплаті.

Відтак, клопотання позивача про відшкодування витрат на адвокатські послуги є обґрунтованим і підлягає задоволенню частково в розмірі 1000 грн. 00 коп., пропорційному до розміру задоволених позовних вимог (оскільки позовні вимоги задоволено не у повному обсязі - судом задоволено одну із трьох позовних вимог). Решта вартості оплачених послуг адвоката суд вважає за необхідне відповідно до статті 49 ГПК України залишити за позивачем.

Призначаючи будівельно-технічну експертизу у даній справі, судові витрати за її проведення покладалися на позивача. Згідно з повідомленням експерта від 13.11.2013 року вартість даної експертизи становить 4 416 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» відповідно до частини третьої і четвертої статті 15 Закону витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України, зокрема, у господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством. Витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів

Позивачем було оплачено експертизу, про що свідчать відмітки експерта на супровідних листах від 19.05.2014 року та 25.06.2014 року.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК (п. 23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи») - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведені положення, понесення позивачем витрат на проведення експертизи та часткове задоволення позовних вимог (судом задоволено одну із трьох позовних вимог), судові витрати за проведення експертизи підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог частково у розмірі 1472 грн. 00 коп. від загальної суми вартості експертизи (4 416 грн. 00 коп.) Решта вартості оплаченої позивачем експертизи суд вважає за необхідне залишити за позивачем.

Суд також звертає увагу позивача на те, що подаючи позовну заяву, ним сплачено судовий збір у розмірі 1 147 грн., тобто як за одну вимогу немайнового характеру.

Із прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач заявив наступні позовні вимоги немайнового характеру: 1) про визнання неправомірними дій працівників Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» щодо складання актів від 23.10.2012 року та 24.10.2012 року; 2) про визнання недійсними акту від 23.10.2012 року; та акту від 24.10.2014 року; 3) про визнання безпідставним нарахування суми у розмірі 11 389 грн.

З наведеного випливає, що позивач заявив три позовні вимоги немайнового характеру, і суд порушив провадження у справі та вирішив по суті всі три позовні вимоги.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (п. 2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»). Відтак, сплаті підлягав судовий збір у розмірі 3441 грн. за три позовні вимоги немайнового характеру.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково, а саме в частині задоволення вимоги про визнання недійсними (скасування) актів від 23.10.2014 року та від 24.10.2012 року, то відшкодування сплаченого позивачем судового збору покладається на відповідача, а судовий збір у розмірі 2294 грн. покладається на позивача і стягується з нього в дохід державного бюджету.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 48, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задоволити частково.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги приватного підприємства «Бірюза» до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про визнання неправомірними дій працівників Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» щодо складання актів від 23.10.2012 року та 24.10.2012 року щодо приватного підприємства «Бірюза» .

Скасувати оперативно-господарську санкцію про нарахування 11389 грн. 00 коп., застосовану Львівським міським комунальним підприємством «Львівводоканал» до приватного підприємства «Бірюза» у спосіб пред'явлення до оплати рахунку від 24.10.2014 року № 502-ІІІ (серія бланку 004274) на суму 11389 грн. 00 коп. на підставі актів про результати перевірки стану водопровідної та каналізаційної мереж приватного підприємства «Бірюза» від 23.10.2014 року та від 24.10.2014

Відмовити у задоволенні позовної вимоги приватного підприємства «Бірюза» до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про визнання безпідставним нарахування суми у розмірі 11 389 грн. (у відповідності з актом від 24.10.2012 року).

Стягнути з Приватного підприємства «Бірюза» (79017, Львівська обл., місто Львів, вул. Зелена, будинок 44, код ЄДРПОУ 13795679) у дохід державного бюджету 2294 грн. судового збору.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (79017, Львівська обл., місто Львів, вул. Зелена, будинок 64, код ЄДРПОУ 03348471) на користь Приватного підприємства «Бірюза» (79017, Львівська обл., місто Львів, вул. Зелена, будинок 44, код ЄДРПОУ 13795679) 1 147 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору, 1472 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування понесених витрат на проведення експертизи, 1 000 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату адвокатських послуг.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 17.10.2014 року.

Суддя Матвіїв Р.І.